Глава 2. Особливості реалізації лікарями права на працю

ВИСНОВКИ ДО ГЛАВИ 2

Реалізація лікарями права на працю перебуває у прямій залеж­ності від процедури оформлення трудових відносин з ними. Зважа­ючи на спеціальний склад правосуб'єктності лікарів, серйозного вдосконалення потребує процес добору документів, необхідних для укладення трудового договору. Докорінного перегляду у цьо­му питанні потребують галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку. Прозорість процедури добору документів забезпечить рівний доступ до вакантних посад усім професійним лікарям в Україні. На сучасному етапі розвитку України як європейської де­ржави актуальності набуває процедура прийому на роботу інозем­них громадян та осіб, які здобули освіту за кордоном. Разом із тим потребує вдосконалення процедура укладання трудового договору з лікарем, які переривали професійну діяльність строком на три роки і більше.

Виникнення трудових правовідносин між лікарем та закладом охорони здоров'я відбувається на підставі трудового договору. Трудовий договір як угода про роботу за певною професією (спе­ціальністю) забезпечує дотримання галузевого принципу «свободи трудового договору» який вказує на неможливість односторонньої іміни його умов. Трудовий договір з лікарем має певні властивості, обумовлені специфікою трудової діяльності останнього. Так, окрім іагальновідомих умов трудового договору, обов'язковому закріп­ленню підлягає робоче місце лікаря.

Окремого висвітлення в договорі потребують зміст, обсяг та порядок виконання трудової функції з урахуванням триступеневої організаційної структури системи охорони здоров'я України. У той же час у трудовому договорі повинні закріплюватися відомості про індивідуальні професійні навички лікаря та ступінь володіння медичним інструментарієм та апаратурою. Крім того, мають за­кріплюватися умови проходження періодичної атестації. За своєю природою атестація лікарів є відмінною від загальноприйнятого м розуміння. Особливість полягає в тому, що лікарі атестуються з мстою підтвердження кваліфікаційної категорії або з метою її при­своєння, при цьому атестація виступає обов'язковою складовою їхньої трудової діяльності та умовою допуску до роботи строком

129

Особливості правового регулювання праці лікарів

Глава 3. Специфіка правового регулювання робочого часу та часу відпочинку лікарів

на 5 років. Факт проходження атестації не змінює змісту трудової функції та прав і обов'язків за посадою. Присвоєння нової, вищої за попередню, кваліфікаційної категорії змінює умови оплати пра­ці.

Основними формами зміни умов трудового договору з лікарем є переведення, переміщення та зміна істотних умов праці.

Виходячи зі статистичних даних щодо чисельності працюючих лікарів-сумісників, така форма праці потребує окремого дослід­ження. Вивчення вимагають умови праці лікарів, зокрема дія на стан їхнього здоров'я шкідливих та небезпечних речовин, психо­емоційного навантаження, підвищення інтенсивності праці, що неминуче впливає на якість медичних послуг.

Разом із тим офіційній статистиці невідомо, скільки лікарів суміщує посади чи професії, а негативні наслідки такої роботи мало чим відрізняються від роботи сумісників. Аналіз роботи за сумісництвом та суміщення посад у лікарській діяльності вказує на необхідність визначити ті лікарські професії та посади, на яких є допустимим застосування сумісництва чи суміщення. Працюю­чи над удосконаленням законодавства з цього питання, важливо звернути увагу на той факт, що чинні нормативні акти регулюють таку роботу тільки в державному секторі, а комунальні та приватні заклади охорони здоров'я залишились поза межами нормативного регулювання в цьому питанні.

ГЛАВА З

130

СПЕЦИФІКА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ТА ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ

ЛІКАРІВ

---- 3.1. Проблеми визначення

робочого часу лікарів

Робочий час та час відпочинку - це співвідносні явища: збіль­шення тривалості робочого часу в межах дня, тижня, місяця, року означає скорочення часу відпочинку, і, навпаки, скорочення робо­чого часу означає збільшення трившюсті часу відпочинку. Такий взаємозв'язок дозволяє поєднати в одному розділі питання право­вого регулювання робочого часу з питаннями правового регулю­вання часу відпочинку.

Кодекс законів про працю України не містить визначення по­няття «робочий час», що на нашу думку, не є правильним. У тру­довому законодавстві він уживається в різних значеннях: а) нор­ма тривалості робочого часу працівників; б) час, протягом якого працівник згідно з розпорядком робочого дня, графіком змінності повинен перебувати на своєму або іншому вказаному йому робо­чому місці й виконувати трудові обов'язки; в) фактично відпра­цьований робочий час, який підлягає обліку в табелі обліку робо­чого часу та в інших документах.¹ Визначення категорії «робочий час» знаходиться у площині теорії трудового права і вже досить давно досліджено науковцями та обґрунтовано. Так, ще у 1963 р. 0.1. Процевський писав, що робочий час є вирішальним фактором встановлення міри праці...Межа робочого часу коливається між фізичними і соціальними границями.² При цьому автор наголошує, що «службова роль норм радянського трудового права, регулюю­чих тривалість робочого часу, і полягає в тому, щоб забезпечити

¹ Прилипко С.М. Трудове право України : [навч. посіб.] / СМ. Прилипко, <) М. Ярошенко]. - X. : Вид-во ПП «ФІНИ», 2009. - С 406.

² Процевский А.И. Рабочее время и рабочий день по советскому трудовому Праву / Процевский А.И. - М. : Госюриздат, 1963. - С. 4.

131