§ 52. Закінчення іменників II відміни в родовому відмінку множини

Іменники II відміни в родовому відмінку множини можуть мати закінчення -ів або нульове закінчення (див. § 48, пп. 2 і 3).

1. Іменники чоловічого роду мають звичайно закінчення -ів: солдат — солдатів, партизан — партизанів, ткач — ткачів, бать- кр — батьків, тато — татів, плащ — плащів, помідор — помідо­рів, кілограм — кілограмів.

1. Один з партизанів підвівся на стременах. (А. Головко.) 2. Сапери-підривники пікладали під порожні доти десятки кіло­грамів толу. (О. Гончар.) 3. І, бризкаючи іскрами, коваль ви­гострює мечів двосічних сталь. (М. Бажан.)

2. Нульове закінчення в родовому відмінку множини (крім кількох винятків — див. § 48, п. 2) мають лише ті іменники чоло­вічого роду, які в множині втрачають суфікс -ин~: киянин — Ы*ни, киян; болгарин — болгари, болгар; громадянин — грома­дяни, громадян. Виняток з цього: хазяїн — хазяї, хазяїв (і ха- яйни, хазяїнів).

Ь 3 ними тут сусідила велика артіль заробітчан [заробітчанин],

прибули десь аж із Орловщини. (О. Гончар.) 2. Чимало пригод "Уло в подорожан [подорожанин]. (М. Рильський.) 3. Баштан у ;ього великий, славний — людей повно раз у раз — і городян [го­родянин] і селян [селянин]. (Марко Вовчок.)

Закінчення -ів мають такі іменники середнього роду: море^ морів, поле — полів, ікло — іклів, відкриття — відкриттів, по. чуття — почуттів, життя — життів, подвір'я — подвір'їв, вер. хш'я — верхів'їв, міжгір'я — міжгір'їв, сузір'я — сузір'їв, прц. слів'я — прислів'їв і под.

Іменник чудо в множині має форму чудеса, чудес і чуда, нуд

1. Летять хмарки в блакиті неозорій, шумлять листки зелених верховіть. (В. Сосюра.) 2. Безмежний світ — і скільки голосів, думок, дерзань і почувань гарячих! (М. Рильський.) 3. Люблю життя, де повно сонця й грюку, і ця любов моя на сто століть! (Д. Павличко.) 4. Він на порозі дуже важливих і цікавих від. криттів. (М. Трублаїні.)

152. Слова, що в дужках, поставте в родовому відмінку множини. Утворе- ні словосполучення запишіть у дві колонки: І) ті, у яких іменники мають закін­чення -ів; 2) ті, у яких іменники мають нульове закінчення.

Хтось з (учитель), щеплення (дерево), троє (партизан), одяг (грузин), взвод (солдат), адреси (учень), одяг (болгарин), яр­марок (чудо), сто (відро), маса (відкриття), любов до (знання), сто (грам), кілограм (помідор), артіль (Заробітчанин), автор цих (вірш), за сто (море), багато (слово), автографи (письмен­ник), вісім (сузір'я), кілька пар (чобіт), аніхто з (хуторя­нин).

Ключ. З перших букв словосполучень прочитаєте назву вірша Лесі Українки

§ 53. Особливості правопису закінчень іменників II відміни в інших відмінках

Часом виникають труднощі у вживанні в іменниках II від­міни деяких закінчень в орудному, давальному й місцевому відмінках однини.

І. В орудному відмінку однини треба розрізняти прізвища прикметникового походження на -ов (-ев, -ев), -ін, -ин і одно­звучні назви населених пунктів. Прізвища тут мають закінчення -им, а однозвучні назви населених пунктів ом: Сергієм Мико­лайовичем Черниковим, але селом Чернйковом.

Проте прізвища на -ов, -ин, -ін, які не походять від прикмет­ників, мають закінчення -ом: Сербин — Сербином, Волошин — Волошином, Кармазин — Кармазином, Дарвін — ДарвіноМ, Чарлі Чаплін — Чарлі Чапліном, Пров — Провом.

% У давальному відмінку однини іменники середнього роду _аі0ть лише закінчення -у, -ю: селу, сонцю, обличчю. Тільки на- ₃вК істот можуть мати паралельні закінчення: дитятко — дигяг- і дитяткові, лошатко — лошатку і лошаткові. Більшість іменників чоловічого роду мають паралельно закінчення -ові, -еаі, -се/ і рідше -у, -ю: батько — батькові, будинок — будинкові і будинку, товариш бригадир — това­риш^ бригадиру, рідний край —- рідному краєві і рідному краю.

у деяких іменниках чоловічого роду в давальному відмінку однини можливе лише закінчення -у, -ю: острів — острову («островові було б важко вимовляти), Київ — Києву, Глібов — Глібову, Корчагін — Корчагіну.

1. Чого не може громада, того й козакові зась. 2. Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує. 3. Всякому овочеві свій час. 4. Дай серцю волю — заведе в неволю. (Народні прислів'я.)

3. У місцевому відмінку однини можливі три різні закінчен­ня (див. § 48, пп. 2 і 3): -і, -ї; -ові, -еві, -вві; -у, -ю. Вживання їх поки ще остаточно не усталене.

Найчастіше вживається закінчення -і, -ї: камінь — на каме­ні, поріг — на порозі, рух — у русі, повітря — у повітрі, по­ле—у полі, око — в оці, яблуко — в яблуці.

Іменники з основою на к мають, як правило, закінчення -у: будинок — у будинку, сік — у соку, візок — на візку, військо — у війську, сонечко — на сонечку, ліжко — у ліжку.

Закінчення -ові, -еві, -еві буває переважно в назвах істот: батько — при батькові, син — при синові, кінь — на коневі (і на коні, на коню), дитятко — при дитяткові (і при дитятку), лошат- ко~на лошаткові (і на лошатку).

6. Чи правильно він [Воронцов] робить зараз, тримаючи з (с_а міев) свій полк на цьому голому (кулак)? (О. Гончар.) 7. І стало тихо-тихо, як у (степ) перед (буря). (А. Головко.) 8. Як же сонец. ко вже стало на вечірньому (упруг), стихли сурми, гомін, крики тихо стало скрізь у (луг). (Леся Українка.)