Глава 3. Специфіка правового регулювання робочого часу та часу відпочинку лікарів

чи і час перерви на обід.' Однак у зв 'язку з тим, що лікарі мають право працювати за сумісництвом, у таких випадках забезпечити таку перерву для відпочинку неможливо. Проте неможливість на­дання зазначеного щоденного відпочинку не є порушенням зако­нодавства про працю, оскільки будь-який працюючий має право використовувати свій вільний час на власний розсуд. Що стосуєть­ся лікарів, залучених до тимчасового заступництва або виконання чергувань понад місячну норму робочого часу, то для них міжден-ний (міжзмінний) відпочинок має надаватися за кожною посадою окремо і забезпечувати працівнику достатню тривалість часу для поновлення його здатності до продуктивної праці.

Закон гарантує кожному працівнику незалежно від займаної посади щотижневий безперервний відпочинок шляхом надан­ня вихідних днів. У закладах охорони здоров'я, де встановлено п'ятиденний робочий тиждень, працівникам надається два вихід­них дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, встановлюється графіком роботи підприємства, установи, організації. Обидва вихідних дні надаються, як правило, підряд. І в цьому праця лікарів не вирізняється особливістю.

Однак багато закладів охорони здоров'я є безперервно діючи­ми через необхідність постійного обслуговування населення, тому вихідні дні в цих закладах встановлюються у різні дні тижня почер­гово для кожної групи працівників згідно з графіками змінності.²

О.І. Михайлов писав, що для працівників закладів охорони здоров'я з цілодобовим безперервним режимом роботи, з помісяч­ним обліком робочого часу тривалість щотижневого відпочинку може бути більше або менше 42 годин, але в середньому за місяць, як прийнятий обліковий період, повинна бути не менше 42 годин.¹ З того часу ситуація не змінилась.

¹ Кодекс законів про працю України // Відом. Верховної Ради УРСР. - 1971. №50.-Ст. 375.

² Кодекс законів про працю України // Відом. Верховної Ради УРСР. - 1971. -№50.-0. 375.

³ Михайлов А.И. Трудовые права и обязанности работников здравоохране­ния/Михайлов А.И. -М.: Юрид. лит., 1981. -С. 81.

169

Особливості правового регулювання праці лікарів

Працівники також звільняються від роботи у святкові і неробочі дні: 1 січня, 7 січня, 8 березня, 1 й 2 травня, 9 травня, 28 червня, 24 серпня, по одному дню (неділя) - на Великдень та Трійцю.¹ Але в медичній галузі ситуація дещо інша. Так, у безперервно діючих закладах охорони здоров'я робота у святкові дні планується й здій­снюється так само, як і в інших підприємствах, установах, органі­заціях з аналогічним режимом роботи. При цьому хочеться зазна­чити, що законодавство про працю не встановлює обмежень для залучення до роботи у святкові дні окремих категорій працівників, що, з нашої точки зору, не можна визнати правильним. Як уже за­значалося раніше з посиланням на статистичні данні, у закладах охорони здоров'я переважну кількість працюючих становлять жін­ки. До роботи у святкові дні, зокрема в поліклінічних закладах, залучаються і вагітні жінки, і жінки, які мають малолітніх дітей, матері двох дітей або дитини-інваліда. Тому в цій частині законо­давство про працю потребує вдосконалення з метою охорони прав працівників визначених категорій: вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, дітей віком до трьох років, матерів двох дітей або дитини-інваліда тощо.

Також хочеться звернути увагу на той факт, що лікарі в Україні належать до такої соціальної групи людей, яка, попри всі негараз­ди сучасності, розуміє значення донорської крові. Велика кількість лікарів є донорами. Саме тому необхідно відзначити й такий само­стійний вид відпочинку, як додаткові дні відпочинку для донорів. Відповідно до Кодексу законів про працю, працівникам-донорам, безпосередньо після кожної здачі крові, надається день відпочинку із збереженням середнього заробітку або, за бажанням працівника, цей день може бути приєднаний до щорічної відпустки.

Право на щорічну оплачувану відпустку належить до складу со­ціально-економічних прав, що зумовлено завданням забезпечення соціальних та економічних умов існування людини з метою задо­волення її життєво-побутових, духовних потреб і відпочинку для фізичного та інтелектуального розвитку. Перебування у трудових відносинах з роботодавцем певний час є підставою для виникнен­ня суб'єктивного права лікаря на щорічну оплачувану відпустку,

¹ Кодекс законів про працю України // Відом. Верховної Ради УРСР. - 1971.

- №50. - Ст. 375.

170