Загострення соціальної боротьби у грецьких полісах Афіней, VI, 272 є – 273 а.

... Багато десятків тисяч аттичних рабів працювало закованими в копальнях. У крайньому разі філософ Посидоній ... говорить, що вони повстали і перебили варту на (Лаврійських) копальнях, оволоділи фортецею на Сунії і тривалий час спустошували Аттику. Це сталося в той час, коли і в Сицилії відбулося друге повстання рабів.

Багато було таких повстань, і загинуло в них понад сто тисяч рабів...

Елліністична Спарта плутарх. Агіс, 3-20

3. Коли прагнення до золота і срібла дісталося Спартанської держави, володіння багатством потягло за собою жадібність і скупість, а марнотрацтво привело до розкоші, розпещеності і легкодухості. Так Спарта втратила більшу частину своїх кращих якостей і, знаходячись у глибокому занепаді, недостойним чином існувала доти, поки царями не стали Агіс і Леонід.

4. За своїми природними обдаруваннями і духовною шляхетністю Агіс набагато перевершував не лише Леоніда, але, звичайно, і всіх інших, хто царював у Спарті після Агесилая Великого. Він був вихований матір’ю Агесистратою і бабкою Архідамією в багатстві, розкоші і жіночих пестощах. Ці жінки були найбагатшими серед лакедемонян. Але, не досягнувши ще і двадцяти років, Агіс відмовився від насолод. Він зняв з себе убір, який так личив його красивій зовнішності, і, уникаючи розкоші, одягнув на себе простий плащ, яким дуже гордився. Полюбивши лаконські обіди, обмивання і взагалі лаконський спосіб життя, він говорив, що царська влада йому потрібна лише для того, щоб відновити старі закони і повернути в Спарту мораль предків.

5. Падіння моралі розпочалося у лакедемонян приблизно з тих часів, коли вони, знищивши гегемонію афінян, наповнили своє місто золотом і сріблом. Зрештою, поки вони при передачі спадку продовжували дотримувати тієї кількості будинків, які встановив Лікург, і поки батько залишає свою ділянку сину, старий устрій і порядок зберігалися і в якійсь мірі захищали державу від інших вад. Проте ефором став могутній, свавільний і крутий Епітадей. Ворогуючи зі своїм сином, він вніс законопроект, який дозволяв спартіату передавати ще за життя, або залишати за заповітом своє житло і свій наділ будь-кому, кому він побажає. Епітадей вніс цей законопроект, щоб вгамувати свій гнів, інші ж підтримали його через користолюбство. Затвердивши цей закон [близько 400 р. до н.е. – В.Б.], вони знищили найкращий державний устрій. Ті, хто був сильнішим, почали набувати майно, без жодної пощади відштовхуючи різних спадкоємців. Усе багатство нагромадилося в руках меншості, і бідність охопила державу, принісши зневагу до добра і легкодухість і водночас з тим заздрість і ненависть до багатих. Спартіатів залишилося не більше 700 осіб, з них, можливо, якась сотня володіла землею і наділом. Всі ж інші громадяни складали жебрацький і нікчемний натовп, долею якого було жалюгідне животіння. З давнішніми ворогами вони билися в’яло і неохоче, зате постійно очікували випадку підняти бунт і здійснити переворот.

6. Внаслідок цього Агіс вважав доброю справою (воно так і було насправді) встановити рівність і поповнити кількість громадян. З цією метою він намагався схилити народ на свій бік. Всупереч очікуванню молодь дуже швидко пішла за ним. Але літні люди, будучи глибоко зіпсованими, здебільшого боялися Лікурга, як боялися свого господаря раби, спіймані при спробі втечі. Ці люди проклинали Агіса за те, що він засуджував тодішні порядки і бажав повернути Спарті її попередню гідність...

7. У той час більша частина спартанських багатств була зосереджена в руках жінок, і це ще більше ускладнювало і затруднювало виконання планів Агіса. Жінки чинили сильний опір, бо вони позбавлялися не лише розкоші, яку неосвічені люди вважають щастям, але також пошани і впливу, якими вони користувалися завдяки своєму багатству. Звернувшись до Леоніда, вони просили його, щоб він, як старший за віком, приборкав Агіса і перешкодив його планам. Леонід хотів допомогти багатим, але, боячись народу, який прагнув перевороту, нічого не чинив проти Агіса відкрито, таємно ж намагався перешкодити йому і занапастити його плани. У розмові з архонтами він обмовляв Агіса, стверджуючи, що той пропонує бідним майно багачів як плату за встановлення тиранії, що передачею землі і відпущених боргів він купує багатство охоронців для себе, а не для громадян Спарти.

8. Все ж Агіс добився того, щоб ефором став Лісандр і через нього тут же вніс у герусію законопроект, суть якого зводилася до такого. Боржників пропонувалося звільнити від боргів, землю – розділити і на території від ущелини під Пелленою до Тайгета, Малеї і Селасії виділити 4500 наділів, а на іншій території – 15000. Територію поза вказаними межами пропонувалося передати періекам, здатним носити зброю, а землю всередині цих меж – самим спартіатам. Пропонувалось також поповнити число громадян за рахунок періеків і іноземців, які отримали виховання вільних людей, міцні здоров’ям, доброї будови і знаходяться в квітучому віці. Всі ці люди повинні були утворити 15 фідітій, в кожну входило б від 200 до 400 чоловік. Їхній спосіб життя повинен бути таким, яким він був у предків.

9. Законопроект було внесено, але геронти не прийшли до єдиної думки. Тому Лісандр скликав народні збори і сам виступив на них з промовою...

Останнім виступив цар Агіс. У короткій промові він заявив, що приносить великий дар тому державному устрою, який утверджує: він передає в загальне користування своє величезне майно, що складалося з орних земель, пасовищ і, крім того, з 600 талантів грошей. Те ж саме готові зробити його мати і бабка, а також його друзі і рідні, багаті люди серед спартіатів.

10. Народ був захоплений великодушністю юнака і всі глибоко раділи з того, що нарешті, через майже 300 років, у них з’явився цар, достойний Спарти. А Леонід став тоді з особливою завзятістю чинити опір Агісу...

11. З цього часу народ пішов за Агісом, а багачі стали просити Леоніда заступитися за них. (Прихильникам Агіса вдалося вигнати Леоніда і поставити замість нього царем Клеомброта, який був однодумцем Агіса).

Тоді ж закінчився термін перебування на посаді Лісандра, і він зійшов зі сцени. Нові ефори висунули звинувачення проти Лісандра і Мандрокліда [сина Екфана – багатого спартіата, який один з небагатьох підтримував Агіса. – В.Б.] в тому, що вони незаконно внесли пропозицію про знищення боргів і поділ земель. Звинувачувані, яким загрожувала небезпека, переконали царів, колишніх однодумців, не звертати увагу на рішення ефорів... Ефори (говорили вони) повинні управляти як посередники в суперечках, а не втручатися в справи, якщо думки царів однакові. Їм вдалося переконати царів. Вони з’явилися на площі разом зі своїми друзями, вигнали ефорів з їхніх місць і обрали замість них нових, в тому числі Агесилая. Вони озброїли потім багато молоді, звільнили ув’язнених і налякали своїх суперників, які очікували, що їх багатьох уб’ють. Царі, однак, не стратили нікого...

13. Таким чином, справа царів отримала сприятливий хід, їм ніхто не заважав, ніхто не протидіяв. І ось одна людина, Агесилай, все перекинула уверх дном, все піддавала сорому. Прекрасний і справжньо спартанський задум він знижив через жахливу ваду – користолюбство.

Агесилаю належали обширні і родючі землі, але були в нього і борги; він не міг оплатити всіх своїх боргів і в той же час не бажав віддавати свою землю. Тому він переконав Агіса в тому, що якщо дві реформи будуть проведені одночасно, то це викличе в державі сильні хвилювання; якщо ж власників землі завчасно зм’якшити відпущенням боргів, то згодом вони спокійно і без злоби поставляться до переділу земель. Ця пропозиція сподобалася прибічникам Лісандра, які були введені Агесилаєм в оману. Вони знесли боргові розписки (по-спартанськи – кларії) на площу і, склавши їх в одну купу, підпалили. Коли піднялося вогнище, багаті і лихварі пішли геть, дуже роздратовані, а Агесилай, начебто насміхаючись над ними, сказав, що він ніколи не бачив яскравішого світла і чистішого вогню. Більшість вважали, що за цим зразу ж почнеться перерозподіл землі, і царі наполягали на цьому, але Агесилай постійно чинив перешкоди, вигадуючи застереження, і затягував час, поки Агісу не довелося виступити в похід [з Ахейським союзом проти етолійців. – В.Б.]...

15. ...Тим часом у самій Спарті відбулися сильні заворушення і зміни.

16. Агесилай все ще був ефором. Звільнившись від того, що його обтяжувало раніше, він не зупинявся перед жодними злочинами, якщо тільки це приносило йому гроші. Всупереч узаконеному календарю він вставив у рік тринадцятий місяць, хоча цього не вимагав тоді час, і за цей місяць незаконно стягнув податки. Боячись тих, кому він спричиняв несправедливості, і зненавиджений всіма, Агесилай утримував озброєних охоронців і під їхньою охороною входив в урядове приміщення. Всім своїм виглядом він показував, що одного з царів зневажає повністю, а Агіса, якщо і трохи поважає, то скоріше як родича, ніж як царя. Він поширив чутку, що стане ефором повторно. Це і надало рішучості його суперникам. Піднявши заколот, вони відверто привели Леоніда з Тегеї в Спарту і повернули йому владу. Більшість народу цьому лише зраділа, оскільки люди обурювалися, обмануті у своїх надіях на переділ землі. Цар Агіс сховався в храмі Афіни Міднодомної, а Клеомброт шукав захисту в храмі Посейдона...

19. ...Багато вже знало про те, що Агіса схопили, і перед входом у в’язницю зібрався галасливий натовп і з’явилося багато факелів. Прибігли мати Агіса і його бабка. Вони голосно плакали і вимагали, щоб царю спартіатів була надана можливість стати перед судом громадян. Це і стало причиною того, що з виконанням покарання вирішили поспішати, бо вранці можна було очікувати ще більшого скупчення людей.

20. Ідучи на страту, Агіс побачив, що один із службовців плаче і глибоко страждає. “Не оплакуй мене, - сказав Агіс, - гинучи так незаконно і несправедливо, я вище тих, хто мене вбиває”. Після цього, не чинячи жодного спротиву, дозволив накинути петлю на шию.