Глава 1. Загальнотеоретичні засади правового регулювання праці

лікарів

начення, дане автором, видається неповним, беручи до уваги наказ МОЗ України №385, згідно з яким до закладів охорони здоров'я належать будинки дитини, центри медико-соціальної експертизи, ;мггеки, різні лабораторії, санітарно-епідеміологічні станції, бюро судово-медичної експертизи, патолого-анатомічні бюро, лікарні «хоспіс» тощо.' Вже назви цих закладів дозволяють стверджува­ні, що особи, які користуються їхніми послугами, не обов'язково є і мцієнтами, і отримують вони, як правило, не медичну допомогу, а послуги медичного та медико-соціального характеру.

Враховуючи викладене та зважаючи на різноманітність закладів охорони здоров'я і форм господарювання різних форм власності к-рмін «заклад охорони здоров'я» на нашу думку, має визначатися як організаційна структура будь-якої форми власності, метою якої є надання громадянам послуг медичного та медико-соціального харак-іі ру відповідно до статутних завдань, що діє на законних підставах, і и якій на професійній основі працює колектив медичних та інших іі|>;іцівників, здійснюючи свою професійну діяльність. В свою чергу і.іконодавче визначення та розмежування послуг медичного і меди-111 соціального характеру дасть можливість визначитися з правами та ■ >< нін'язками закладу охорони здоров'я і членів трудового колективу.

Розглянемо ж які роботодавчі властивості притаманні закладам "мірони здоров'я будь-якої форми власності: право прийому та шиїміення з роботи; майнова самостійність; яка дає можливість Ійбезпечити витрати на використання найманої робочої сили (оп-і и у праці, забезпечення пільг майнового характеру, сплату зборів

чГязкового соціального страхування); здатність забезпечити

умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законо-

і ївством про працю, локальними нормативними актами та угодами

юрін. На думку П.Д. ПилипенкатаН.Б. Болотіної, саме такі озна-

мі мають бути властиві роботодавцю.² При цьому форма власності

І Іро затвердження переліку закладів охорони здоров'я, лікарських, прові-"■І" і.ких посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у за-охорони здоров'я: Наказ МОЗ України №385 від 28.10.2002 р. // Офіц. вісн. ч "чи.-2002.-JVo46.-Ct.2116.

І Іилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права : [монографія] / Пилипенко п і 'Іі.нів: Видав, центр Львів. Нац. ун-ту ім. І. Франка, 1999.-С. 166-169. Бол отіна і¹ Іі 11 іудове право України : [підруч.] / Болотіна Н.Б. — К: Вікар, 2003. -С. 141-143.

53

Особливості правового регулювання праці лікарів

для трудової правосуб'єктності не має значення. Роботодавці влас­тивості щодо прийому на роботу та використання праці є рівними незалежно від того, державною чи приватною є юридична особа. Особливості стосуються лише органів, наділених правом від імені юридичної особи здійснювати найом працівників, і визначаються статутом юридичної особи.'

Загалом підтримуючи ініціативу МОЗ України щодо необхід­ності прийняття закону «Про заклади охорони здоров'я», слід за­уважити, що він має обов'язково містити статті, які б регламенту­вали функціонування закладу як роботодавця. Ними можуть бути врегульовані питання стосовно: а) права на заняття посади керів­ника закладу охорони здоров'я; б) порядку обрання керівника за­кладу; в) основних права та обов'язків закладів щодо працівників; г) повноваження закладу щодо самостійного добору та розстанов­ки медичних кадрів; д) відповідальності за несвоєчасну організа­цію медичних оглядів і направлення на курси підвищення кваліфі­кації працівників, що спричинило негативні наслідки.

Право прийому на роботу лікарів у заклади охорони здоров'я державної та комунальної форм власності потребує окремого ви­світлення. Штатні нормативи закладів охорони здоров'я затверд­жені наказом №33 МОЗ України, при цьому чисельність медич­ного персоналу встановлюється залежно від кількості населення або ліжок у стаціонарі.² Самостійність керівників цих закладів полягає у можливості, у разі виробничої необхідності, змінювати штати окремих структурних підрозділів у межах фонду оплати праці, доведеного лімітними довідками на відповідний період, але заміна посад може здійснюватися лише в межах однієї ка­тегорії персоналу. Пунктами 6.2 та 7.2 зазначеного наказу така самостійність дещо обмежена, оскільки керівники цих закладів подають штатні розклади на затвердження організації, якій вони підпорядковані. Таким чином, можна зробити висновок, що вне­сення змін у штатні розклади без згоди на те вищестоящої органі­зації неможливе.

¹ Болотіна Н.Б. Трудове право України : [підруч.] / Болотіна Н.Б. - К.: Вікар, 2003.-С 143.

² Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я: Наказ МОЗ України №33 від 23.02.2000 р. - X. : ВПЦ «Контраст», 2000. - Ч. 1. - 298 с

54

Отже, межі реалізації права прийому на роботу керівниками державних та комунальних закладів охорони здоров'я визначають­ся:

- фондом оплати праці та лімітами бюджетних асигнувань;

- чисельністю штатних одиниць, наданих вищестоящою ор­ганізацією.

Така ситуація, на нашу думку, не зовсім відповідає принципу децентралізації державного управління та розвитку самовряду­вання закладів:' було б достатньо обмежити керівників у прийомі на роботу межами фонду оплати праці та бюджетними асигнуван­нями. Право зміни чисельності працівників окремих структурних підрозділів у межах однієї категорії повинно не залежати від ви­щестоящої організації, що, безумовно, дало б можливість у разі ічіробничої необхідності вносити зміни у штатний розклад опера-і нішо на місцях, з найменшими часовими та матеріальними витра-імми і більше відповідало б згаданому принципу.

3. Гладун переконує: «заклад охорони здоров'я має бути само-м рядним, адміністрація повинна забезпечувати самостійно, своїми > 11 лами його ефективну роботу відповідно до статутних завдань».² < 'під погодитися з цим твердженням тому, що за умов самовряду-■ання трудовий колектив і керівництво закладу охорони здоров'я матимуть змогу ефективніше організовувати роботу закладу, за-■ новану на праці лікарів. Вивільнення від «далекого» централізо-іаного регулювання надасть закладу охорони здоров'я «мобіль­ні чи» у прийнятті рішень.

І Іри реалізації керівниками закладів охорони здоров'я права пі прийом та звільнення з роботи постає ще одне досить цікаве Питання, яке стосується прийому на роботу молодих спеціалістів. Пі (повідно до порядку працевлаштування випускників державних нищих медичних закладів освіти, підготовка яких здійснювалась 1.1 рахунок державних коштів, заклади охорони здоров'я не висту-Ііають державними замовниками. Ними є МОЗ України, МОЗ АР ' Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України •■и I'M 1.1992 р., №2801-ХИ // Відом. Верховної Ради України. - 1993. -№ 4. І і 19.

І ладун 3. Заклад охорони здоров'я: основи правового статусу / 3. Гладун // Ириио України.-2003. -№6-С 103.

55

Особливості правового регулювання праці лікарів

Крим та Головні управління охорони здоров'я обласних державних адміністрацій та прирівняні до них структури. Вказані організації до 1 лютого кожного року подають до МОЗ заявки на кількість ви­пускників відповідно до лікарських посад. Розподіл визначається персонально для кожного випускника комісією, до складу якої вхо­дять: ректор навчального закладу, проректори, завідувачі кафедр, представники студентського самоврядування, відповідальні пра­цівники МОЗ України та установ, що є державними замовниками і мають повноваження вирішувати ці питання. Списки персональ­ного працевлаштування випускників подаються на затвердження МОЗ України.¹ Така ситуація щодо розподілу випускників пород­жує виникнення і судових спорів, зокрема.²

Аналізуючи законодавство з цього приводу, можна стверджу­вати, що керівник закладу охорони здоров'я, який має проводити добір, розстановку і використання медичних кадрів,³ зобов'язаний лише подати відомості про вакантні лікарські посади в МОЗ чи Го­ловне управління охорони здоров'я обласної державної адміністра­ції, а після прибуття випускника до місця роботи оформити з ним трудові відносини. Такі дії керівника з добору медичних кадрів, на нашу думку, мають формальний характер. Крім того, звернемо ува­гу на те, що випускник (молодий спеціаліст), який пройшов нав­чання за державним замовленням, але відмовився приступити до роботи без поважних причин, або його звільнили з ініціативи влас­ника чи уповноваженого органу за порушення трудової дисципліни, або ж він звільнився за власним бажанням протягом інтернатури та трьох років з моменту працевлаштування, зобов'язаний відшкоду­вати до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та

¹ Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних ви­щих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням: Наказ МОЗ України №367 від 25.12.1997 р. // Офіц. вісн. України. - 1998. - №16. - Ст. 617.

² Жигалкін П.І. Судова практика та її значення для регулювання відносин у сфері праці : [монографія] / [П.І. Жигалкін, С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко]. - X. : Вид-во ПП «ФІНИ», 2008. - С 282-284.

³ Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників : Вип. 78 «Охорона здоров'я» / М-во охорони здоров'я України; М-во праці та соціал. полі­тики України. - Офіц. вид. - К. : ТОВ «Золоті сторінки», 2002. - 372 с

56