Органи управління і соціальна структура а) р і д

ІЛІАДА, II, 362–366

По племенах і родах поділи, Агамемноне, воїв,

Родові рід, а племені плем'я нехай помагає.

Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.

365. Знатимеш зразу тоді, хто мужній з вождів і народів,

Хто полохливий, адже за своїх воюватиме кожен.

ОДІССЕЯ, VI, 33–35

Адже недовго тобі дівувати —

Кращі-бо з поміж феаків тебе уже сватають люди,

35. Ти-бо й сама, і рід твій — найкращі у нашім народі.

ОДІССЕЯ, XXIII, 118-122; XXIV, 433-437

Навіть коли лиш одну хтось уб'є між народом людину

І небагато хто месником може постати за неї,

120. Все ж утікати він мусить, вітчизну покинувши й рідних,

Ми ж тут понищили всю країни опору, найкращу

Молодь Ітаки цілої. Над цим подумати треба...

Сором нам буде тоді в усіх поколіннях прийдешніх,

Як за дітей ми своїх і за рідних братів на убивцях

435. Не помстимося. Зовсім не мило тоді б мені стало

Й жити! Волів би я швидше умерти й убитому бути!

Отже, ходім, щоб не встигли вони через море податись.

ІЛІАДА, IX, 631–635

Серцем безжальний! Навіть і той, в кого брата убили,

Винагороду приймає, так само як батько за сина!

Викуп сплативши великий, лишається вбивця в народі,

Той же, хто взяв його, мстивий свій дух і своє гордовите

635. Серце вгамовує.

ІЛІАДА, VI, 211–218, 224–226, 230–231

„От моя кров і мій рід, що походженням з нього я гордий”. —

Так він сказав, це почувши, зрадів Діомед гучномовний.

Мідного списа тут же у землю встромив многоплідну

І вожаєві народів слово промовив привітне:

215. „Отже, з батьків іще давнім мені ти доводишся гостем!

Дід мій, божистий Ойней, бездоганного Беллерофонта

Двадцять затримував днів у господі, частуючи гойно.

Щедрих дарів один одному безліч вони надавали...

Тим-то, як друга, тебе я прийматиму в Аргосі щиро,

225. Ти ж у Лікії — мене, якщо гостем колись завітаю.

Тут же, в юрмі, списів один одного ми уникаймо.

230. Та поміняймося зброєю поміж собою, — хай знають

Всі тут, що дружбою ми іще від батьків своїх горді”.

Б) розклад родових відносин

ОДІССЕЯ, XVIII, 327–331, 357–363

З глузду останнього зовсім ти з'їхав, приблудо нещасний!

Чом ти не хочеш піти ночувати де-небудь до кузні

Чи до заїзду, а тут розмовляєш занадто зухвало,

330. Між цих численних мужів, анітрохи не маючи страху в серці?...

„Чи не схотів би ти, гостю, у мене в далекому полі

Працювати, якщо я за певну найму тебе плату, —

Тин городити з тернини, великі дерева садити?

360. Вдосталь туди я тобі постачав би готового хліба,

Дав би й одежу тобі і сандалії дав би на ноги.

Тільки ти звик до неробства поганого так, що не схочеш

Братися вже до роботи ...”

ОДІССЕЯ, XI, 489–491

Краще уже батраком я на ниві чужій працював би

490. У бідняка, що й самому скупого прожитку не досить,

Ніж володарив над мертвими тут, що життя позбулися.

ІЛІАДА, II, 189–206, 211–270

Кожного він зупиняв і стримував словом ласкавим:

190. „От божевільний! Не личить тобі полохливо тремтіти!

Краще спокійно сиди та й інших людей заспокоюй.

Сам-бо із певністю ти не відаєш думки Атрида, —

Вас випробовує він, а скоро й скарає ахеїв.

Що говорив він у раді — те чути не всім довелося.

195. Чи не впаде його гнів, як кара тяжка, на ахеїв?

В гніві своєму страшні богорідні бувають державці, —

Їх-бо достойність од Зевса, і любить їх

Зевс-промислитель”.

А як з народу натрапив кого, хто голос підносить,

Берлом його уперіщить і гострим нагримає словом:

200. „От божевільний! Ти б тихо сидів та інших би слухав,

Кращих за тебе, — ти ж — боягуз, — воювать незугарний,

Ні на війні, ані в раді на тебе й не числять ніколи.

Адже не кожному тут поміж нас панувать, між ахеїв.

Блага нема в многовладді, — один хай буде державець.

205. Владар один, що йому хитромудрого Кроноса сином

Берло дано і закон, щоб над людом своїм володарив”...

От розмістились нарешті усі й по місцях посідали.

Тільки Терсит горлав ще один, язикатий без міри, —

В грудях багато у себе словес він беріг легковажних,

Щоб по-пустому і не до пуття нападать на державців,

215. Тільки б своїми нападками викликать серед аргеїв

Смix. Найпотворніший був він між тих, хто під Трою приходив:

Був клишоногий, коліно одне мав кульгаве; горбаті

Сходились плечі на грудях вузьких; голова гостроверха

Вгору здіймалась, волоссям ріденьким заледве укрита.

220. Тяжко Ахілла ненавидів він і ще більш Одіссея

І лаяв їх завжди. Тепер же нещадно ганьбить на весь голос

Став Агамемнона він богосвітлого. Правда, й ахеї

Вкрай ним обурені, ремствувать серцем уже завзялися,

Цей же в словах ще прикріших почав Агамемнона лаять:

225. „Чим невдоволений знову, Атриде, чого ти ще хочеш?

Міді вже повно в наметах твоїх, і жінок уже повно,

Бранок добірних, що їх тобі першому, вої ахейські,

Ми вибирать даємо, захопивши подолане місто.

Золота знов тобі треба, щоб хтось із троянців комонних

230. Дав його викуп за сина, що я чи хто інший з ахеїв

Із Іліона привів сюди, путами міцно зв'язавши?

Чи полонянки нової, щоб в любощах з нею єднатись,

Потай від нас захотів ти? Не личить тобі задля неї,

Бувши вождем, біду на синів накликати ахейських!

235. О боягузи нікчемні, ахеянки ви, не ахеї!

Тож з кораблями додому вертаймо, його ж залишімо

Здобиччю тут, біля Трої, втішатись. Нехай він побачить,

Є йому поміч від нас яка-небудь чи, може, немає.

От він сьогодні Ахілла, багато чим кращого мужа,

240. Тяжко зневажив, забрав нагороду його самовільно.

Жовчі замало в Ахіллових грудях: він надто терплячий.

Ти-бо інакше, Атриде, зухвалив би нині востаннє”.

До Агамемнона так, поводатаря люду, лайливо

Мовив Терсит. Та враз Одіссей підійшов богосвітлий,

245. Гнівно глянув спідлоба і мовив до нього суворо:

„Мелеш, Терсите, пусте, хоч ти й балакун голосистий!

Змовкни й один мені тут не смій нападать на державців.

Більшої-бо, як кажу я, потвори нема серед смертних,

Скільки з Атридами їх не прийшло сюди, до Іліона.

250. Отже, облиш язиком про владущих плескать привселюдно,

Лайкою їх обкидать, стерегти від них день повороту!

Насправді ж не знає ніхто, як надалі обернеться діло,

В щасті вертатись чи ні синам доведеться ахейським.

Ти ж тут сидиш і ганьбиш Агамемнона, сина Атрея,

255. Тим, що герої данайські йому, вожаєві народів,

Надто багато дають, і прилюдно знущаєшся з нього.

Отже, кажу я тобі, і слова мої збудуться справді:

Тільки-но ще я тебе очманілим, як нині, побачу,

Хай того дня голови в Одіссея на плечах не стане,

260. Хай Телемаховим я вже більше не зватимусь батьком,

Як не схоплю я тебе, не зірву з тебе шат отих любих,

Плащ і хітон твій, і те, що сором тобі прикриває,

А самого з плачем до швидких кораблів не відправлю,

З зборів прогнавши з ганьбою й побоями тяжко побивши!”

265. Мовлячи так, він берлом по плечах його і по спині

Бив, аж той ізогнувсь і рясними умився сльозами.

Зразу ж рубцями кривавими спина взялась від ударів

Берла того золотого. Увесь він аж сів з переляку,

Скорчивсь од болю і, дивлячись тупо, втирав собі сльози.

270. Хоч і обурені ним, всі щиро сміялися з нього ...

ІЛІАДА, XII, 210–214

210. Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

„Гекторе, лаєш ти завжди мене, хоч на зборах я навіть

Мовив би й слушно. Вважаєш, ніхто із простого народу

Ані у раді, ані на війні аж ніяк не повинен

В чомусь перечить тобі, твою лише множити владу!”

ІЛІАДА, IV, 257–263

І доменею, тебе над усіх бистрокінних данаїв

Я поважаю — чи то на війні, чи то в іншому ділі,

Чи то на учті, коли іскристе вино із водою

260. Кращі з ахейських синів у кратерах мішають почесних.

Справді, в той час, коли інші довговолосі ахеї

Мірою п'ють, то перед тобою наповнений келих

Завжди стоїть, як і в мене, щоб пити за серця бажанням.

ОДІССЕЯ, XX, 138–143

А як нарешті згадав і про сон уже він, і про ложе,

То постелити для нього служницям вона загадала.

140. Та, як людина злиденна і долею скривджена тяжко,

Він на постелі м'якій в покривалах не хтів спочивати,

А на воловій ліг шкурі сирій та на рунах овечих

В передпокої. А ми плащем його зверху окрили.