Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
12__2009.doc
Скачиваний:
17
Добавлен:
09.08.2019
Размер:
4.66 Mб
Скачать

10 Клас

309

буяння, розквіту, молодості; щедрість — і поступове згасання, відмирання усього живого, переходу його в інший стан. Поет використовує ці контра­сти, коли протиставляє осінь і літо з його бурями, громами, купальськими ночами. Натомість — безгоміння, сон, сум, смуток осінній, позолота крива­ва, тумани, які породжують тугу. І раптово — зміна настрою:

Тільки зірка упала…

Ой там зірка десь впала, як згадка.

Засміялося серце у тузі!

Плачуть знову сичі… О, ридай же, молись:

Ходить осінь у лузі.

Усім відомо, що коли падає зірка, треба загадати бажання, і воно обов’яз­ково здійсниться. Чи ж не тому «засміялося серце у тузі»? Це — несподіва­ний образ-оксюмирон, тобто поєднання різко контрастних понять, які за ло­гікою думки ніби несумісні, але в художньому тексті дають нове уявлення. У П. Тичини цей художній засіб вплетено у метафору-персоніфікацію. Подібні творчі знахідки поета не ускладнюють його вірш, а, навпаки, крис­талізують думку, яка трансформується від першого рядка до останнього. Так, осінь — це смуток, але й ласкава, чарівна пора роздумів і надій.

Інтимна лірика п. Тичини

Павло Григорович Тичина — класик українського письменства. Звучан­ня дивовижних сонячних кларнетів, поривання вітру з України — усе це орга­нічно входить у наше життя. Художнє, довершене слово поета, сповнене філо­софського змісту, бринить сталлю і ніжністю. Він розкриває духовний світ людини, показує її життя в гармонії з природою і власними почуттями.

Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі. Кохана спить…

Ці довершені у своїй музичності рядки — одне з найвизначніших до­сягнень української літератури. Уцих рядках Тичина зумів передати всі барви щасливого кохання: ніжність, увагу до коханої, свої великі почут­тя, що переповнюють серце.

Найвидатнішим досягненням ранньої поезії Тичини була збірка «Со­нячні кларнети». Вона ніби створена на одному подиху, стільки в ній енергії, бадьорості, життєдайної снаги і захоплення світом, його гармонією.

Гаї шумлять — я слухаю, Хмарки біжать — милуюся.

Поєднання слухового і зорового образів увиразнює думку про єдність людини і природи. Ліричний герой залишається наодинці з природою і Всесвітом, за ними вивіряє свої найтонші душевні порухи:

310

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Вірю яснозорно —

За рікою дзвони:

Сню волосожарно —

Тінь там тоне, тінь там десь…

Припливеш, приплинеш —

Сум росте, мов колос:

З піснею про сонце! —

Сумно, сам я, світлий сон…

У його віршах звучить гімн життю в найрізноманітніших його про­явах, весні, коханню, що оновлює і підносить душу людини.

Не дивися так привітно, Яблуневоцвітно. Стогнуть зорі, як пшениця: Буду я журиться.

Неосяжний духовно-емоційний світ людини співзвучний у творчості Тичини світу природи.

Знав я, знав: навіки,— промені, як вії! — Більше не побачу,— сонячних очей.— Буду вічно сам я, в чорному акорді.— Промені, як вії сонячних очей!

У критиці багато писалося про музичність поезій П. Тичини. Справді. «Сонячні кларнети» — одне з наймузичніших творінь світової поезії. Ця збірка — книга передчуття, чистого й сильного пориву до прекрасного гу­маністичного ідеалу, хай ще й неясно усвідомленого.

МАЙСТЕРНІСТЬ ЗОБРАЖЕННЯ НАСТРОЇВ ЛЮДИНИ У ЗБІРЦІ П. ТИЧИНИ «СОНЯЧНІ КЛАРНЕТИ»

Павло Тичина — видатний український поет, публiцист, перекладач, учений.

Враження дитинства, яке пройшло серед народу, наснажували першу пiсню поета спiвчуттям до людини, що працею здобуває свiй хлiб.

Уже в перших творах Тичини, якi виявляють пристрасну любов по­ета до людини i природи («Розкажи, розкажи менi, поле…», «Ви знаєте, як липа шелестить…», «Не бував ти у наших краях») бачимо глибоко оптимiстичне вiдчуття життя i його оспiвування.

Перша збiрка вiршiв П. Тичини «Сонячнi кларнети» вийшла друком 1918 року. До неї ввiйшли кращi з раннiх творiв, а також написанi в 1916— 1917 роках.

Захоплено поет малює яскравi картини рiдної природи у вiршах «Ар­фами, арфами...», «Гаї шумлять…», «Ой, не крийся, природо…» природа зображена як буремна, могутня, осяйна. Поет спiває гiмн живiй природi, вiн славить сили матерiального сонячного свiту:

Не Зевс, Не Пан, Не Голуб-Дух,— Лиш Сонячнi Кларнети.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]