Глава 1. Загальнотеоретичні засади правового регулювання праці лікарів

поведінку громадян, спонукуючи їх до самостійного обрання роду діяльності, в якій вони можуть реалізувати свої здібності до пра­ці. При цьому, обираючи ту чи іншу професію, громадяни спря­мовують свої дії на отримання необхідних теоретичних знань та професійних навичок. Що ж стосується роду трудової діяльності, то його слід розуміти як спрямовану у певний напрямок працю піодини, зумовлену розумовими або (та) фізичними навантаження­ми. Право, надане громадянину ст. 43 Конституції України, реалі-is сться наданням рівних можливостей обрати медичну діяльність як різновид трудової діяльності. Визначальним критерієм того, що медична діяльність є трудовою, є те, що вона розглядається як про­фесійна діяльність, зокрема, у межах трудових правовідносин на підставі трудового договору. Медична діяльність як різновид тру-юіюї діяльності, що здійснюється на професійній основі, включає і кину кількість медичних професій. Відповідно до Класифікатора професій, до них віднесено: професії лікарів, фельдшерів, медич­них сестер та ін. Професія «лікар» характеризується певним роз-п< щілом праці в медичній діяльності, але ця професія є ключовою І цьому роді діяльності, і, як зазначав О.О. Прасов «серед осіб, які можуть займатися медичною діяльністю, провідне місце належить ІІкареві. Саме йому надано право вибору та пропонування rta-цієнтові певних методів лікування. Інші медичні працівники лише І ирияють лікареві у цьому процесі».¹

()тже, після того, як громадянин, обравши родом своє трудо-цоі діяльності медичну діяльність, отримав відповідну професію п і кар, держава надає йому право реалізувати свої здібності до "і щі шляхом укладання трудового договору. З метою реалізації І ікого права лікар, що відповідає вимогам вакантної посади, і ро-і >давець зобов'язані визначити роботу, яка буде виконуватися за Гр) гювим договором.

Ипходячи з того, що право впливає на правовідносини і поведін-і \ 11 каря і роботодавця з метою їх впорядкування шляхом право-регулювання, то, відповідно, цей вплив розпочинається пра-¹ І Ірасов О.О. Право на медичну допомогу та його здійснення : автореф. на ідобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право

......іііі.ііий процес, сімейне право, міжнародне приватне право» / О.О. Прасов.

■007.- С 6.

Особливості правового регулювання праці лікарів

вовою регламентацією визначення роботи за трудовим договором. Елементом механізму правового регулювання трудової функції лікаря, який відповідає цій стадії правового регулювання, є норма права, закріплена у нормативно-правових актах, щодо визначен­ня праці лікаря за трудовим договором. Структура цієї норми, на нашу думку, є такою: якщо суб'єкти трудового права укладають трудовий договір про роботу лікаря, то вони повинні визначити роботу, яка буде виконуватися за трудовим договором через про­фесію, спеціальність, спеціалізацію, інакше трудовий договір ук­ладено не буде. Нормативно-правовими актами, які закріплюють цю норму, виступають: Кодекс законів про працю України, Кла­сифікатор професій, Основи законодавства України про охорону здоров'я, Довідник кваліфікаційних характеристик професій пра­цівників випуск 78 «Охорона здоров'я». Ці нормативні акти вказу­ють на централізоване регулювання трудових відносин за участю лікаря, чим впливають на виникнення трудових правовідносин між лікарем та роботодавцем. Способом правового регулювання, яким закріплено зазначене правило поведінки, буде зобов'язання, оскільки уповноваженими органами (Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством праці та соціальної політики України і Міністерством охорони здоров'я України) вста­новлюється обов'язок суб'єктів права (лікаря та роботодавця) ви­конати конкретні активні дії, зокрема визначити роботу, яка буде виконуватися за трудовим договором.

Відповідно до ст. 21 КЗпП, лікар, як і будь-який інший праців­ник, уклавши трудовий договір, бере на себе обов'язок виконувати роботу, визначену цим договором. Перед укладанням останнього особа, яка претендує на укладення трудового договору про робо­ту на лікарській посаді, зобов'язана надати документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), чим документально підтвердити ро­ботодавцеві відповідність своєї професії, спеціальності, спеціалі­зації вимогам вакантної посади. Для обіймання лікарської посади громадянин зобов'язаний надати документ про освіту, який під­тверджує наявність у нього вищої освіти з кваліфікаційним рівнем «спеціаліст» або «магістр». Ця вимога закріплена у ст. 74 Основ законодавства України про охорону здоров'я, у якій визначено, що займатися лікарською діяльністю можуть особи, які мають від-

64