Г) рада старійшин

ІЛІАДА, II, 50–54

50. Отже, звелів Агамемнон окличникам дзвінкоголосим

Всіх на збори народні скликать пишнокосих ахеїв.

З кличем пішли вони, й от незабаром усі позбирались.

Під кораблем державця пілоського Нестора спершу

Раду старійшин, душею могутніх, у ряд посадив він.

ІЛІАДА, IX, 89–102

Син же Атреїв до свого намету старійшин ахейських

90. Всіх запросив на учту багату, що радує серце,

І руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Перший із них свої ткати почав міркування старезний

Нестор, який у пораді й раніш виявлявся найкращим.

95. Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

„Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!

З тебе почну й закінчу я тобою; багато-бо люду

Владі кориться твоїй, тож Зевс доручив тобі берло

Й право державне, щоб ти про народи свої піклувався.

100. Більше за всіх тобі личить і слово сказать, і послухать,

Взявши і те до уваги, що серце кого спонукало

Мовити добре. А як учинить — це від тебе залежить...”

Д) б а с и л е ї

ІЛІАДА, XII, 318–321

„Ні, не без слави у рідній країні лікійській керують

Наші державці; їдять недаремно овець вони жирних,

320. Вина медові п'ючи найсолодші, — зате ж бо й велика

Доблесть їх, - завжди-бо в перших лікійських рядах вони б'ються”.

ОДІССЕЯ, І, 384-398

Мабуть, самі вже боги навчили тебе, Телемаху,

385. Звисока так розмовляти й зухвало поводитись з нами.

Тільки б не дав нам Кроніон державцем тебе на Ітаці,

Морем омитій, хоч маєш на неї з народження право.

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

„Ти не гнівись, Антиною, на мене за те, що скажу я:

390. Я не від того, як зволив би Зевс мені це дарувати.

Ти ж не назвеш це найгіршим, що трапитись може людині?

Бути державцем — то зовсім не зле: відразу-бо в нього

Й дім багатіє, і сам набуває він більшої шани.

Тільки ж у нас, між ахеїв, на морем омитій Ітаці,

395. Інших державців багато ще є — і старих, і молодших, —

З них комусь влада перейде, як вмер Одіссей богосвітлий.

В себе ж один тільки я повновладним господарем буду

Дому і слуг, що для мене придбав Одіссей богосвітлий.

ІЛІАДА, І, 185–187, 275–281

185. Сам заберу нагороду твою із намету, щоб знав ти,

Що я сильніший за тебе, та й інший щоб кожен стерігся

Рівним зі мною вважати себе і зі мною змагатись...

275. Не відбирай, Агамемноне, дівчини, хоч ти й могутній,

Він-бо раніш в нагороду одержав її від ахеїв;

Та припини, Пеліде, і ти оці прикрі змагання

Із володарем берлоносних, що Зевс їх у славі звеличив.

280. Ти хоч і сильний, бо мати богиня тебе породила,

Все ж він могутніший: більше люду під владою має.

ІЛІАДА, IX, 114—129, 135—157

В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:

115. „Не помилково, о старче, мої полічив ти провини.

Я завинив, заперечити й сам не спроможний. Та тільки

Варт багатьох чоловік, що Зевс полюбив його серцем:

Ушанував він його, погубивши багато ахеїв .

Але якщо завинив я, піддавшися помислам згубним,

120. Сам і залагоджу це — незліченний я дам йому викуп.

Перелічу я отут, перед вами, славетні дарунки:

Сім триніг незадимлених, золота десять талантів,

Двадцять блискучих цеберок, дванадцять об'їжджених коней,

Що нагороди в змаганні у гонах не раз здобували.

125. Не злидарем би ходив безземельним, не мав би нестатку

В золоті цінному той, хто здобув би оці нагороди,

Що із змагань мені однокопитні приносили коні.

Дам йому сім я жінок, у роботі своїй бездоганних,

З Лесбосу...

135. ... а як нарешті

Місто Пріама велике дадуть нам боги зруйнувати,

Прийде нехай, коли будемо здобич ділить між ахеїв,

Золотом свій корабель і міддю нехай навантажить,

Хай із троянських жінок собі вибере двадцять найкращих,

140. Що поступались би вродою тільки Єлені аргейській,

А як повернемось в Аргос ахейський, родючу країну,

Зятем я б рад його мати, — він був би нарівні з Орестом,

Сином коханим моїм, що зростає в великім достатку.

Три в мене доньки росте у пишно збудованім домі:

145. Хрисофеміда, а ще Лаодіка та Іфіанасса, —

Ту з них, що люба йому, нехай без викупу візьме

В дім до Пелея. А я у придане за нею багато

Дам подарунків, яких ще ніхто не давав за дочкою.

Густо заселених міст аж сім я йому подарую —

150. Гору зелені трав запашних, Кардамілу, Енопу,

Фери священні, Антею й низинні її пасовиська,

Милу для ока Епею і Педас, багатий садами,

Всі недалеко від моря, і Пілос піщаний там близько.

Люд там живе, на рогату худобу й на вівці багатий,

155. Щедрими будуть дарами його шанувати, як бога,

Будуть під берло його багатющу приносить данину.

От скільки дам я йому, коли гніватись він перестане”.

е) суд

ІЛІАДА, XVIII, 497–508

Сила народу на площі міській гомоніла. Знялась там

Буча бурхлива — двоє мужів про пеню сперечались

За чоловіка убитого. Клявся один при народі,

500. Що заплатив, а той — заперечував це при народі.

Врешті звернулись вони до судді, щоб зваду скінчити.

Гомін стояв навкруги: свойого підтримував кожен.

Люд вгамувати старались окличники. Колом священним

Сіли старійшини всі на обтесанім гладко камінні,

505. Берла у руки взяли від окличників дзвінкоголосих

І, встаючи із сидінь, вирікали по черзі свій вирок.

А посередині в них золоті два лежали таланти,

Щоб їх віддати тому, хто докаже, що має він слушність.