10 Клас

235

ТРАГЕДІЯ ЗАКОХАНОГО СЕРЦЯ У ЗБІРЦІ І. ФРАНКА «ЗІВ’ЯЛЕ ЛИСТЯ»

1896 року вийшла третя Франкова поетична збірка — лірична драма «Зів’яле листя». Вона розподіляється на три цикли — «жмутки».

Усі вірші трьох «жмутків» об’єднуються однією ідеєю — глибоким, але нерозділеним, нещасливим коханням.

Перший «жмуток» присвячений оспівуванню кохання, та з’являють­ся перші нотки смутку:

Що щастям, спокоєм здавалось, Те попелу тепла верства; Під нею жаги і любові Не згасла ще іскра жива.

Ліричний герой вже починає розуміти, що його кохання не взаємне, але з серця не зникає образ коханої:

Не буду гасити!

Най бухає грішний огень!

І серце най рветься, та вільно най ллється

Бурливая хвиля пісень!

Герой марить своєю обраницею: «Не знаю, що мене до тебе тягне…», «За що, красавице, я так тебе люблю…» Дівчина відмовила юнакові, для нього це страшний удар:

Не надійся нічого! Чи ти знаєш, Що ті слова — найтяжчая провина…

Ліричний герой захоплений глибоким коханням, у його душі світлі хвилини чергуються з темними, надія — з відчаєм.

В останньому вірші першого «жмутку» — «Епілог» автор пише:

Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, Розвійтесь, як тихе зітхання! Незгоєні рани, невтишені жалі, Завмерлеє в серці кохання.

… Ті скарби найкращі душі молодої Розтративши марно, без тями, Жебрак одинокий, назустріч недолі Піду я сумними стежками.

Другий «жмуток» містить перлини інтимної поезії — «Ой ти, дівчи­но, з горіха зерня…», «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Чого яв­ляєшся мені у сні?» Тут почуття песимізму і печалі дедалі зростають:

Як почуєш вночі край свойого вікна, Що щось плаче і хлипає важко,

236 УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна, Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука, Не голодний жебрак, моя зірко; Се розпука моя, невтишима тоска, Се любов моя плаче так гірко.

А в третьому «жмутку» ліричний герой осягає увесь біль нерозділе-ного почуття. Це найсумніший «жмуток»:

Не можу жить, не можу згинуть, Нести не можу ні покинуть Проклятий сей життя тягар! З’являються перші згадки про самогубство:

Я хтів життю кінець зробить, Марну лушпину геть розбить…

… Я чую се,— єдиний лік — Се кулька в лоб.

Герой ще вагається, він чіпляється за залишки любові, але й вони врешті зникають, нещасний закоханий прощається зі своєю помічни­цею — піснею, в думках — із коханою; з самим життям:

Отсей маленький інструмент,

Холодний та блискучий…

Один кивок… один момент… …

За мить одну

Навіки я спочину. Хоча збірка «Зів’яле листя» й сповнена трагічних мотивів, поет опри­люднив її не для того, щоб зайвий раз зобразити «рефлексії». У перед­мові до першого видання І. Франко писав: «Та хто його зна,— думалось мені,— може, се горе таке, як віспа, котру лічиться вщіплюванням віспи?» І закінчує свою передмову цитатою Ґете: «Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом!»

Боротьба справедливості з жорстокістю і насильством у повісті і. Франка «перехресні стежки»

Для Івана Франка характерні твори, головними героями яких є ак­тивні, глибоко порядні, віддані народній справі люди. Один із таких творів — повість «Перехресні стежки». У провінційне місто приїжджає молодий талановитий адвокат Євгеній Рафалович. Адвокат має мож­ливість заможно і спокійно жити, зробити блискучу кар’єру, але він свідо­мо обирає інший шлях — шлях оборони селян — найбезправнішого