Про тата

У нас дружна сім’я, а на чолі її — наш тато. Я дуже люблю свого бать­ка і хочу бути схожим на нього. Співробітники поважають мого тата за професіоналізм і дружню підтримку. Та й сусіди нерідко приходять за порадою.

Мені подобаються хвилини, які ми проводимо разом. Особливо при­ємно спостерігати, як тато працює. Що б він не робив — чи допомагав мамі в господарстві, чи рубав дрова — усе він робить із легкістю, красиво й упевнено. А головне — працює із задоволенням. І тоді вже не можеш встояти без діла, а тим більше відмовитися від роботи.

Батько не дуже часто сварить мене. Досить його погляду, і я ладен зробити все можливе, аби тільки він не сердився. Інколи мені здається, ніби тато надто суворий, і я ображаюсь. Але минає час — і я розумію, що він був правий.

Ось такий у мене тато — суворий, але справедливий і люблячий.

Випадок на зупинці

Теплого літнього вечора ми з подругою поверталися з концерту. Лю­дей на зупинці було багато, всі поспішали додому, хотіли першими зайти в автобус. Люди штовхалися, деякі навіть ображали інших, повчали.

6 КЛАС

17

А осторонь від натовпу стояли дві бабусі. Вони дивилися на нас, молодих, і спокійно чекали, коли зможуть поїхати з цієї зупинки. У їх погляді було німе питання: «Куди ви так поспішаєте? Ще встигнете! Не ображайте гідність людей!» Нам із подругою стало соромно штовхатися в юрбі, і ми спокійно відійшли. Ніби розуміючи, бабусі посміхнулись нам тепло і щиро.

Мабуть, усім нам треба іноді замислитись над тим, що ми робимо.

ТВІР-ОПОВІДАННЯ ПРО ВИПАДОК ІЗ ЖИТТЯ

Сумний урок веселого дня

Однієї травневої суботи ми з однокласниками зібрались іти до лісу. Плани мали грандіозні: зварити кашу, насмажити шашликів, а ще награ­тись і набігатись досхочу. Аж ось нарешті всі зібралися. Перевірили, чи все взяли, і хутко рушили.

Сонячне проміння пестило нас, зігріваючи уже по-справжньому. Не­зрівнянні аромати дарувала яскрава травнева зелень. Зупинившись на улюбленому місці, ми звично і швидко розвели вогонь, а незабаром запах польової каші уже розносився по галявині.

Посмакувавши кашею, хлопці побігли грати у волейбол, за ними по­прямували й дівчата. Чаклувати над шашликом залишився лише Андрій — великий знавець і любитель цієї справи.

Гра була чудовою, і Максим навіть роззувся — аби легше було бігати. Ось тут і сталася біда. Побігши в кущі за м’ячем, Максим наступив на уламок скла. Хлопець скрикнув від пекучого болю, а за мить уся шкар­петка була в крові. Першою отямилася Марійка. Вона завжди брала з собою ліки першої необхідності. Швидко обливши рану перекисом вод­ню, туго затягла її бинтом. Першу допомогу було надано, тепер необхід­но було терміново повертатись у місто.

Друзі обережно посадили Максима на велосипед і доправили до лікарні. Провідувати однокласника прийшли всім гуртом. І назавжди запам’ятали сумний урок, що бігати без взуття не можна, а тим більше бити й розкидати скло!

Нічна пригода

Ціле літо я гостював у своїх родичів, допомагав пасти телят. Одного разу мені довелося на кілька днів залишитися на острові з маленькими телятками. Увечері, коли їх заганяв, помітив, що серед них немає білоло­бої Зірочки. Я злякався, що на неї можуть напасти вовки, і пішов її шука­ти. Сонце швидко зайшло, на землю спали сутінки. Кущі і дерева, привітні і зелені вдень, тепер стали чорними і зловісними. Довго я шукав Зірочку, але так і не знайшов. Вирішивши продовжити пошуки зранку, я набли­зився до куреня і побачив, що з пітьми на мене блимали чиїсь зелені очі. «Вовки»,— промайнуло в голові, і я за якусь мить виліз на високе дерево.

18

УКРАЇНСЬКА МОВА

Довелося там і ніч провести. Я боявся рухатися, боявся заснути, з нетерпі­нням чекав ранку. А коли зійшло сонце, із куреня вийшла Зірочка, на ходу дожовуючи мій сніданок. Я застиг із несподіванки, розсердився, закричав на теля, а потім голосно і весело розсміявся.

ЗАМІТКА В ГАЗЕТУ