Плутарх. Солон, 3

До поезії він спочатку, очевидно, не ставився серйозно: вона була для нього грою і розвагою у вільний час; однак згодом він вкладав у віршовану форму і філософські думки і часто викладав у віршах державні справи — не з метою увіковічити їх у па­м'яті історії, а для виправдання своїх дій, іноді для переконання чи настанови, чи критики афінян. За деякими відомостями, він спробував навіть видати закон у вигляді поеми; за переказом, її початок був такий: Тож помолімось спочатку ми Зевсу Кроніду-владиці, щоб він законам оцим послав успіх і добрую славу.

Солон. Елегії

Місто державне оце не загине ніколи за Зевса

Вироком чи через гнів вічноблаженних богів;

Адже прихильна заступниця наша Паллада Афіна,

Грізного батька дочка, руку простерла над ним.

Нищити прагнуть, проте, городяни самі величезне

Місто, з безумства свого й грошей віддавшись жазі.

Думка лиха у привідців народу, отож вони мають

Через зухвальство своє бід незліченних спіткать;

Бо неспроможні вони гамувати гординю й наявні

Радощі учт і гостин мирно вкушати без чвар...

І багатіють вони, вчинкам віддавшись лихим...

Ні храмового майна, ні скарбового добра

Не проминають, а тягнуть, грабуючи, кожен до себе,

Вже не шануючи геть Правди поважний завіт;

Правда мовчить, але знає достоту все суще й минуле,

Згодом надходить вона, щоб покарати вину.

Тож улучає все місто тепер неминуча уразка;

Швидко в неждану і лиху впало неволю воно;

Збуджує розрух усобний, неволю й війну, що дрімала,

Що багатьох юнаків нищать квітучі літа;

Швидко-бо любу державу підкопують люди зловмисні

З змовницьких тих товариств, що до вподоби лихим.

Так повелося воно зле в громадянстві; а з тих, хто бідує,

Тягнуть багато кого геть у далекі краї,

Проданих в рабство, в кайдани й ярмо неподобне закутих

Примусом вкинутих злим в лютий невільництва стан.

Моїм хай стане свідком на суді віків

Ця чорная земля, велика мати всіх

Богів, що на Олімпі, я забрав з полів

Стовпи боргів ганебних, що виднілись скрізь.

Була земля в неволі, зараз вільна вже,

В Афіни рідні, богом даний край, тепер

Вернулись ті, що у полон їх продали, —

Одних законно, тих без будь-яких підстав, —

І ті, що від богів втекли й в чужих краях

Блукали десь, забувши рідну мову вже,

А тим, що тут жили у рабстві і щодня

Дрижали від усяких примх владик своїх,

Я волю дав. Законів силу і їх міць

З'єднавши з правосуддям, я усе зробив,

Що обіцяв: усім, великим і малим,

Закони написав і дав їм рівний суд.

Якби ж хтось інший, жадний грошей і багатств,

Безглуздий зовсім, владу в руки взяв свої,

Народом цим не зміг би керувати він.

І я, якби всіх слухав недругів своїх,

Кому що до душі і що всяк скаже з них,

Багато в місті цім вже не було б людей.

Нападки з всіх боків я відбивав, як міг,

Неначе вовк отой між зграєю собак.

Напис про виведення колонії на о. Саламін (сер. Vі ст. До н.Е.) постанова афінських народних зборів

Постановив народ: дозволити саламінським клерухам жити на Саламіні постійно. Хіба що вони не можуть виконувати громадянські і військові повинності; в інших випадках їм не (дозволяється) здавати свою землю в оренду. Якщо клерух не буде там жити, а землю здасть в оренду, то нехай заплатить в скарбницю і орендар, і той, хто здав в оренду (стільки-то драхм) штрафу. Нехай карає архонт, а якщо не оштрафує, буде відповідати. Вони (клерухи) повинні мати зброю вартістю 30 драхм, а зброю цю видає йому архонт. Це ухвалено в архонство [ім’я не встановлено. – В.Б.].