Тексти джерел Становище селянства в Італії в другій половині III — на початку II ст. До н.Е. Аппіан. Громадянські війни, і, 7—8

(7). Римляни, завойовуючи Італію, захоплювали землю части­нами і засновували на ній нові міста, або в містах, які вже іс­нували раніше, відбирали з-поміж себе поселенців. Ці колонії вони розглядали як укріплені пункти. Оброблену частину завойованої землі вони відразу ділили між поселенцями, або продавали, або здавали в оренду. Необроблену на той час внаслідок війни частину землі, кількість якої зростала у велико­му розмірі, вони, не маючи часу розподіляти, від імені держави пропонували обробляти її всім бажаючим з умовою здавати [державі] щороку врожай в такому розмірі: одну десяту частину посіву і одну п'яту частину насаджень. Визначена була також і плата за пасовища для великої і дрібної худоби.

[Римляни] таким чином добивалися збільшення народонасе­лення італійського племені, яке вони вважали [племенем] над­звичайно працьовитим, з метою набути дружніх союзників. Проте результат вийшов протилежний, оскільки багаті, захопивши біль­шу частину неподіленої землі і з часом [переконавшись], що ніхто її ніколи у них не відбере, розташовані поблизу їхніх ділянок невеликі ділянки бідняків частково купували у них за їхньою же згодою, частково відбирали силою. [Так багаті] почали обробляти обширні землі на рівнинах, які замінили таким чином ділянки, що входили до їхніх маєтків. При цьому багаті купували рабів і вико­ристовували їх як робочу силу з тією метою, щоб не відривати польовими роботами вільнонароджених від військової служби. До того ж володіння рабами давало багатим і велику користь: у вільних від військової служби рабів безперешкодно збільшувалось потомство. Все це вело до надмірного збагачення багатих і вод­ночас до збільшення в країні кількості рабів. Навпаки, число італіків зменшувалось, серед них помітно зменшувалась кількість людей чоловічої статі, їх пригнічували бідність, податки, військо­ва служба. Якщо ж вони навіть і були вільні від них, все ж за­лишалися бездіяльними, оскільки землею володіли багаті і для польових робіт вони використовували рабів, а не вільнонародже­них.

(8). Незадоволено дивився на все це народ. Він боявся, що в Італії не буде в достатній кількості зростати число його союзників і саме панівне становище його стане ненадійним через величезну масу рабів. Як виправити становище, що склалося, вони не могли придумати. Це було і нелегко, і не з усіх поглядів справедли­во: не можна ж було таку кількість людей, що володіли так довго своїм майном, позбавити їхніх насаджень, будівель, усього рема­ненту. Колись народ з великими труднощами ухвалив пропозицію, внесену народними трибунами, що ніхто не може володіти з гро­мадської землі більше як 500 югерами і займати пасовища більш як 100 югерів для великої худоби і 500 – для дрібної. Для на­гляду за цим народ призначив певне число осіб з вільнонародже­них, які повинні були повідомляти про порушення виданої по­станови. Вони склали присягу, що будуть пильно стежити за дотриманням постанови, яка стала законом, визначили кару за її порушення, маючи на меті всю іншу землю невеликими ділян­ками розподілити між бідняками. Насправді ж виявилось, що вони зовсім не дбали про дотримання ні закону, ні клятви. Ті ж з них, які, здавалося, дбають про це, лише вдавали, що дбають, і розподілили землі між своїми домочадцями. Більшість же цей закон відверто нехтувала.