Плутарх. Красс, 2

Адже, коли Сулла оволодів містом (Римом), став розпродувати майно страчених, вважаючи і називаючи його своїм... (Красс) почав купувати рабів - архітекторів і будівничих. Коли ж він придбав їх понад п'ятсот, скуповував палаючі пожежею та сусідні з ними будівлі...

Початок і хід повстання під проводом Спартака. Рушійні сили і програма повсталих плутарх. Красс, 8 – 10

8. Повстання гладіаторів, що супроводжувалося спустошенням Італії, яке більшість називає спартаківською війною, мало такий початок. Якийсь Лентул Батіат утримував в Капуї (школу) гладіаторів, більшість яких була галатами– фракійцями; жоден з них не потрапив туди через якийсь ганебний вчинок, а через несправедливість господаря, який купив їх і змусив вчитися ремеслу гладіатора. Двісті з них задумали втекти, однак, оскільки змову було викрито, найбільш передбачливі, числом сімдесят вісім, все ж встигли втекти, озброївшись попередньо кухонними ножами і рожнами. Випадково зустрівши по дорозі декілька возів, що везли до іншого міста зброю для гладіаторів, вони захопили їх й озброїлись. Зайнявши після того добре укріплену місцевість, вони обрали трьох ватажків, з яких першим був Спартак, фракієць з племені медів, чоловік, що відзначався не тільки великою сміливістю і фізичною силою, а й перевершував інших розумом і м’якістю характеру, чим був більш подібний на елліна. Розповідають, що коли його вперше привели до Рима, на продаж, то бачили, коли він спав, обвиту довкола його обличчя змію; Спартакова жінка, його співплемінниця, пророчиця і причетна до Діонісієвих містерій, провістила, що це знак очікуваної його великої і грізної влади, яка приведе його до нещасливого кінця. Вона (жінка) втікала разом і тепер була з ним.

9. Насамперед вони (гладіатори) відбили загін, що прийшов з Капуї, і, захопивши багато зброї, з радістю замінили нею своє озброєння, яке викинули, вважаючи його ганебною і варварською зброєю гладіаторів. Після того був надісланий з Риму для боротьби з ними претор Клодій [63 р. до н.е. – В.Б.] із тритисячним загоном; обложив їх на горі [Везувій. – В.Б.], що мала тільки один крутий і вузький узвіз, який Клодій стеріг. Решта схилів були стрімкими і гладкими, густо порослими нагорі диким виноградом; зрізавши потрібні лози, (гладіатори) сплели з них міцні і довгі драбини і опустили їх уздовж кручі так, щоб вони досягли підніжжя скель, а тоді благополучно спустилися всі вниз, крім одного. Той, що залишився нагорі стерегти зброю, після того як всі спустилися, опустив їм всю зброю, а, закінчивши, спустився сам. Римляни про це нічого не знали; тому, зайшовши їм у тил, (гладіатори) несподівано вдарили на них і, примусивши втікати, захопили зброю. І тоді до них приєдналося багато місцевих волопасів і вівчарів, мужів сильних і прудконогих. Одні з них стали гоплітами [важкоозброєними. – В.Б.], інших (гладіатори) використовували як розвідників і легкоозброєних.

Другим (проти гладіаторів) був надісланий претор Публій Вариній. Спочатку, вступивши в бій з його помічником Фурієм, який командував двотисячним загоном воїнів, (гладіатори) примусили його втікати; після того Спартак підстеріг самого Коссінія, (Варинієвого) радника і товариша по посаді, що прибув з великими силами, і мало не захопив його в полон, коли той купався біля Салін [солеварні між Геркуланумом і Помпеями. – В.Б.]. З великими труднощами йому (Коссінію) вдалося втекти, а [Спартак], заволодівши його обозом, переслідував його і після запеклої битви захопив табір; загинув і сам Коссіній. Претора ж (Спартак) розбив у багатьох битвах і врешті-решт забрав у полон його лікторів і коня; тепер він (Спартак) був великим і грізним. Однак, розуміючи, що він не має надії зламати остаточно могутність римлян, повів військо до Альп, розраховуючи перейти їх і дати можливість повернутися кожному на батьківщину, одним до Фракії, іншим — до Галатії.

Однак маса, надто сильна своєю чисельністю і горда своїми успіхами, не послухалась і стала спустошувати Італію.

Тепер незадоволення, що виникло в сенаті через ганебність і недостойний характер повстання, поступилося перед страхом і свідомістю небезпеки; (сенат) послав проти повсталих, як на одну з найважчих і найбільших воєн, обох консулів. Один з них, Гелій, знищив несподіваним нападом загін германців, які відділилися через свавілля і пиху від Спартака; а Лентул оточив Спартака великою кількістю воїнів, однак той, перейшовши в наступ, розбив його легатів і захопив весь його обоз. Тоді кинувся до Альп, а назустріч йому виступив Кассій, намісник Падуанської Галатії, маючи десятитисячну армію. У битві, яка почалася, (претор) зазнав поразки і, втративши багато людей, ледве врятувався сам.

10. Довідавшись про все це, роздратований сенат велів консулам припинити військові дії й обрав головнокомандуючим Красса.

Спартак тим часом відступив через Луканію до моря. Зустрівши в протоці кілікійських піратів, він вирішив відправитися за їх допомогою до Сицилії і, перекинувши на острів дві тисячі чоловік, знову відновити війну (сицилійських] рабів, яка нещодавно погасла і потребувала небагато вогню, щоб спалахнути з новою силою. Однак кілікійці, домовившись зі Спартаком і взявши подарунки, обманули його і відпливли. Тоді він знову повернув від моря і розмістив військо на Регійському півострові. Підійшовши сюди, Красс, бачачи що сама природа місця підказує, що робити, вирішив укріпити стіною перешийок, щоб водночас дати заняття своєму війську і позбавити ворога підвозу провіанту [прокладено рів від моря до моря довжиною триста стадій (55,5 км), шириною і глибиною 15 футів, а над ровом – величезну стіну. – В.Б.].

Спочатку Спартак не звертав уваги (на те, що робилося) і ставився (до цього) з презирством; коли ж, відчуваючи нестачу провіанту, він захотів перейти в інше місце, то побачив себе оточеним на півострові, де нічого не можна було взяти. Тоді, дочекавшись сніжної буремної ночі, велів засипати невелику частину рова землею, деревами і хмизом, і перевів через нього третю частину свого війська.