Наслідки аграрно-демократичних реформ братів Гракхів веллей патеркул, II, 2, 3, 6, 7

Здача Манцина викликала великий розбрат у державі. Справ­ді, син славетного і видатного мужа Тиберія Гракха, внук по матері Публія Африканського, Тиберій Гракх, з ініціативи якого в його квесторство укладений договір з [Нуманцією], тепер, то незадоволений тим, що виконана цим справа втрачає силу, то боячись переміни загальної думки [про нього] і покарання, бу­дучи обраним в народні трибуни і залишаючись людиною з усіх поглядів бездоганною, в повному розквіті духовних сил із найчистішими намірами, прикрашений, нарешті, стількома чесно­тами, скільки випадає на долю смертного при довершеності при­роди і доброї волі, він в консульство Публія Муція Сцеволи і Люція Кальпурнія сто шістдесят два роки тому розійшовся з людьми благонаміреними; обіцяв усій Італії права громадянства; разом з тим він видав аграрні закони, при загальному прагненні до стійкого становища він змішав все високе з найнижчим і вкинув всю державу в крайню смертельну небезпеку. Він по­збавив влади свого колегу Октавія, який стояв за загальне добро, і утворив колегію тріумвірів для розподілу земель і виведення колоній, ввівши до її складу себе, свого тестя, колишнього кон­сула Аппія і брата свого Гая, тоді ще зовсім молоду людину.

Тоді Публій Сципіон Назіка, внук того, який дістав від сенату титул vir optimus, син того цензора, який збудував портик на Капітолії, правнук Гнея Сципіона, дядька знаменитого Публія Африканського, який не займав у той час ніякої посади і носив звичайну тогу, хоч і був близьким родичем Тиберія Гракха, але ставив інтереси батьківщини вище від родинних зв'язків, і все, що не було корисним для загального добра, вважав непотрібним так само і для приватних осіб (за цю чесноту йому першому з усіх заочно був наданий сан великого понтифіка). Він стояв на перших східцях верхньої частини Капітолію, перекинувши через ліву руку край своєї тоги, і закликав іти за ним усіх, хто хоче зберегти державу в безпеці. Тоді оптимати — сенат і краща і більша частина вершницького стану, — а також непричетний до згубних планів народ, — кинулись на Гракха, що стояв на май­данчику Капітолію серед натовпу своїх прихильників і закликав до себе населення майже всієї Італії. Він побіг і на спуску з Капітолійського пагорба був убитий уламком лави. Так було обірване передчасно його життя, яке він міг би провести з ве­ликою славою. Це було початком пролиття крові громадян в Ри­мі і безкарного вживання зброї. Від цього часу насильством було порушено право і колишній кращий устрій життя; розбрат між громадянами, який до того звичайно закінчувався згодою, тепер став вирішуватися зброєю, і воєнні дії стали починатися без по­важних причин, а залежно від того, скільки вони обіцяли вигод. І це не дивно. Адже в наслідуванні прикладів люди ніколи не спиняються на тому, з чого почали, а, ступивши на яку-небудь вузеньку стежку, прокладають собі дорогу для виходу на шир­ший простір, і коли хоч раз зіб'ються з правильного шляху, не­минуче дійдуть до безодні, і ніхто не вважає для себе ганебним те, що було вигідним для іншого.

Потім через десять років таке ж безумство, яке проявив Тиберій Гракх, охопило брата його Гая, схожого на нього як усіма чеснотами, так і цією помилкою, а своїми талантами і красно­мовністю навіть набагато вищого за нього. Незважаючи на те що він, живучи цілком спокійним життям, міг би бути першою людиною в державі, він чи то щоб помститися за смерть брата, чи то щоб закріпити в своїх руках царську владу, за прикладом брата, зайняв посаду трибуна і, виставивши ще далеко більше і більше крайніх вимог, він обіцяв право громадянства всім італікам, хотів поширити їх майже до самих Альп, розподіляв землі, забороняв будь-кому з громадян мати більше п'ятисот югерів землі, — що колись було передбачено і законом Ліцинія, — встановлював нові торгові мита, заповнював провінції новими колоніями, передавав суди від сенату вершникам, постановив роздавати громадянам хліб, не залишив нічого в спокої або в мирі, нічого не лишив незайманим, нарешті, нічого не зберіг у попе­редньому стані; мало того, він продовжив свої повноваження трибуна на другий рік. Консул Люцій Опімій, який отримав по­саду претора у Фрегеллах, переслідував із зброєю в руках як його, так разом з ним і Фульвія Флакка з колишніх консулів, нагороджених тріумфом, натхненого такою ж хибною метою, якого Гай Гракх номінально поставив тріумвіром на місце брата Тиберія, а насправді зробив співучасником своєї царської влади і убив того і другого. Одне тільки зробив Опімій беззаконно, це те, що він за голову — не те що саме Гая Гракха, — а взагалі за голову римського громадянина хотів заплатити гроші, хотів видати золота, рівного їй вагою. Флакк був убитий разом зі старшим своїм сином на Авентині, де стояв озброєний і закликав на­род до битви. Гракх же рятувався втечею, але, побачивши, що неминуче буде схоплений людьми, яких надіслав Опімій, підста­вив шию рабу своєму Евпору, який і не менш рішуче покінчив з самим собою, ніж врятував свого хазяїна. У цей день надзви­чайна відданість Гаю Гракху була виявлена римським вершни­ком Помпонієм. Він, наслідуючи Коклеса, стримував на мосту ворогів, що підступали до нього, а потім заколов себе мечем. Як раніше тіло Тиберія Гракха, так тепер тіло Гая через виняткову жорстокість переможців було скинуте в Тибр.

Такий був кінець життя дітей Тиберія Гракха, внуків Публія Сципіона Африканського, за життя їх матері, дочки Африкансь­кого, така була смерть цих мужів, які погано використали свої прекрасні таланти. Коли б вони добивалися ступеня громадської гідності, то сама держава дала б їм при повному їх спокої те, що вони воліли здобути через бунт. До цього їх шаленства долу­чився ще один винятковий своїми розмірами злочин: справді, Опімієм був убитий також і один юнак, видатної краси, який не переступив ще й вісімнадцятого року життя, непричетний до бать­кових злочинів, а саме син Фульвія Флакка, якого батько послав для переговорів...

...Невдовзі після того почалося суворе слідство над друзями і клієнтами Гракхів. Проте Опімій, людина взагалі бездоганна і впливова, був згодом засуджений громадською думкою за таку його жорстокість і не зустрів з боку громадян ніякого вибачення. Така ж ненависть громадських суддів заслужено звалилися на Рупилія і Попилія, які, будучи консулами, лютували сто­совно друзів Тиберія Гракха...

Серед законів Гракха я найбільш згубним вважаю, мабуть, той, на підставі якого він вивів колонії за межі Італії.