3.4. Регулювання часу відпочинку лікарів

Одним із основних прав працівників є право на відпочинок. Воно регулюється законодавчим обмеженням тривалості робочого часу, а також регламентацією видів часу відпочинку й порядку їх надання. Однак за межами робочого часу, окрім часу відпочинку, залишається вільний час, необхідний для проїзду до місця роботи і назад, час домашньої праці й самообслуговування, час на задово-

¹ Про відпустки: Закон України №504/96-ВР від 15.11.1996 р. // Відом. Вер­ховної Ради України. — 1997. - № 2. - Ст. 4.

² Артемьев Ф.А. Вопросы труда медицинского и фармацевтического персо­нала учреждений здравоохранения / Ф.А. Артемьев, А.И. Рогов. - М. : Медицина, 1969.-С. 93.

166

Глава 3. Специфіка правового регулювання робочого часу та часу відпочинку лікарів

лення фізіологічних потреб (сон, харчування та ін.). Тому вірніше було б окремо оперувати поняттями «час відпочинку» та «вільний час», внісши відповідні уточнення до трудового законодавства. Поки ж доведеться оперувати лише поняттям «час відпочинку», яке випливає з чинного законодавства про працю.

B.C. Венедиктов пише: «Часом відпочинку за трудовим законо­давством України вважається той час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов'язків і може його викорис­товувати на свій розсуд з метою задоволення культурних і побу­тових потреб. Регулювання видів часу відпочинку спирається на врахування об'єктивної необхідності внутрізмінного, добового, тижневого та річного чергування праці та відпочинку, що забезпе­чує найсприятливіші умови для здоров'я працівників та підвищен­ня продуктивності праці, а також активної участі в громадського житті».¹

Щодо правового регулювання окремих видів відпочинку лі­карів, то вони мають свої особливості, зумовлені режимом роботи ткладів охорони здоров'я, де працюють лікарі, залежно від голо­вних завдань закладу щодо надання медичної допомоги та трудо­вої функції лікаря. Серед часу відпочинку лікарів можна виділити: перерву протягом робочого дня; перерву між змінами; щотижне­вий безперервний відпочинок; святкові та неробочі дні; додаткові дні відпочинку для донорів; відпустки.

Розглянемо їх. Перерви протягом робочого дня бувають двох нидів: перерви для відпочинку і харчування, які не включаються в робочий час, та перерви деяким категоріям працівників, які вклю­чаються в робочий час упродовж робочого дня.

Перший вид законодавство регулює таким чином: працівникам надається перерва для відпочинку і харчування (обідня перерва) тривалістю не більше двох годин, яка не включається в робочий час.² Обмежуючи максимальну тривалість обідньої перерви, зако­нодавство про працю не визначає його мінімальну тривалість. На практиці тривалість такої перерви становить від ЗО хвилин до 1

¹ Венедиктов B.C. Трудовое право Украины / Венедиктов B.C. - Харьков: Коисум, 2004. - С. 153.

² Кодекс законів про працю України // Відом. Верховної Ради УРСР. - 1971 №50.-Ст. 375.

167

Особливості правового регулювання праці j

години і залежить від умов праці конкретного підприємства, ус­танови, організації. Перерва повинна надаватися, як правило, не пізніше ніж через 4 години після початку роботи. Працівники ви­користовують час перерви на власний розсуд. Тобто у цей час їм надається право відлучатися з місця роботи. Початок та закінчення перерви регулюється в локальному порядку і встановлюється пра­вилами внутрішнього трудового розпорядку.

Другий вид є типовим для закладів охорони здоров'я. Так, у за­кладах охорони здоров'я, як правило, надається можливість при­йому їжі протягом робочого часу, що обумовлено характером ро­боти цих інституцій та предметним об'єктом трудової діяльності лікарів. Наприклад, у закладах із цілодобовим безперервним ре­жимом роботи встановити обідню перерву для лікарів майже не­можливо. Адже в цьом}' випадку лікар має право розпоряджатися вільним часом на свій розсуд аж до залишення місця роботи, що, природно, неприпустимо у безперервнодіючих закладах охорони здоров'я. У зв'язку з цим Галузевими правилами внутрішнього розпорядку для працівників закладів охорони здоров'я України пе­редбачено, що на тих роботах, де за умовами виробництва перерву для відпочинку і харчування встановити неможливо, працівнику повинна бути надана можливість приймати їжу протягом робочого дня. Перелік таких робіт, порядок і місце харчування встановлю­ються власником або уповноваженим ним органом за погоджен­ням із профспілковим органом закладу, установи, організації, під­приємства. Цими ж правилами регламентується, що для медичних працівників лікувально-профілактичних та інших закладів охорони здоров'я, які мають 6,5 - годинний або меншої тривалості робочий день, надання обідньої перерви не є обов'язковим. Але як наслідок такої регламентації лікарю не надається ані обідньої перерви, ані можливості прийому їжі протягом робочого часу.

Перерва між змінами або щоденний відпочинок - це перерва в роботі між закінченням робочого дня (зміни) і початком наступ­ного дня. Перехід від зміни до зміни визначається графіком змін­ності. Тривалість щотижневого відпочинку залежить від трива­лості зміни і режиму роботи. Для лікарів, як і для багатьох інших працівників, тривалість перерви між змінами встановлюється не менше подвійної тривалості роботи у попередню зміну, враховую-

168