Плутарх. Тиберій гракх, 8 – 21

8. Відібрану в сусідів під час війни землю римляни почасти продавали, почасти перетворювали на державну власність, давали в користування неімущим і бідним громадянам, які платили в державну скарбницю невеликий оброк. Коли багаті почали збільшувати оброк і виганяти з землі бідних, був виданий закон, який забороняв володіти більш як 500 югерами землі. Ця постанова, стримавши на якийсь час зажерливість багатих, допомогла бід­ним, які продовжували лишатися на зданій їм в оренду землі і обробляти свою частину, одержану кожним з самого початку. Ба­гачі, що раніше були сусідами бідняків, за допомогою підставних осіб стали орендувати ділянки бідняків самі і врешті-решт уже відкрито зайняли більшу частину ділянок. Тоді бідняки, вигнані зі своєї землі, перестали охоче брати участь в походах, недбало ставились до виховання своїх дітей, тож невдовзі по всій Італії стала відчуватися недостача вільнонароджених людей, вона була наповнена рабами-іноземцями, за допомогою яких багаті, вигнавши громадян, обробляли свої маєтки. Друг Сципіона, Гай Лелій, пробував зарадити лихові, але, зустрівши протест оптиматів, зля­кався зчиненого шуму і відмовився від своєї спроби...

Тиберій Гракх, будучи призначений народним трибуном, відразу ж взявся за здійснення того ж плану, [що і Лелій]...

Брат Тиберія, Гай, в одному зі своїх творів розповідає, що Тиберій по дорозі в Нуманцію, проїжджаючи через Етрурію, ба­чив запустіння країни, бачив, що її обробляють або пасуть на ній стада чужоземці раби-варвари, і йому тоді запала думка про реформу, що стала джерелом незліченних лих для обох братів. Втім сам народ викликав у Тиберія велику енергію і честолюб­ність, спонукаючи його своїми написами в портиках, на стінах і на надгробних пам'ятниках повернути біднякам громадську землю.

9. Однак [Тиберій] не сам склав проект свого закону, а ско­ристався в цій справі порадами громадян, що відзначилися своїми моральними якостями і мали добру славу; серед них були понтифік Красс, юрист Муцій Сцевола, який був тоді консулом, і Аппій Клавдій, його тесть. І, здається, ніколи ще не був складе­ний проект закону більш лагідний і м'який проти такої неспра­ведливості і такого користолюбства, [що їх дозволяли собі бага­ті проти бідних]. Їх слід було судити за непослух, оштрафувати й відняти у них ту землю, якою вони користувалися протизакон­но. Тим часом, за законом [Тиберія], їм наказано було покинути, одержавши компенсацію, ті землі, якими вони володіли неспра­ведливо, і передати їх громадянам, що потребували допомоги. Однак багачі і власники, спонукувані своїм користолюбством, ставилися з ненавистю до закону, гнівались на законодавця, хо­тіли виступити його суперниками. Вони намагались умовити на­род не приймати закону, бо Тиберій хоче ввести переділ землі з метою порушити державний порядок і викликати загальне су­м'яття. Проте багачі не досягли своєї мети. Тиберій боровся за свій прекрасний і справедливий проект з таким красномовством, що воно могло б виставити в гарному світлі й лиху справу. Тиберій був небезпечним і нездоланним, коли він у присутності наро­ду, що оточував трибуну, говорив в оборону бідних. „Дикі звірі,— говорив Тиберій, — що бродять по Італії, мають нори і лігво для ночівлі, а ті люди, які б'ються і вмирають за Італію, мають тіль­ки повітря й світло. У них немає постійного місця проживання. З дітьми і жінками блукають вони всюди; полководці умовляють солдатів битися з ворогами за могили предків і храми, а в скіль­кох римлян нема ні батьківського вівтаря, ні могил предків! Сол­дати воюють і вмирають за чужу розкіш і багатство, яких нази­вають володарями світу, а тим часом у них немає жодного клап­тика землі”.

10. [Вороги Тиберія], відмовившись самі говорити проти ньо­го, звернулись до одного з народних трибунів, Марка Октавія... близького друга Тиберія. [Октавію] було соромно перед ним, і він спочатку відмовився, однак коли багато оптиматів стали посиле­но вмовляти його, він, немовби поступаючись перед їхніми домагання­ми, виступив проти Тиберія і став зволікати проведення закону... Роздратований цим, Тиберій взяв назад свій закон і запропону­вав інший, ще приємніший для народу, але вже суворіший для тих, хто зневажав його права. Він поставив вимогу, щоб вони об­лишили ті землі, якими володіли всупереч старим законам. Май­же щодня точилися суперечки на трибуні між ним і Октавієм... Тиберій бачив, що запропонований ним закон зачіпає і Октавія, який володів великими ділянками громадської землі. Він просив його припинити опір, обіцяючи заплатити йому із своїх коштів, далеко не великих, вартість землі. Коли Октавій і на це не пішов, [Тиберій] видав едикт, за яким заборонялось усім урядовим осо­бам ставити що-небудь на голосування доти, поки не буде ухва­лена постанова щодо запропонованого ним закону... Тоді багачі зняли свої багаті убрання і стали ходити по форуму в жалюгід­ному й приниженому вигляді. Але потай вони злоумишляли проти Тиберія і підмовляли людей, які убили б його...

11. Коли настав день голосування і Тиберій почав запрошува­ти народ, багаті викрали урни, що викликало велике збентежен­ня. Правда, прибічники Тиберія могли, спираючись на натовп, вдатися до насильства, і вони підмовляли його на це, але тодішні консули Манлій і Фульвій, кинувшись до Тиберія, із сльозами тримали його за руки і просили відмовитися від свого наміру. Він не уявляв ще собі всіх майбутніх страхіть і тому, з пошани до Манлія і Фульвія, спитав їх: що ж вони радять йому робити? Вони відповіли, що не можуть дати йому пораду, а рекомендують і просять передати справу на розгляд сенату. Вони умовили Тиберія зробити так. Сенат зібрався, однак не міг нічого зробити через те, що багаті мали в ньому велику силу. Тоді Тиберій вдав­ся до заходу незаконного і непристойного — усунути Октавія з його посади: інакше він не міг довести свій закон до голосуван­ня. Спочатку Тиберій у присутності всіх просив Октавія, говорив з ним ласкаво, брав його за руку, прохаючи погодитися поступитися перед народом, який вимагає справедливо­го, народом, який одержить в такому разі небагато за великі труди і небезпеки [ним пережиті]. Октавій відхилив прохання. Тоді Тиберій зауважив Октавію, що неможливо уникнути війни, і коли обидва народні трибуни, наділені однаковими повноваженнями, розходяться в поглядах на справи такої ваги, що він бачить тільки один засіб — щоб один з них склав свої повноваження. Він запропонував Октавію спочатку дати народові висловити­ся шляхом голосування про нього, про Тиберія, обіцяючи, що коли громадяни вирішать, він негайно відмовиться від посади і стане приватною людиною. Той не погоджувався; тоді Тиберій сказав, що коли Октавій, подумавши, не перемінить свого рішення, він сам проведе голосування відносно нього.

12. На цьому тоді й розпустив народні збори. Наступного дня, коли вони зібралися знов, Тиберій, піднявшись на трибуну, знов намагався вплинути на Октавія умовлянням. Коли той лишився непохитним, Тиберій вніс пропозицію позбавити Октавія звання народного трибуна і запропонував громадянам негайно подавати голоси. Триб було 35. 17 подали свої голоси; лишалось подати ще одній трибі, і тоді Октавій мав стати приватною особою. Тиберій зробив перерву, знов почав просити Октавія, обіймав і цілував його перед очима у народу, палко благаючи не доводити себе до безчестя, а на нього, Тиберія, не накликати звинувачення в такій тяжкій і сумній політичній акції. Кажуть, Октавій не був зовсім невблаганним і неприступним до цих прохань. Його очі наповнилися сльозами, і він довго мовчав. Однак, коли він подивився на багатих власників, що зібрались, він, очевидно, з пошани до них і побоювання здатися їм безславним, хоробро пішов на всі страхіття і радив чинити, як він хоче. Коли таким чином пропозиція Тиберія була затверджена народом, він наказав одному з вільновідпущеників стягти Октавія з трибуни...Коли його насильно стали тягти, це видовище викликало ще більший жаль. Народ кинувся до нього, але збіглися багачі і відвели тих, [що хотіли схопити Октавія]. Октавій насилу врятувався, сховався і таким чином втік від натовпу, його вірному рабу, який стояв попереду і захищав його, викололи очі, і все це відбувалося проти волі Тиберія, який, довідавшись про те, що діється, дуже швидко прибіг на галас.

13. Після цього аграрний закон був затверджений, і для роз­гляду і поділу землі обрані були троє: сам Тиберій, його тесть Аппій Клавдій і брат Гай Гракх... Спокійно, без будь-якої пере­шкоди, Тиберій виконав свій обов'язок... Всім цим оптимати були незадоволені; вони боялися посилення впливу Тиберія і ганили його в сенаті. Він просив собі, за звичаєм, намет за рахунок державної скарбниці, щоб жити в ньому під час поділу земель. Йому його не дали... На витрати йому призначили щодня по 24 аси. Все це було проведено на пропозицію Публія Назіки, який був нещадним ворогом Тиберія; сам Назіка володів дуже багатьма ділянками державної землі і був розчарований тим, що мусив відмовитися від них. А пристрасті в народі стали розпалятися ще сильніше. Несподівано вмер один з друзів Тиберія, причому на його тілі з'явилися підозрілі плями. Народ почав кричати, що тут мало місце отруєння. Цей випадок спонукав Тиберія ще більше розпаляти пристрасті народу. Він надів траурний одяг, вивів перед народом своїх дітей і просив народ подбати про них і про їхню матір, бо сам він втратив надію на свій порятунок.

14. Після смерті [пергамського царя] Аттала Філометора пергамець Евдем пред'явив його заповіт, за яким римський народ призначався спадкоємцем царя. Тиберій, як трибун, подав законопроект, за яким царські гроші, після того, як вони будуть доставлені, мали піти на придбання землеробського знаряддя і на допомогу громадянам, що одержали земельні ділянки...

16. Друзі Тиберія, бачачи, що його вороги загрожують укласти змову проти нього, вважали, що йому слід виставити свою кандидатуру на посаду народного трибуна на наступний рік. Він, у свою чергу, намагався привернути народ на свій бік новими законами; він запропонував зменшити строк військової служби, на­дати народним зборам право апелювати на вироки суддів, які призначалися тоді з сенаторів, і додати до них таке ж число суд­дів з вершників. Взагалі він всіляко намагався зменшити силу се­нату... Під час голосування було помітно, що вороги Тиберія беруть гору – зібрався не весь народ. Тиберій розпустив народні збори і наказав їм зібратися наступного дня...

17. Спочатку все йшло блискуче для Тиберія. Коли він при­був [у народні збори], народ відразу ж зустрів його радісними вигуками, привітно прийняв його, коли він виходив на трибуну, і стовпився навколо нього, щоб ніхто незнайомий не міг наблизитися до нього...

18. ...[Коли ж почалось голосування], ніякого результату воно не дало через шум, який зчинився в крайніх рядах, [де була метушня]. В цей час сенатор Фульвій Флакк став на видному місці і, через те що його не можна було почути, став робити Тиберію знаки рукою, що він хоче віч-на-віч щось сказати йому. Тиберій наказав народові розступитися, Флакк насилу добрався до Тиберія і заявив йому, що під час засідання сенату багаті не змогли привернути консула на свій бік і через те вирішили самі вбити Тиберія і підготували для цього багатьох рабів і своїх друзів.

19. Коли Тиберій розповів про це своїм прибічникам, вони відразу ж підперезали свої тоги і почали ламати списи прислуж­ників, які стримували натовп, передавати їх один одному, щоб тим самим показати, що вони уламками їх захищатимуть від нападаючих... Тиберій торкнувся рукою голови, вказуючи цим на загрожуючу йому небезпеку, — голосу його не можна було почути. Вороги його, побачивши це, побігли в сенат і там оголосили, що Тиберій вимагає собі царської діадеми, що знаком цього і було те, що він торкнувся своєї голови. Всі були збентежені. Назіка, [який був тоді верховним понтифіком], просив консула [Публія Муція Сцеволу] прийти на допомогу державі і знешкодити тирана. Консул лагідно сказав, що він не буде діяти насильством і вбивати когось з громадян без суду, але коли народ, під впливом умовлянь Тиберія або примусу з його боку, постановить що-небудь протизаконне, він, консул, не затвердить цієї постанови. Тоді Назіка сказав: „Оскільки урядова особа зраджує державу, всі бажаючі прийти на допомогу законам ідіть за мною”. З цими словами... він пішов у напрямі до Капітолію. Деякі з тих, що його супроводжували, несли узяті з дому дрючки й палиці інші з улам­ками і ніжками стільців, поламаних натовпом, йшли на Тиберія, причому били ними тих, що захищалися. Хтось схопив Тиберія за його тогу. Він скинув її, побіг в самій туніці, спіткнувся і впав на купу вбитих раніше від нього. Коли він хотів підвестися, його першим, на очах у всіх, ударив ніжкою від стільця Публій Сатурей, один з товаришів Тиберія по посаді. Другий удар завдав Люцій Руф. З його прибічників загинуло понад 300 чоловік, убитих дерев'яними уламками або камінням, але жоден не був убитий залізом.

20. Це, як розповідають, було перше після скинення царської влади повстання, яке закінчилось кривавим убивством громадян. Усі інші [повстання], хоч і незначні і з дрібних причин виниклі, закінчувались взаємними поступками: оптимати боялись народу, народ поважав сенат. Мабуть, і тоді Тиберій легко дав би себе вмовити і ще легше поступився би своїм ворогам, не доводячи справи до убивства і ран: адже у нього прибічників було не більше 3000 чоловік. Але, здається, рух проти Тиберія швидше виник через роздратування і ненависть до нього багатих... Яскравий до­каз цього — кровожерна і протизаконна наруга, вчинена над його трупом... Разом з іншими трупами його кинули в річку...

21. Сенат, запобігаючи перед народом, не противився тепер поділу землі і запропонував обрати замість Тиберія іншу особу... Народ же був роздратований смертю Тиберія і явно чекав слушного часу виступити месником за нього.