Тема 6. Становлення та розвиток національної системи виховання, педагогіки в епоху українського відродження (хvі-хvш ст.)

1. Освітня діяльність єзуїтів в Україні.

2. Просвітницька діяльність І.Федорова, його перший буквар 1574 р.

3. Острозька слов¢яно-греко-латинська академія.

4. Діяльність братських шкіл.

5. Заснування школи при Києво-Печерській лаврі.

6. Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії.

7. Січові (запорозькі) і козацькі школи. Полкові і сотенні школи Гетьманської України.

8. Діяльність Глухівської музично-співацької школи та спеціальної адміністративно-старшинської школи.

9. Функціонування Харківського, Чернігівського і Переяславського колегіумів.

10. Діяльність українських просвітителів і педагогів.

11. Заснування головних і малих народних училищ.

12. Педагогічна література.

Рекомендована література:

• основна:

1. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н.П. Калениченко. – М.: Педагогика, 1988. – 640 с.

2. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Губко О.Т. Українська козацька педагогіка і духовність / За заг. редакцією Ю.Д. Руденка. – Умань: Монастирська районна друкарня Черкаського комітету у справах преси та інформації, 1995. – 116 с.

3. Плачинда С., Колісниченко Ю. Лисавета Гулевичівна. – К: Бібліотека українця, 1997. – 40 с.

4. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української педагогіки / За заг. ред. дійсного члена АПН України М.Г. Стельмаховича. – К.: Інститут змісту і методів навчання МО України, 1998. – 337 с.

5. Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2003. – 335 с.

6. Ступарик Б.М. Національна школа: витоки, становлення: Навчально-метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 336 с.

1. Освітня діяльність єзуїтів в Україні

У ХVІ ст. на території України широку освітню діяльність розгорнули єзуїти. З 1560 року вони почали засновувати школи на Київщині, Волині, Поділлі та в Галичині. Зокрема, школи були засновані в Ярославлі (1574, вчився Б.Хмельницький), Львові (1608), Кам’янці на Поділлі (1610), Луцьку (1614), Фастові (1625), Києві (1647), Вінниці та інших містах; колегія була відкрита у Вільні у 1570 році (згодом набула права академії). Відповідність цих закладів тогочасним вимогам шляхетської суспільності привертали до себе значну кількість учнів українського походження.

В єзуїтських школах вивчали латинську граматику, грецьку та польську мови, риторику та діалектику, а у Віленській колегії – філософію та богослов’я. Велика увага приділялася вивченню схоластичної діалектики, котра базувалася на законах формальної логіки, в ті часи була символом єзуїтської науки. ЇЇ положення єзуїти використовували для виправдання своїх огидних вчинків, терору, нехтування найелементарнішими моральними нормами. Єзуїтські школи виховували молодь із зовнішнім культурним блиском, із умінням вільно говорити латинською мовою та писати легкі вірші.

Навколо єзуїтських шкіл згуртувалися вчені-богослови, які всіма силами захищали унію та католицизм, виступали проти православ’я, проти вітчизняних традицій виховання. Використання молитов та щоденне відвідування служби Божої, щотижнева, а пізніше щомісячна сповідь учнів у студентських Марійських братствах, а також уся шкільна система, котра базувалася на засадах сміливої самостійної думки та покорі авторитетові допомагали виконати головне завдання єзуїтів – виховати в учнів релігійний фанатизм і безоглядний послух церкві. Внаслідок такої системи виховання, що панувала в єзуїтських школах, православні у більшості відходили від своєї віри та нації.

Українські прогресивні діячі розуміли, що насильницька полонізація загрожує самому існуванню народу, що польсько-католицькій експансії необхідно протиставити вітчизняну духовну культуру, свою систему духовних цінностей, які б зміцнювали національну самосвідомість і патриотизм народу.