Родової знаті

Фукідід. Історія, і, 2.

…Аттика через убогість ґрунту з давніх часів не відчувала внутрішніх переворотів і завжди була заселена одним і тим же населенням. Дуже важливими підтвердженням цієї думки служить те, що в інших частинах Еллади населення внаслідок еміграції збільшилося непропорційно з Аттикою. Пояснювалося це тим, що, утискувані війною чи усобицями, наймогутніші жителі інших частин Еллади йшли до афінян, оскільки вони сиділи міцно на землі, і, стаючи тут же громадянами Аттики, уже з давніх-давен робили державу ще більшою за кількістю населення, так що згодом, коли в Аттиці не залишилось достатньо землі, афіняни відправляли колонії навіть в Іонію.

Фукідід. Історія, II, 15

За Кекропса і перших царів до Тесея населення Аттики жило постійно окремими містами, маючи свої пританеї і правителів. Коли не загрожувала жодна небезпека, мешканці міст не сходилися на загальні наради до царя, а управлялися й радилися окремо самі по собі. Вони часом навіть воювали між собою, на­приклад жителі Елевсина з Евмолпом на чолі проти Ерехтея. Коли царем став Тесей, що поєднував в собі силу з розумом, то він привів до ладу країну взагалі, скасував ради і службових осіб інших міст і об'єднав шляхом синойкізму всіх мешканців в цьому місті, яким воно є зараз, утворивши одну раду і один пританей. Мешканців окремих селищ, які обробляли свої землі, як і раніше, Тесей примусив мати одне це місто [Афіни], а оскільки всі мешканці належали тепер вже до одного міста, воно стало великим, і таким його передав Тесей своїм нащадкам. З того часу ще й досі афіняни відзначають свято на честь богині громадським коштом синойкії.

ПЛУТАРХ. ТЕСЕЙ, 24–25

24. Після смерті Егея Тесей задумав велику і прекрасну справу: він об'єднав усіх жителів Аттики в одному місці, зробив їх одним народом одного міста, тоді як до того вони були розсія­ні і їх важко було скликати, навіть коли йшлося про спільне бла­го; й нерідко між ними розпалювалися чвари і війни. Обходячи дем за демом і рід за родом, він пояснював всюди свій план; прості громадяни і бідняки швидко схилялися на його намову, а людям впливовим він обіцяв державу без царя, демократичний лад, який йому, Тесею, дасть лише місце воєначальника й охоронця законів, у всьому іншому принесе всім рівність, — й одних він переконав, а інші, боячись його відваги і могутності, на той час досить-таки немалої, самі виявили бажання підкоритися, ніж бути примушеними силою. Отже, зруйнувавши окремі пританеї та будинки рад і розпустивши місцеві влади, він збудував єдиний, спільний для всіх пританей і будинок ради в нинішній старій частині міста, місто назвав Афінами і встановив Панафінеї — спільне свято з жертвоприношеннями. Далі, на шістнадцятий день місяця гекатомбеона він відсвяткував Метекії, які відзн­ачаються й понині. Після того, склавши з себе, як обіцяв, цар­ську владу, Тесей приступив до організації державних справ…

25. Прагнучи ще збільшити місто, Тесей закликав до нього всіх бажаючих, пропонуючи права громадянства... Однак він не допустив, щоб неорганізовані натовпи переселенців викликали в державі хаос і нелад — він вперше виділив стани благородних, землевласників і ремісників, і благородним надав право розтлумачувати релігію, займати вищі посади, а також навчати законів і пояснювати установлення божественні та людські, хоча в цілому він ніби зрівняв між собою всі три стани: благородні перевершу­вали інших достоїнством, землероби корисною працею, ремісники чисельністю. Про те, що Тесей, за словами Аристотеля, пер­шим виявив прихильність до простого люду і відмовився від єдиновладдя, свідчить, очевидно, й Гомер в „Каталозі кораблів”, який одних тільки афінян називає „народом”. Тесей карбував монету, вибиваючи на ній зображення бика: це був або натяк на Марафонського бика, або на Міносового пол­ководця, або заклик до громадян займатися землеробством. Звідси, передають, пішли вирази „вартістю в сто биків”, „вар­тістю в десять биків”.

Приєднавши до Аттики Мегариду, Тесей поставив на Істмі зна­менитий стовп...

АРИСТОТЕЛЬ. АФІНСЬКА ПОЛІТІЯ, III–V

На вищі посади обирали за благородством походження і за багатством; правили урядові особи спочатку довічно, а пізніше протягом десяти років. Найважливішими і першими в часі серед по­сад були цар, полемарх і архонт. З них першою була посада царя, вона успадковувалася від батьків. Другою приєдналася до неї посада полемарха, через те що деякі з царів показали себе у військових справах слабкими. З цієї причини й запросили Іона, коли настали складні обставини. Останньою є посада архонта. Більшість говорить, що вона виникла за Медонта, а дехто вва­жає, що за Акаста. На доказ цього останні посилаються на те, що дев'ять архонтів клянуться давати присягу таким же чином, як за часів Акаста, тому що за нього, на їх думку, Кодриди відмо­вилися від царського сану заради привілеїв, даних архонтові. Як би там не було насправді, різниця в часі в першому і друго­му випадку невелика. А доказом того, що ця посада встановлена останньою з вищих посад, є те, що архонт не розпоряджається ніякими із справ, успадкованих від батьків, як цар і полемарх, а все тільки новозаведеними. Тому тільки недавно ця посада набу­ла важливого значення, будучи розширеною додатковими обо­в'язками. Щодо фесмофетів, то вони були обрані на багато років пізніше, коли вже обирали урядових осіб на рік. Вони повинні були записувати правові положення і зберігати їх для суду над спірними сторонами. Ось чому з вищих посад ця одна була не більш як річною...

Архонти мали право вирішувати справи остаточно, а не так, як тепер, провадити тільки попереднє розслідування.

Нарешті, рада ареопагітів, хоч мала обов'язок бути тільки охоронцем законів, розпоряджалася більшістю найважливіших справ у державі, накладаючи кари і стягнення безапеляційно на всіх порушників порядку. Це пояснюється тим, що вибір архонтів робився за благородством походження і за багатством, а саме з них і обиралися ареопагіти.