Методичні рекомендації

Вітчизняні історики визначають еллінізм як новий етап в історії рабовласницького суспільства. Соціально-політичні особливості еллі­ністичних держав були результатом взаємодії грецьких та східних тра­дицій та установ. Метою семінарського заняття є визначення суті еллінізму, його хронологічних рамок та особливостей земельних відносин в елліністичних державах.

Документальний матеріал з цієї теми характеризує земельні відносини в трьох найбільших елліністичних державах: Єгипті, царстві Селевкідів та Пергамі.

Аналізуючи джерела, виділяють те, що стосується форм земельної власності в різних державах, норми податків, залежності селян від ца­ря та приватних осіб („Інструкція економу”, напис Антіоха ІІ про продаж землі Лаодіці). Необхідно з'ясувати причини виникнення фонду цар­ських земель (Лист Олександра місту Прієні), звернути увагу на заклад земель (Напис про заклад земель, третя чверть ІІІ ст. до н.е.) та рабів, які за нею були закріплені, про що згадується в надписах Мнесимаха, на розвиток міського землеволодіння.

При розгляді форм та методів експлуатації залежного населення слід пам'ятати, що суттєвою особливістю еллінізму було посилення позаекономічного примусу в ставленні до селян-общинників, які опинилась у певній залежності від державної влади („Інструкція економу”). Селяни були прикріплені до своєї общини, обмежені в господарській ініціативі („Інструкція економу”, Папірус про заборону вивозу хліба із Середнього Єгипту в епоху Птолемеїв). Введення грошового податку призводило до перетворення значної маси дрібних землевласників у рабів-боржників.

Вивчаючи боротьбу селян проти надмірної експлуатації, потрібно виділити пасивні форми соціального протесту в елліністичних державах (втечі селян, відмова від переговорів з адміністрацією тощо). Характерною особливістю соціальної боротьби тієї епохи були численні типи залежних селян.

Значні соціальні рухи відбувалися в Спарті, де інтенсивно йшов процес концентрації земельної власності. Слід розрізняти їх об’єктивні причини (боротьба за землю і політичні права з боку спартіатів, які втратили громадянство, періеків і ілотів) та суб'єктивні (спроби реформаторів відродити „общину різних”) (Плутарх. Агіс, 3–20; Клеомен, 1–3, 7, 11). Необхідно звер­нути увагу, що навіть після поразки реформаторів боротьба рабів та бідняків тривала аж до римського часу (Тиранія Набіса – Полібій. Історія, IV, 81; ХІІІ, 6–7).

Наприкінці заняття важливо виділити загальні риси економічного роз­витку елліністичних держав, використовуючи рекомендовану літературу.

Тексти джерел Присвоєння діадохами царських титулів юстин. Епітоми, хv, 1-2

1. Після того як були вбиті Пердикка [321 р. до н.е. – В.Б.] і його брат Евмен [316 р. до н.е. – В.Б.] і Поліперхонт [названий помилково, бо надалі продовжував боротьбу на боці Антигона, а згодом Кассандра. – В.Б.], а також інші вожді ворогуючої партії [прихильники Пердикки. – В.Б.], здавалося, що боротьба між нащадками Олександра Македонського завершилася. Проте не очікувано виникли чвари між самими переможцями, бо коли Птолемей, Кассандр і Лісимах стали вимагати, що гроші із захопленої здобичі, а також і провінції були розподілені (між переможцями), Антигон відмовився розділити між союзниками вигоди, отримані від війни, всі небезпеки якої він один прийняв на себе. Щоб здавалося, нібито він розпочинає справедливу війну проти (колишніх) своїх союзників, Антигон повсюдно поширює чутки, що хоче помститися за смерть Олімпіади, вбитої Кассандром, і звільнити з амфіполітанського полону сина царя свого, Олександра, і його матір (Олімпіада вбита 321 р. до н.е., а Роксана з сином Олександром утримувалися під охороною в Амфіполі). Коли Птолемей і Кассандр дізналися про це, вони, уклавши союз з Лісимахом і Селевком, стали старанно готуватися до війни на суші і на морі. Птолемей володів Єгиптом з більшою частиною Африки, Кіпром, Фінікією. Під владою Кассандра були Македонія з Грецією. Азію і частину Сходу захопив Антигон. У першій же військовій сутичці при Газі син Антігона Деметрій зазнає поразки від Птолемея...

2. Поки відбувалися ці події, Кассандр на зворотному шляху від Аполлонії неочікувано зустрів (плем’я) авдаріатів, які шукали нових місць для поселення, покинувши свою рідну землю, де розвелося багато жаб і мишей. Боячись, щоб авдаріати не захопили Македонію, Кассандр, уклавши з ними договір, приймає їх у число союзників і відводить їм для проживання найвіддаленіші частини Македонської держави. Згодом Кассандр, щоб на царський престол Македонії не поставили через повагу до імені батька сина Олександра Геркулеса, якому було вже понад 14 років, віддає наказ таємно вбити його разом з матір’ю Барсіною, а їхні тіла закидати землею, щоб здійснення поховального обряду не викликало підозри в тому, що вони вбиті. І ніби йому мало уже здійснених злочинів (спершу щодо самого царя, невдовзі до його матері Олімпіади і його сина Геркулеса), він так же підступно вбиває і другого сина з його матір’ю Роксаною, нібито він не міг зайняти македонський царський престол, якого палко прагнув, інакше як злочинами. Між тим Птолемей повторно вступає в морську битву з Деметрієм і, втративши флот і віддавши ворогу перемогу, втікає в Єгипет...

Торжествуючи з приводу цієї перемоги, Антигон наказав, щоб народ віднині називав його з сином Деметрієм царями. Також і Птолемея, щоб він міг користуватися у своїх не меншим авторитетом, його військо проголошує царем. Почувши про це, Кассандр і Лісимах теж присвоюють собі царський титул. Вони утримувалися від присвоєння собі зовнішніх знаків цього достоїнства, поки ще могли жити сини їхнього царя. Такою великою була у них повага до пам’яті Олександра, що, хоча вони володіли царською владою, вони з почуття справедливості обходяться без царського титулу, поки в Олександра залишався законний спадкоємець.