Плутарх. Перикл, 11 - 12

11. ...Перикл дав народові волю і став запобігати перед ним, постійно придумуючи, як би якомога частіше влаштовувати всенародні видовища для громадян, частувати їх коштом скарбниці, влаштовувати урочисті процесії, взагалі виховувати в місті народ не грубими втіхами. Щороку він висилав у море шістдесят трієр. Їх численний екіпаж складався з громадян, що служили за платню вісім місяців, вивчали і вправлялися водночас у морській справі. Потім він відправив тисячу клерухів у Херсонес, п'ятсот – на Наксос, двісті п'ятдесят – на Андрос, тисячу – у Фракіона кордони володінь бізальтів; інших – в Італію для заселення Сибариса, перейменованого у Фурії. Цими заходами Перикл на­магався очистити місто від лінивої і неспокійної через бездіяльність черні і, водночас, полегшити становище неімущих верств народу, причому хотів, щоб сусідство колоністів лякало союзників і щоб, перебуваючи під наглядом, вони не думали про відокремлення.

12. Однак, що найбільше тішило афінян, чим вони пишались і з чого найбільше дивувались інші, – це розкішні храми, тепер єдині свідки того, що минула прославлена велич Греції і її колишнє багатство не були вигадкою...

Перикл пояснював народові: афіняни не зобов'язані давати союзникам звіт про витрачання їхніх грошей, оскільки вони ве­дуть війни для їх захисту, стримують персів; що вони дають не кінноту, не флот або піхоту, а самі гроші, і що коли ті, хто одер­жав їх, витратять їх за призначенням, вони належать не тим, хто їх дав, а тому, хто їх одержав. Однак, якщо місто досить за­безпечене необхідним для війни, надлишок коштів слід використати на будови, які, після свого закінчення, принесуть громадянам без­смертну славу, а під час проведення робіт поліпшать їх матері­альне становище, тому що в цьому проявиться різноманітна ді­яльність, що задовольнятиме різні потреби, всі ремесла почнуть широко розвиватися; ніхто не сидітиме склавши руки; майже все місто служитиме за платню і таким чином само турбуватиметься про свій благоустрій і харчування. Справді, молоді і здорові лю­ди одержували під час війни платню від держави; але Перикл хотів, щоб і ремісники, не зобов'язані служити в солдатах, теж мали свою пайку в доходах, але діставали її недаром, а працю­ючи. Ось чому він запропонував народові план великих будов, архітектурних робіт, які вимагали від виконавців майстерності і тривалого часу, – щоб населення, яке перебувало у себе вдома, могло брати участь в цій діяльності, користуватися державними доходами нарівні з матросами або тими, що служили в гарнізо­нах або піхоті.

У держави був будівельний ліс, камінь, мідь, слонова кість, золото, чорне дерево і кипарис; у неї були і ремісники, яким це могло служити матеріалом у роботі – теслярі, скульптори, гончарі, майстри бронзових виробів, каменярі, майстри золотих виробів і різьбярі по слоновій кості, художники, що роблять орнаменти, гравірувальники, потім ті, хто займається від­правленням товарів і вивозить їх морем: купці, матроси, власни­ки суден; і землею: стельмахи, коноводи, візники, канатні майст­ри, ткачі, лимарі, робітники, що будують дороги, і рудокопи. Кожне з ремесел мало своїх робітників з простого народу, наче полководець, що командує військом; вони були знаряддям праці і робочою силою. Отже, ці заняття розподілялися, коли можна висловитися, між людьми будь-якого віку і будь-якої професії, збільшу­ючи добробут кожного.