Глава 1. Загальнотеоретичні засади правового регулювання праці лікарів

підтвердження своєї думки наведу твердження B.C. Бенедиктова який пише, що основний обов'язок суб'єкта в суспільно-трудових иідносинах є виконання певної трудової функції, яка зазвичай від­повідає певному роду діяльності у структурі підприємства, уста­нови, організації.' А тому завдання та обов'язки сімейного лікаря, а відповідно трудова функція, не повинні містити консультацій з питань етики, соціальних аспектів сімейного житті, виховання ді-ісй та профорієнтації. Вважаємо, що у цій частині кваліфікаційна характеристика сімейного лікаря повинна бути змінена з урахуван­ням наведених зауважень.

Що стосується завдань та обов'язків лікаря-хірурга, то деякі з них (проведення цілеспрямованого клінічного обстеженні хворо-н>; визначення обсягу лабораторних, рентгенологічних та інших і псціальних досліджень, оцінка їх результатів; надання невідклад­ної медичної допомоги хворим при термічних станах, групових і масових ураженнях; ведення лікарської документації; постійне } юсконалення свого професійного рівня) не виходять за межі роду 111 удової діяльності, професії та спеціальності. Однак наведена де-і.і і нація завдань та обов'язків цих лікарів вказує на певну дифе-ргіщіацію виконуваної роботи залежно від лікарської спеціаліза­ції, як-от: «Загальна практика - сімейна медицина» та «Хірургія». І Іаведена деталізація має загальний розподіл за певною медичною І ікціалізацією.

І Іідсумовуючи викладене, вважаємо, що трудова функція лікаря 111.1 чодиться у зв'язку з такою категорією як робота, визначена тру-|і чиїм договором, яка, у свою чергу, залежить від спеціальності та І їм ціалізації, які визначаються через відповідність професії і роду ф) твої діяльності. Тому поняття «рід трудової діяльності» є шир­шим за поняття «професія», а поняття «професія», у свою чергу, є Ширшим за поняття «трудова функція».

керуючись логікою функціонального призначення механізму

Пршк того регулювання, в подальшому слід розглянути юридичний

який визначає ті життєві обставини, що породжують правові

і-п між лікарем та роботодавцем. Таким юридичним фактом

¹ Венедиктов B.C. Трудовой договор (контракт) по законодательству Укра-

.......I iol, комментарий, образцы документов) / Венедиктов B.C. - Харьков :

і 1996.-С. 23.

69

Особливості правового регулювання праці лікарів

буде укладений трудовий договір. Саме з моменту укладення сто­рони змінюють своє правове становище і набувають статусу учас­ників трудових правовідносин. Настання життєвих обставин, що спричинені вольовими діями суб'єктів права, відповідає наступній стадії правового регулювання - настання умов, передбачених нор­мою права.

Обумовивши роботу, яка буде виконуватися в межах трудового договору і з якої витікає трудова функція, лікар і роботодавець кон­кретизують зміст, обсяг і порядок виконання останньої. Виходячи з того, що трудова функція лікаря визначена Довідником кваліфі­каційних характеристик професій працівників (випуск 78 «Охоро­на здоров'я»), конкретизацію якої за змістом, обсягом і порядком виконання забезпечує трудовий договір чи посадова інструкція або інший подібний документ, то встановлення юридичного зв'язку між лікарем і закладом охорони здоров'я щодо такої конкретизації забезпечує локальне та індивідуальне регулювання. Подібні рівні регулювання вказують на повноваження учасників правовідносин відносно самостійно визначити свої суб'єктивні права та обов'язки в процесі праці. Локальне регулювання у даному випадку дозволяє роботодавцеві організовувати працю в закладі та визначити зміст, обсяг і порядок виконання трудової функції працівниками залежно від рівня закладу охорони здоров'я та його завдань у системі ор­ганізації охорони здоров'я.

Отже, нормативне закріпленням кваліфікаційних вимог до лі­карів різних кваліфікаційних категорій дозволяє провести конкре­тизацію змісту виконання трудової функції лікаря.

По-перше, зміст трудової функції лікаря трансформується за­лежно від організації системи охорони здоров'я в Україні. На сьо­годні заклади, які надають лікувально-профілактичну допомогу, поділяються залежно від їхнього рівня. Так, первинна лікуваль­но-профілактична допомога надається переважно за територіаль­ною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики. Спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога надається лікарями, які мають відповідну спеціаліза­цію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування, ніж лікарі загальної прак­тики. Високоспеціалізована (третинна) лікувально-профілактична

70