Глава 1. Загальнотеоретичні засади правового регулювання праці лікарів

погодитися не можемо, так як вважаємо, що лікар зобов'язаний

< ібстежувати та лікувати пацієнта, а не встановлювати тимчасову непрацездатність. Більше того, лікар зобов'язаний надати допомо­гу хворому, а не констатувати ступінь страти працездатності. Тому кстановлення ступеня втрати працездатності є правом лікаря, а не ЙОГО обов'язком. При цьому на сьогодні в Україні лікарі приватно-ГО сектора економіки не наділені таким правом, яке у свою чергу надає лікареві право видачі листка непрацездатності, що не можна кімнати правильним за умов рівності усіх форм власності. Відсут­ність права видачі листків непрацездатності у лікарів приватної медицини ставить пацієнта перед ситуацією, коли він не може об­рати для себе лікуючим лікарем приватного лікаря, а може звер­ну гися до такого лікаря лише за консультацією. Такий стан речей, бе <умовно, не відповідає праву пацієнта на вільний вибір лікаря.'

< )(_■ кільки отримати листок непрацездатності пацієнт може тільки \ комунальному чи державному закладі охорони здоров'я, то ви-КОДИТЬ, що для обстеження і лікування він має звертатися лише у Гакі заклади. Таким чином, положення наказу Міністерства охоро­ни здоров'я України №455 впливають на можливість приватного

іікаря у повному обсязі виконувати обстеження і лікування хворо-11' що є обов'язком лікуючого лікаря, і, крім того, - на вибір лікаря Пацієнтом.

У Концепції розвитку охорони здоров'я населення України, за-ГЛердженш указом Президента України №1313/2000 від 7 грудня

'ооо р. звернено увагу на існування в нашій країні диспропорції розвитку амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної до­помоги. Таке становище є цілком логічним у сучасних умовах, бо Приватна медицина сьогодні зорієнтована лише на надання послуг и лмиулаторіях, приватних поліклініках, консультаціях та надання Ці підкладної допомоги. Госпіталізація та стаціонарне лікування 11|і'чюдяться державними та комунальними закладами. Жодний пра-ні. і. .чий громадянин не піде лікуватися у приватну лікарню, де йому in ічідадуть листка непрацездатності на період лікування. Все це у І s іл і шості негативно впливає як на кваліфікацію лікарів приватної

Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України ■ ' і І" 11.1992 p., №2801-XII // Відом. Верховної Ради України. - 1993. - № 4.

9,

47

медицини, так і якість наданої ними допомоги. На нашу думку, слід звернутися до законодавства Російської Федерації, де відповідне пи­тання було вирішено ще у 1994 p., а лікарі, які займаються приват­ною медичною практикою, наділені правом видачі документів про тимчасову непрацездатність строком не більше ЗО днів.¹ Надання та­кого права лікарям, працюючим у приватному секторі, буде цілком відповідати конкурентному середовищу ринкової економіки. і

Як відзначалося вище, для лікарів характерним є розмежуван­ня прав та обов'язків залежно від лікарської спеціальності. Цілком зрозуміло, що лікар-стоматолог має комплекс прав та обов'язків, відмінний від комплексу прав та обов'язків санітарного лікаря чи лікаря-анестезіолога. Саме цю різницю і відображає та конкрети­зує трудова функція лікаря. Незважаючи на все це, значна кількість обов'язків медичних працівників не знайшла свого відображення в законодавчих актах. Вони випливають із історичної специфіки лі­карської діяльності і відображені в нормах лікарської етики і прави­лах медичної деонтології.² Безумовно, у лікувальному процесі лікар має дотримуватися чинного законодавства. Але, як справедливо за­значає О.А. Мохов, поведінка суб'єктів визначається через соціаль­ну структуру, у якій діють норми моралі, етики, релігії і права.³

У роботі кожного лікуючого лікаря, незалежно від спеціалізації та посади, яку він обіймає, велике значення має індивідуальний підхід та вибір методів лікування, і тому медична деонтологія та ті принципи роботи, до яких вона закликає, мають вагоме значен­ня. Поведінка лікаря в лікувальному процесі здійснюється в межах закону, але при цьому лікувальний процес необхідно пов'язувати з медичною деонтологією, бо цей процес тим чи іншим чином під­порядковується свідомій меті, яка залежить від рівня моральної величі лікаря. Специфіка лікарської діяльності полягає в тому, що ' Правовые основы здравоохранения в России / [Ю.Л. Шевченко, А.П. Му­хин, О.В. Леонтьев, и др.] ; под ред. Ю.Л. Шевченко, [2-е изд., перераб. и доп.]. - М. : ГЭОТАР-МЕД, 2001. - С. 52-53.

² Громов А.П. Права, обязанности и ответственность медицинских работни­ков / Громов А.П. - М.: Медицина, 1976. - С. 37.

³ Мохов А. А. Сочетание частных и публичных интересов при правовом регу­лировании медицинской деятельности / Мохов А.А. - СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003.-С. 16.

48