Аппіан. Громадянські війни, і, 116

У цей самий час в Італії серед гладіаторів, яких готували у Капуї для видовищ, фракієць на ім'я Спартак, що колись воював з римлянами, потрапив у полон і був проданий в гладіатори, переконав близько 70 чоловік, що краще піти на небезпеку заради волі, ніж наражатися на неї на видовищах. Вони напали на охоронців і втекли. Озброївши [гладіаторів] палицями і короткими мечами, відібраними у випадкових подорожніх, Спартак відвів [їх] на гору Везувій, звідки, прийнявши [до свого загону] багатьох рабів-втікачів і декого з вільних, що проживали у полях, він робив наскоки на навколишню місцевість. Помічниками у нього були гладіатори Еномай і Крикс.

Оскільки Спартак ділився здобиччю нарівно з усіма, то скоро у нього зібралося багато народу. Першим проти нього був посланий Вариній Глабр, а потім Публій Валерій. Але через те що вони вели війну [не з регулярним військом], яке складалося не з громадян, а з людей, набраними наспіх і випадково (римляни ще вважали це не війною, а лише наскоком або чимось подібним до розбою), то, вступивши у бій [зі Спартаком], зазнали поразки. У Варинія навіть коня відняв сам Спартак; римський полководець опинився в такій небезпеці, що мало не став полоненим гладіатора.

Після цього до Спартака збіглося ще більше народу, і військо його нараховувало вже 70 000, кувало [собі] зброю і збирало припаси. Римляни вислали проти них консулів з двома легіонами. Один з них біля гори Гарган розбив Крикса, що командував 30-тисячним загоном. Сам Крикс і дві третини його війська полягли в битві. Спартак же просувався через Апеннінські гори до Альп, а звідти — до кельтів. Один з консулів випередив його і закрив шлях до відступу, а другий доганяв ззаду. Тоді Спартак, напавши на них по черзі, розбив [римлян] по частинах. Консули відступили у безладді, а Спартак, принісши в жертву духові Крикса 300 полонених римлян, з 120 тисячами піхоти швидко рушив на Рим. Він наказав спалити все зайве майно, убити усіх полонених і перерізати тяглову худобу, щоб рухатись легко. З перебіжчиків, яких приходило до нього дуже багато, Спартак не прийняв жодного. У Піцені [область Середньої Італії, на узбережжі Адріатичного моря. – В.Б.] консули знов намагались чинити йому опір. Тут відбулася друга велика битва, і знов римляни були розбиті.

Однак Спартак передумав іти на Рим, бо вважав себе ще не рівносильним римлянам, а своє військо не озброєним повністю за військовим зразком: жодне місто не приєдналося до бунтівників; це були раби, перебіжчики і різний набрід. Спартак зайняв гори навколо Фурій і саме місто. Він заборонив купцям, що торгували з його людьми, платити золотом і сріблом, а своїм — брати їх. Купували тільки залізо та мідь за високу ціну, і тих, хто приносив їм [ці метали], не кривдили. Дістаючи таким чином потрібний їм матеріал, бунтівники добре озброювались і часто виходили грабувати. Зіткнувшись знову з римлянами, вони перемогли їх і, обтяжені здобиччю, повернулись до себе.

Вже третій рік тривала ця страшна війна, з якої спочатку сміялися і яку спершу зневажали як „гладіаторську”. Коли в Римі були призначені вибори інших командуючих, страх стримував усіх і ніхто не зголошував [своєї кандидатури], поки Ліциній Красс, що вирізнявся серед римлян своїм походженням і багатством, не прийняв командування. З шістьма легіонами він рушив проти Спартака. Прибувши [на місце], Красс приєднав [до своєї армії] і два консульські легіони. Серед солдатів цих останніх, за їх численні поразки, він звелів негайно кинути жереб і стратив десяту частину. Інші вважають, що це було не так, а що після того як усі легіони були з'єднані, армія зазнала поразки, і тоді Красс за жеребом стратив кожного десятого з легіону, нітрохи не злякавшись кількості страчених, яких виявилось близько 4000. Але як би там не було, Красс став для своїх солдатів страшнішим, ніж поразка від ворогів. Дуже скоро йому вдалося здобути перемогу над 10 000 спартаківців, які чомусь стояли табором окремо від своїх. Знищивши дві третини їх, Красс гордовито вирушив проти самого Спартака. Розбивши і його, він блискуче переслідував [Спартака], що відступав до моря, з метою переправитися в Сицилію, і, наздогнавши, оточив стіною. Коли Спартак був змушений зробити спробу пробитися у Самній, Красс на світанку знищив близько 6 000 чоловік ворогів, а ввечері ще стільки ж, тоді як з римського війська було тільки троє убитих і семеро поранених.

Така була зміна, яка сталася [в армії Красса] завдяки покаранню і вселила волю до перемоги. А Спартак, очікуючи вершників, що звідусіль прибували до нього, вже більше не йшов на бій з усім своїм військом, а часто турбував обложників дрібними сутичками: весь час він несподівано нападав на них, накидав в'язанки хмизу в рів, запалював його і таким чином робив облогу надзвичайно важкою. Він наказав повісити полоненого римлянина між обома військами, показуючи своїм воїнам, що чекає тих із них, хто потрапить у полон.