Глава 1. Загальнотеоретичні засади правового

регулювання праці лікарі

діяльності лікаря є безперервність у роботі. Особа, яка більше трьох років не працювала за конкретною лікарською спеціаль­ність або несвоєчасно пройшла атестацію, не може займатися лі­карською діяльністю.' Тому лікар у своїй професійній діяльності має дотримуватись безперервності. Більшість лікарів працюють за трудовими договорами, а перебіг їхньої трудової діяльності фік­сується у трудовій книжці, що не ускладнює процес встановлення такого безперервного стажу роботи. Але з часу існування України як самостійної держави в ній співіснують різні форми власності па рівних засадах. Індивідуальна трудова діяльність поширилась у всіх сферах суспільного життя і не оминула медицину. За дани­ми Обласного медичного інформаційно-аналітичного центру Хар­ківської області, у 2005 р. тільки в м. Харкові чисельність самозай-мятих лікарів становила 40,4 відсотка на 10 тисяч населення, а в області відповідно - 20,7 відсотка.²

Питання впровадження та здійснення лікарської діяльності гро­мадянами на умовах самозайнятості лежить у цілому за межами і рудового права, але деякі аспекти такої праці лікарів заслугову-іі>ть на увагу фахівців цієї галузі права. Зокрема, при такій формі реалізації права на працю лікар здійснює її без внесення відповід­ною запису в трудову книжку.³ Сам процес такої діяльності не ре-і мпоється нормами трудового права, але час такої праці має без­посередній вплив на подальшу професійну діяльність лікаря у разі його вступу у трудові відносини та відіграє роль у вирішенні питань соціального та пенсійного забезпечення. Трудова діяльність само-і.піпятих лікарів зараховується у відповідні стажі, що дають право на пенсію, соціальне забезпечення на період тимчасової непрацез­датності, безробіття тощо за умови сплати обов'язкових платежів (і фахових внесків) у відповідні фонди. При цьому в п. 3.9 наказу

¹ Про подальше удосконалення атестації лікарів: Наказ МОЗ України №359 ••її 19.12.1998 p.//Офіц.вісн. України.-1998.-№3. -Ст. 127.

Основні показники здоров'я населення та діяльності лікувально-про->|ч і.іктичних установ Харківської області за 2004 - 2005 pp. / [Б.М. Борисенко, 'І і Пащенко, К.Д. Білостоцька та ін.]. - X. : Харків, обл. мед. інформ.-аналіт. їй їм р управління охорони здоров'я обл. держ. адміністрації, 2005. - С 202-203. ' Кодекс законів про працю України // Відом. Верховної Ради УРСР. - 197). -Ст. 375.

31

Особливості правового регулювання праці лікарів

Міністерства охорони здоров'я України №359 від 19 грудня 1997 р. «Про подальше удосконалення атестації лікарів» визначено, що приватна лікарська діяльність за однією з лікарських спеціальнос­тей, що підтверджується відповідними документами, зараховуєть­ся до стажу роботи з цієї спеціальності. Отже, час, протягом якого громадянин самостійно займався лікарською діяльність за певною спеціальністю, зараховується йому до спеціального трудового ста­жу, що в свою чергу при можливому подальшому укладенні трудо­вого договору із закладом охорони здоров'я буде однією з ключо­вих умов для встановлення відповідності його кваліфікації певній лікарській посаді.

Таким чином, самозайнятість лікарів належить до юридичних фактів-станів, які, триваючи в межах конкретного часу, породжу­ють правові наслідки, які за відповідних життєвих обставин набу­вають правового значення при реалізації права на працю шляхом укладення трудового договору. Зміст таких фактів-станів знахо­диться у прямому зв'язку із визначенням кваліфікації лікаря та стажу роботи за спеціальністю.

Можливість набуття особою статусу лікаря перебуває у прямій залежності від працездатності (стану її здоров'я), що є однією зі складових її правосуб'єктності. Стан здоров'я визначається як здатність до тієї чи іншої спеціальності. Л.В. Тихомирова пра­цездатність поділяє на загальну, професійну та спеціальну. При цьому до загальної вона відносить здатність до будь-якої роботи у звичайних умовах, до професійної- можливість виконання кон­кретної професійної діяльності, до спеціальної - здатність вико­нувати роботу в певних виробничих чи кліматичних умовах.¹ Лі­кар має бути, перш за все, професійно працездатним, що дає йому право обіймати лікарську посаду, при цьому професійна працез­датність для лікарів - це здатність до конкретної лікарської діяль­ності за певним медичним фахом, яка окреслює фізичні, психічні і фізіологічні здатності лікаря виконувати певну роботу за своєю спеціальністю і відображає можливість якісного виконання поса­дових обов'язків та придатність до цієї роботи. Наприклад, деякі фізіологічні відхилення (відсутність руки) можуть стати на за-

¹ Тихомирова Л.В. Юридическая энциклопедия /Л.В. Тихомирова, М.Ю. Ти­хомиров. - М.: 1997. - С. 455.

32

ваді виконання лікарем-хірургом своїх обов'язків, але при цьому особа може повною мірою виконувати роботу лікаря-статистика чи санітарного лікаря. А такі захворювання, як наркоманія, ал­коголізм, психічні розлади взагалі несумісні з лікарською діяль­ністю. Лікарі, які мають такі захворювання, можуть зашкодити здоров'ю, а іноді й життю хворого. Здатність лікаря за станом здоров'я виконувати роботу за фахом потребує ретельного вив­чення фахівцями. Так, сімейний лікар має поєднувати в собі фі­зичне та духовне здоров'я, а тому захворювання серця може стати тією перепоною, яка стане на заваді бажаного іміджу лікаря, який відповідає за здоров'я всієї сім'ї, і в подальшому позначиться на результаті його діяльності у зв'язку з невиконанням покладених на нього обов'язків.

Зазначений аспект діяльності лікарів потребує виваженого під­ходу в регулюванні, і вихід тут бачиться у визначенні хвороб, що є несумісними з тією чи іншою посадою або лікарською спеціаль­ністю, у відповідному переліку, який стане правовою основою для мизначення професійної працездатності лікарів.

Спеціальна працездатність лікаря також має вагоме значення, оскільки саме вона визначає його придатність до праці у конкрет­ній місцевості, кліматичних і виробничих умовах.

П.Д. Пилипенко стверджує, що стан здоров 'я як ознаку суб'єкта трудових правовідносин беруть до уваги і враховують не лише з метою встановлення фізичної та психофізіологічної придатності ■ ісоби до роботи за конкретно визначеною професією, спеціаль­ністю чи посадою, а й тоді, коли негативний стан здоров'я пра-піїшика може небажано позначитися на здоров'ї інших осіб під час виконання працівником функцій з обслуговування населен­ня.¹ Варто погодитися з цим твердженням. Державна політика у і фері санітарного й епідемічного благополуччя населення вима-гає від лікарів відповідного стану здоров'я, адже чинним законо-і.жством закріплено, що працівники, діяльність яких пов'язана і і вслуговуванням населення, чи які працюють на важких робо-іі\ чи зі шкідливими умовами праці, підлягають обов'язковим Медичним оглядам з метою запобігання поширенню інфекційних ¹ Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права : [монографія] / Пили-N ико П.Д. -Львів : Видав, центр Львів. Нац. ун-ту ім. І. Франка, 1999. -С. 153.

33

Особливості правового регулювання праці лікарів

хвороб, виникненню отруєнь та можливих інших небезпечних випадків, які ставлять під загрозу санітарне і епідемічне благо­получчя населення.'

Ще одна причина зумовлює проходження лікарями медичних оглядів - це питання охорони праці.² Саме тут відбувається поєднання інтересів роботодавця й працівника. Інтерес роботодавця при цьому зумовлений можливістю своєчасного виявлення професійних захворювань і усунення їх причин з метою створення безпечних умов праці. Інтерес працівника полягає у можливості виявлення хвороби з мінімальною шкодою для організму, а при виявленні хвороби, яка буде визнана професійною, отримувати за це передбачені законодавством та колективною угодою компенсації як з боку держави, так і з боку роботодавця.

Досліджуючи правове регулювання медичних оглядів праців­ників, Н. Лукашева вказує на те, що чинне законодавство містить цілу низку нормативних актів, які встановлюють правила щодо ме­дичних оглядів конкретних категорій працівників, зокрема водіїв, членів екіпажів торгових морських суден, осіб, діяльність яких пов'язана з виконанням певних державних функцій, професійних суддів. Аналізуючи такі правила, автор робить висновок про необ-

¹ Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 p., №2801-ХИ // Відом. Верховної Ради України. - 1993. - № 4.

- Ст. 19. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України № 4004-ХН від 24.02.1994 р. // Відом. Верховної Ради України.

- 1994. - №27. - Ст. 218. Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон Ук­раїни №1645-111 від 06.04.2000 р. // Офіц. вісн. України. -2000. - №17. - Ст. 690.

² Про охорону праці: Закон України №2694-ХІІ від 14.10.1992 р. // Відом. Верховної Ради України. - 1992. - №49. - Ст. 668. Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок: Постанова КМУ №559 від 23.05.2001 р. // Офіц. вісн. України. - 2001. - №21. - Ст. 950. Про заходи щодо виконання Закону України «Про охорону праці»: Постанова КМУ №64 від 27.01.1993 р. // Урядовий кур'єр.

- 1993. - №17-18. - 4 лют. Про затвердження Порядку проведення медичних ог­лядів працівників певних категорій: Наказ МОЗ України №246 від 21.05.2007 р. // Офіц. вісн. України. - 2007. - №55. - Ст. 2241.

34