Луцій анней флор. Епітома римської історії, III, 8

Можна перенести навіть ганьбу війни з рабами. Адже, обділені долею у всьому, вони все ж можуть вважатися людьми — хоча й другого сорту, однак усиновленими благами нашої свободи. Проте я не знаю, яким іменем назвати війну, яка велась під керівництвом Спартака, тому що раби були воїнами, гладіатори — воєначальниками. Одні — люди низького походження, інші — найпідлішого, вони примножили своїми знущаннями біди римської держави.

Спартак, Крикс, Еномай, розбивши гладіаторську школу Лентула, з тридцятьма або й більше людьми такої ж долі вирвалися з Капуї. Під знамена були скликані раби, і, як тільки їх зібралося понад десять тисяч, вони вже не задовольнилися тим, що втекли, а забажали помсти. Першим до вподоби їм місцеперебуванням, немов для скажених звірів, стала гора Везувій. Оточені там Клодієм Глабром, вони за допомогою виноградних лоз, сплетених в мотузки, спустилися по стрімкому зрізі гори і зійшли до самої її підошви. Вийшовши непоміченими, вони зненацька захопили табір воєначальника. Потім так само несподівано захопили табір Варинія, а вслід за тим табір Торана [квестор 73 р. до н.е. – В.Б.]. Вони пройшли всю Кампанію, громлячи вілли та двори, і, як страшна лава, спустошили міста Нолу і Нуцерію, Фурії і Метапонт. Коли загони рабів, зростаючи з кожним днем, перетворилися у справжнє військо, вони виготовили собі грубі щити з прутів і шкір тварин, а з переплавленого заліза ергастулів викували мечі і списи. Щоб нічим не відрізнятися від регулярної армії, вони створили з захоплених по дорозі табунів кінноту. Відібрані у преторів відзнаки і фасції передали своєму командиру. І він не відмовився від них, цей фракійський воїн-найманець, що став дезертиром, а згодом розбійником, а ще пізніше, завдяки фізичній силі, гладіатором. Він навіть хоронив полеглих у бою ватажків з почестями полководців й велів полоненим змагатися навколо погребального вогнища, ніби хотів стерти ганьбу гладіаторської служби, ставши організатором ігор. Після того він вже нападав на консульські армії. Він розбив військо Лентула в Апеннінах, біля Мутини знищив табір Гая Кассія. Окрилений цими перемогами, він [одного цього досить для нашої ганьби] задумав про напад на Рим. Тоді всі сили держави піднялися проти мірміллона, і Ліциній Красс врятував римську честь. Розбиті ним і змушені втікати вороги — якщо не сором їх так називати — подалися на край Італії. Там, затиснені у кут Бруттія, почали готуватися до втечі на Сицилію. Але, оскільки не мали кораблів, намагалися, — що було марним в бурхливій протоці, — здійснити переправу на плотах з колод і бочок, скріплених виноградними лозами. Врешті вирішили вони пробитися й загинули смертю, достойною воїнів. Бились вони не на життя, а на смерть, чого й слід було очікувати, коли командує гладіатор. Сам Спартак хоробро бився у першому ряді і загинув, як полководець.

Поразка повстання та її причини плутарх. Красс, 11

Красс злякався, тривожачись, аби Спартак не рушив на Рим; однак заспокоївся, коли багато повстанців відокремилися від нього через незгоди і стали окремим табором поблизу Луканського озера...

Підійшовши туди, Красс відтіснив їх від озера, однак не зміг їх розбити ані переслідувати, оскільки швидка поява Спартака зупинила їх втечу. [Красс], який перед тим написав сенатові, що потрібно викликати Лукулла з Фракії і Помпея з Іспанії, тепер змінив свій намір і поспішав закінчити війну швидше, ніж вони підійдуть, оскільки передбачив, що коли ті приєднаються, то весь успіх буде приписаний не йому, а тим, що прийдуть на допомогу. Спочатку він вирішив напасти на тих, що відокремилися і вели війну самостійно, їх очолювали Гай Каннікій і Каст; надіслав шість тисяч зайняти один пагорб, наказавши виконати це якомога непомітно. Вони намагалися нічим себе не видати, прикривши свої шоломи, однак були помічені двома жінками, що приносили жертву перед ворожим табором. Воїнам загрожувала б велика небезпека, якби не наспів Красс і не зав'язав бій, найбільший з усіх у цю війну, в якому полягло двадцять тисяч триста [рабів]; з них тільки двоє були поранені в спину, всі інші полягли в строю, б'ючись проти римлян.

Спартака, який почав відступати після цієї поразки до Петелійських гір, переслідували Квінт, один з легатів Красса, і квестор Скрофа. Коли ж він повернув і рушив на римлян, ті почали панічно втікати і ледве врятувалися, забравши із собою пораненого квестора. Цей успіх й погубив Спартака, бо збіглі раби дуже загордилися. Вони тепер й чути не хотіли про відступ і не слухались начальників, а, оточивши їх на дорозі, зі зброєю в руках примусили вести військо назад через Луканію на римлян, куди поспішав і Красс. Стало відомо, що Помпей вже наближається...

Спартак був змушений, нарешті, вишикувати все своє військо [до битви]. Перед початком до нього підвели коня, однак він видобув меча і, промовивши, що, коли переможе, буде мати багато красивих коней від ворогів, а коли зазнає поразки, вони йому не будуть потрібні, заколов його. Після того він кинувся на самого Красса, однак пробратися крізь ряди воїнів і поранених йому не вдалося; він убив лише двох центуріонів, які зіткнулися з ним. Нарешті, покинутий своїми соратниками, що втекли від нього, оточений великою кількістю ворогів, він відбивався і був убитий.

АППІАН. ГРОМАДЯНСЬКІ ВІЙНИ, І, 116

У Римі, довідавшись про облогу і вважаючи ганьбою, коли війна з гладіаторами затягнеться, вибрали другим головнокомандуючим Помпея, який тоді тільки-но повернувся з Іспанії. Ось тепер римляни переконалися, що повстання Спартака справа тяжка. Довідавшись про ці вибори, Красс, побоюючись, що слава перемоги може дістатися Помпеєві, всіляко намагався прискорити справу і став нападати на Спартака. Спартак, теж бажаючи випередити прибуття Помпея, викликав Красса на переговори. Коли той зневажливо відхилив цю пропозицію, [Спартак] свідомо пішов на небезпеку, оскільки у нього було вже досить вершників, кинувся з усім військом через окопи і став відходити до Брундизію. Красс кинувся за ним. Але коли Спартак дізнався, що в Брундизію знаходиться і Лукулл, який повернувся після перемоги над Мітридатом, він зрозумів, що все загинуло, і пішов на Красса з великою і тоді ще армією. Відбулася велика битва, надзвичайно запекла внаслідок відчаю, що охопив стільки десятків тисяч людей.

Спартак був поранений у стегно дротиком: опустившись на коліно і, виставивши вперед щит, відбивався від ворогів, поки не впав посеред величезної кількості [вбитих]. Більшість його війська була порубана у безладді, тож кількість убитих і встановити неможливо було. Римлян загинуло близько 1000 чоловік. Тіло Спартака не було знайдене. Велика кількість [повсталих] втекла з битви у гори. Красс рушив на них. Поділившись на чотири частини, вони відбивались доти, поки не загинули всі, за винятком 6000, які були схоплені і повішені вздовж усього шляху, що веде з Капуї до Рима.