Тексти джерел Господарський лад передполісного періоду а ) землеробство і землеволодіння

ІЛІАДА, XVIII, 541–557

Ниву іще показав — соковиту ділянку родючу;

Тричі зорали її, орачі там ідуть за плугами,

В ярмах тримають воли, у всі напрямки їх направляють.

Тільки що краю ріллі, повертаючись, знову доходять.

545. Келих солодкий вина чоловік їм щоразу підносить.

Кожен свою борозну поспішає скінчити ретельно,

Кожен бажає скоріш цілину до межі доорати.

Далі чорніша рілля, немов нива та справжня родюча,

Хоч і була золота. Отаке змайстрував він там диво.

550. Поле він там показав, де буяє високе колосся,

Скрізь стояли женці і серпами блискучими жали.

Падає колос на землю численними купами жовтий,

Далі в'язальники йдуть, їх в снопи перевеслами в'яжуть

Геть від них відійшли. І стоять осторонь, а за ними

555. Збіжжя збирають хлоп'ята й у жменях швиденько підносять.

Їм подають. І стоїть тут, радіючи серцем, господар

Мовчки по тій борозні і спирається на патерицю.

ІЛІАДА, XX, 495–499

495. Наче тих широколобих волів селянин запрягає.

Білий ячмінь на утоптанім добре току молотити,

Й сиплеться зерно з-під ніг у волів, що, йдучи ремиґають,—

Так же і однокопиті Ахілла відважного коні

Мертвих топтали тіла і щити.

ІЛІАДА, XII, 310–316

310. „Главку, чому над всіма нас в Лікійському краї шанують

Місцем на учтах, і м'ясом найкращим, і келихом повним

Люди усі, і на нас, немов на богів, споглядають?

Маємо й кращий землі ми наділ понад берегом Ксанту

Із виноградником гарним, і ниву, що родить пшеницю.

315. Тим-то нам першими треба стояти тепер у лікійських

Лавах і сміливо в розпал гарячого кидатись бою...”

ІЛІАДА, XX, 184–186

„Виділять, може, ділянку для тебе трояни, від інших

185. Кращу, із нивою й садом чудовим тобі на прожиток,

Як умертвиш мене?”

ІЛІАДА, XII, 421–424

Мов тих сусідів, що сварку за межі ведуть між собою

І, з метром в руках стоячи, завзято на спільному полі

Рівність відстоюють, смужка лише розділяє вузенька,

Боїв так тільки вали розділяли ...

ОДІССЕЯ, IX, 106–111, 130–135

„Згодом у край гордовитих кіклопів, що правди не знають,

Ми прибули. В усьому цілком здаючись на безсмертних,

Ні ораниці не орють вони, ні рослини не садять,

В них і без оранки-бо і не сіяне все виростає:

110. І ячмені, і пшениця, і лози вино виноградне

В гронах розкішних дають, що примножує Зевс їм дощами...

130. Забудувати й цей острів їм теслі зуміли б майстерні.

Зовсім-бо він непоганий і родить усе своєчасно.

Стелються там килимами над берегом сивого моря

Луки вологі й м'які; і пагорки є виноградні.

Є й для ріллі рівнина, де з засіву можна багатий

135. Вчасно зібрати врожай, бо в ґрунті там досить є туку”.

ОДІССЕЯ, XVIII, 365–375

365. Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

„Хотів би з тобою удвох, Евримаху, в труді позмагатись

Я весняної пори, коли дні у нас довгі бувають,

На сіножаті, щоб кожен в руках по серпу мав, красиво

Вигнутім, щоб узялися ми натщесерце вдвох до роботи

370. І від світанку жали траву цілий день до смеркання;

А як за плугом воли поганятимем ми половії,

Дуже породисті, рослі, що випаслись добре на паші,

Силою й віком однакові, сила ж бо в них неослабна,

Гонів хай буде й чотири, щоб грунт, лиш до плуга придатний,—

375. Бачив би сам ти, які я проорюю борозни рівні”.

ІЛІАДА, XXI, 257–262

Як садівник, що з криниць темноводних спрямовує струмінь

В сад плодоносний, щоб кожну зросити у ньому рослину,

Заступа взявши, між грядок рівчак од сміття очищає,

260. І набігає вода, і дрібні камінці за собою,

Шумно дзюркочучи, котить по схилові плідного саду,

І обганяє того, хто течію чисту проводив…

ОДІССЕЯ, XVII, 296–300

Нині ж, забутий всіма, без хазяйського ока, на купі

Гною лежав він, яку з-під волів та ослів біля брами

Понаскидали, — пізніше той гній Одіссеєва челядь

В поле возила угноювать всюди наділок просторий.

Аргос лежав там, і воші собачі на ньому кишіли.