Тема 9. Стан розвитку освіти та педагогіки україни

В 20-80-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

1. Освіта та шкільництво в Радянській Україні в 20-х роках.

2. Розвиток національних шкіл за часів українізації.

3. Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології.

4. Розвиток освіти в 30-х роках.

5. Школа та педагогіка в передвоєнні, воєнні та перші повоєнні роки.

6. Особливості розвитку освіти в 50-ті роки.

7. Радянська школа в 60-ти роки.

8. Стан освіти в 70-80 роки.

9. Роль педагогів-новаторів, педагогіки співробітництва в демократизації та гуманізації шкільного життя.

10. Провідні вчені України та їх погляди на підготовку вчителів.

Рекомендована література:

• основна:

1. Історія України в особах: ХІХ-ХХ ст./ І.Войцехівська (кер. авт. кол.) , В.Абліцов, О.Божко та ін. – К.: Україна, 1995. – 479 с.

1. Нариси історії українського шкільництва. 1905-1933: Навч. посібник / О.В. Сухомлинські та ін.; за ред. О.В. Сухомлинської. – К.: Заповіт, 1996. – 304 с.

2. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української педагогіки / За заг. ред. дійсного члена АПН України М.Г. Стельмаховича. – К.: Інститут змісту і методів навчання МО України, 1998. – 337 с.

3. Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2003. – 335 с.

4. Ступарик Б.М. Національна школа: витоки, становлення: Навчально-метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 336 с.

Освіта та шкільництво в Радянській Україні в 20-х роках

На початку встановлення радянської влади в Україні майже в кожному місті й у великих селах продовжували працювати вже існуючі школи або засновувались нові (завдяки зусиллям патріотично налаштованих педагогів). Першим практичним завданням українських комуністів було позбавити українську школу ознак старої української чи російської національної школи та зробити її інструментом комуністичного виховання. У грудні 1917 року ЦВК України створив Народний комісаріат освіти на чолі з В.П.Затонським, який згодом було перейменовано в Народний комісаріат освіти. У 1918-1920 роках уряд Української РСР видав ряд деректив про народну освіту та школу: про утворення Наркомосу УРСР, губернських і повітових відділів народної освіти (січень 1919); про передачу всіх навчальних закладів у відання Наркомосу (січень 1919); про відокремлення церкви від держави і школи від церкви (18.01.1919); про скасування плати за навчання в школах (березень 1919); про запровадження української мови в школах (вересень 1919) та ін. На основі декретів Радянського уряду Наркомос УРСР видав ряд постанов та інструкцій: про керівництво школою й організацію в ній роботи (01.02.1919), про заборону в школах викладання Закону Божого і взагалі релігійного виховання (12.02.1919); про безплатність навчання учнів у школах (04.03.1919); про навчання дітей у школах рідною мовою (14.03.1919); про проведення виборів шкільних працівників (10.05.1919); про викладання в школах окремих навчальних предметів (16.05.1919); про проведення курсів перепідготовки вчителів шкіл та інспектування органів народної освіти (літо 1920) та ін.

Першим кроком до введення активного антирелігійного виховання було відокремлення церкви від школи. Докорінно було змінено управління освітою (керівні посади шкільної адміністрації займали члени партії або її довірені особи), тип і характер школи, основні принципи навчання та виховання, головну мету освіти (замість підготовки освіченої, розвиненої особистості – виховання комуністичної моралі). Змінені вчительські кадри й обов’язки вчителя (вчитель проголошувався провідником політики уряду та партії, став головною фігурою школи). Вчителі , які не сприйняли Жовтневої революції та радянської влади в Україні, відмовилися продовжувати працювати у школі. Вони розглядалися як есери, меньшовики, їх подальша доля загальновідома. Була організована перепідготовка кадрів, розгорнута підготока нових учителів.

Творцем першої освітньої системи в Радянській Україні був тодішній народний комісар освіти Г.Гринько. Його схема була схвалена українською нарадою у справах освіти (серпень 1920). Наголос робився на соціальне виховання, оскільки внаслідок світової війни, жорстокої громадянської війни та голоду нараховувалося біля мільйона безпритульних дітей або напівсиріт, сиріт, які потребували насамперед соціального забезпечення, а тоді вже навчання. Основними завданнями захисту дитинства було визначено необхідність: взяти на облік усіх дітей до 15 років; використати всі засоби для забезпечення кожній дитині прав на матеріальне утримання, виховання, освіту, охорону здоров’я тощо; ведення боротьби з безпритульністю; захистити права тих дітей, які живуть у сім’ях але потребують допомоги.

Згідно системи Г.Гринька діти 4-7 років мали виховуватися в дитячих комунах: дитячих садках і майданчиках (ігри, початки грамоти), 8-15 років – відвідувати єдину семирічну трудову школу (два ступені: І – 1-4 класи; П – 5-7 класи), а з 15 років – отримувати освіту у професійній школі (3 роки). Другим типом були високі школи різних типів (2-3 річні технікуми, 4-річні інститути для спеціалізації у даній галузі чи 2-річні академії). За цією схемою освіти університети в Україні були ліквідовані.

Згодом цю систему Г.Гринька було змінено. Деякі зміни вніс тодішній заступник народного комісара освіти Я.Ряппо. Діти 8-12 років навчалися в масовій школі нижчого типу (школи індустріальні, сільськогосподарські, мистецькі, робітничої й селянської молоді), молодь 15-18 років – у школі вищого типу (технікуми). Таким чином, після закінчення семирічки випускники мусили йти до професійної школи (технікуму), щоб стати кваліфікованим робітником. Після її закінчення можна було поступати у вищу школу. Вищі інститути готували не масових практиків, а обмежену кількість інженерів, адміністраторів, агрономів та інших спеціалістів.

У 1921 році було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію для боротьби з неписемністю. Влітку 1922 року відбулася Перша Всеукраїнська нарада з питань освіти. 22 листопада 1922 року уряд прийняв постанову “Про введення в дію Кодексу законів про народну освіту” і встановив структуру, мету, систему народної освіти в Україні.

З економічних причин більшовицька влада змушена була визнати 4-річну школу за основний тип трудової школи, що постановою Ради Народних Комісарів від 25.11.1924 року проголошено загальнодоступною та безоплатною. Трохи з часом, а саме законом від 05.09.1925 року навчання дітей у перших чотирьох класах трудової школи було проголошене як обов’язкове та безоплатне.

У 20-х роках виникли нові проекти експериментальних шкіл: Дальтон-план, метод проектів, Віннетка-план, творча школа, сучасна школа та ін. Для всіх експериментальних шкіл характерною ознакою була організація праці дітей у майстернях і лабораторіях, привчання їх до користування бібліотекою, надання великої свободи в реалізації їх інтересів. Важливою ознакою була співпраця учня й учителя, в якій учитель був скоріше порадником учнів на шляху до знань, ніж наставником. Значна роль у цих школах відводилася самоврядуванню учнів, яке розв’язувало суспільні потреби вихованців. Велика увага зверталася на громадську працю учнів.

Дальтон-план (методика, розроблена вчителькою Елен Паркхерст в м.Дальтон (штат Массачусетс) США. Ця методика сприяла розвитку в учнів навичок самостійності в роботі, привчала школярів до самоконтролю та врахуванню совїх сил, розуміти та самостійно здійснювати мету своєї роботи, давала можливість учню займатися тим, чим він бажає, відчувати себе вільним, створювала умови для спільної роботи учня та вчителя, а також учнів між собою. В СРСР заняття за такою системою проводилися з 1920 року. Радянська практика роботи за Дальтон-планом отримала назву бригадно-лабораторної і будувалася за принципом ланкової системи. Зміст роботи полягав у самостійному виконанні комплексних завдань у групах – ланках, у необхідності звітуватися за виконане завдання одного з членів ланки за весь колектив. Робота певної ланки (бригади) мала здійснюватися в інтересах колективу та суспільних інтересів.

Метод проектів розроблявся в США. З другої половини 20-х – до початку 30-х років ХІХ століття цей проект втілювався у практичну діяльність радянської школи. Суть його полягала в: спрямованості на безпосереднє включення учнів в оточуюче життя, суспільній спрямованості, що мала на меті участь школярів у соціалістичному будівництві, дослідницькому підході, зв’язку тем для проектів з програмами Державної наукової ради, розгляді лише тих проектів, які спрямовувалися на зміну оточуючого середовища, або розв’язання тієї чи іншої теоретичної проблеми, постановці завдання виховання колективізму, що знайшло відображення в розробці, в основному, колективних проектів (загальношкільних, групових, бригадних, ланкових), розвитку соціалістичного змагання, товариської взаємодопомоги, а не конкуренції. У знаннях і навичках учнів, які надавалися за такою методикою, було виявлено ряд недоліків: безсистемність знань, відсутність послідовності тощо.

З 1928 року утверджувалася адміністративно-командна система. Разом із тим розпочинався процес формування культу особистості Й.Сталіна.