10 Клас

209

їхнє завдання — придбати побільше речей. Але в нашому суспільстві люди­на цінується не за багатством, а за розумом, за її здібностями. І люди, які все своє життя віддають корисливій справі,— це морально убогі, обмежені люди. Їм не місце в нашому суспільстві. Отже, тема твору, яка була роз­крита І. С. Нечуєм-Левицьким більше ста років тому, актуальна і нині.

ПРИРОДА СМІХУ У «КАЙДАШЕВІЙ СІМ’Ї» І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО

Загальновизнано, що гумор — «одна з найсильніших, найцікавіших особ­ливостей» таланту І. Нечуя-Левицького. Найвиразніше, найособливіше ця риса творчого стилю письменника виявилася в його повісті «Кайдашева сім’я». Нечуй-Левицький зумів підмітити й передати найособливіше в на­родному характері, зокрема погляд на життя з усмішкою, гумористично-іронічне ставлення до складнощів життя.

Змальовуючи побут родини Кайдашів, автор використовує засоби на­родної сміхової культури, узявши з неї не лише окремі елементи, а й ідейно-стильову багатозначність народного сміху. Ународній куль­турі сміх різний: доброзичливий, жартівливо безтурботний, гумористич­ний, ліричний, елегійний, сумний і навіть печальний, дошкульний, сати­рично-знущальний. Таким багатогранним є сміх і в «Кайдашевій сім’ї».

Найперше, що привертає увагу під час читання «Кайдашевої сім’ї»,— це поєднання ліричного й гумористично-сатиричного пластів зображен­ня. Тонкий ліризм та іскрометний гумор властиві і мові автора, і мові пер­сонажів. Картини природи, зображені дуже лірично, настроюють на спокій, тишу, радісне сприйняття світу і цим контрастують із неспокоєм у сім’ї Кайдашів, посилюють безглуздість суперечок і баталій.

Особливо важлива для характеристики персонажів їхня мова. Деякі сторінки повісті звучать у тій же тональності, що й лірична народна пісня про кохання.

Цей лірично наснажений матеріал існує не сам по собі, а в поєднанні з гумористичними ситуаціями, характеристиками, оцінками, то контрас­туючи з ними, то тісно переплітаючись, перехрещуючись.

Кожна ситуація в повісті має подвійний зміст. Так, зокрема, пригоди п’яного Омелька Кайдаша викликають у нас то доброзичливий, життєра­дісний сміх (епізод від слів: «Жінко! Де ти у вражого сина діла двері?»), то сумний, печальний (сцена бійки з сином, коли «старий Кайдаш, як стояв, так і впав навзнак, аж ноги задер»). Конфлікт виник не через без­душність чи вроджений егоїзм Карпа, недаремно автор подає таку психо­логічну деталь: Карпо «ніби здерев’янів од тієї страшної події, котру вчи­нив». Конфлікт був спричинений соціальними умовами, котрі не давали селянству жити по-людському. П’яні галюцинації старого Кайдаша ви­кликають гірку посмішку крізь сльози.

Сміх викрешують і мовні партії Кайдашихи, яка на людях, щоб пока­зати свою наближеність до панства, вживала зворот «проте вас», за що й дражнили її «пані економша».

210

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Але стара Кайдашиха — теж жертва тогочасного життя, тому її постійні бійки і сварки з невісткою, їх трагікомічні баталії викликають сатиричний сміх. І не тому, що все закінчується трагічно (Мотря свекрусі виколола око), а тому, що не може бути кінця ворожнечі у ворожому для людини суспільстві.

Дотепні порівняння, прислів’я, приказки вияскравлюють авторську по­зицію, несуть невисловлену тугу за кращим життям. Вони є засобом засу­дження всього того, що деморалізує людину, вбиває в ній людське. Коли й їх замало, Нечуй-Левицький використовує прийом контрасту, що здобу­вається неспівмірністю між високим стилем народно-героїчного епосу і нікчемним змістом ситуації: «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з своєї хати до тину. Не сива хмара над дібро­вою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха…» У цих і подібних ситуаціях сміх — глузливий, знищувальний, осуджуючий.

Така природа сміху в повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».

«КАЙДАШЕВІ ЗВИЧКИ» В СУЧАСНОМУ ЖИТТІ

Видатний український прозаїк І. С. Нечуй-Левицький увійшов в істо­рію української літератури як неперевершений майстер зображення при­роди, письменник, твори якого донесли до нас життя українського селян­ства, міщанства, заробітчан, духівництва, інтелігенції з їх болями, радощами, проблемами.

У 1879 році І. С. Нечуй-Левицький написав повість «Кайдашева сім’я». Письменник цікавився українською родиною, її духовними цінно­стями, її морально-етичними устроями. Письменник бачив усі складності і суперечності, які виникали в сучасних йому сім’ях. А те, що повість з інтересом читається понад 120 років, свідчить про майстерність і дале­коглядність її автора.

Висміювання негативних рис характеру Кайдашів, їх вчинків, що при­нижували гідність людини, боротьба за «моє» і «твоє» — мета повісті І. С. Нечуя-Левицького.

Звичайно, вислів «кайдашеві звички» ми вживаємо у значенні тих не­гативних рис характеру людини, які, на жаль, передали нам наші предки. Бо хіба немає у нашому житті баб Палажок і Парасок, які століттями сва­ряться з різних причин. Іноді у транспорті чи на базарі зустрінем їх: ла­ються за першість у черзі, за яке-небудь невдоволення. І тоді, і зараз це — від невихованості, від браку культури.

Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давни­ни. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого став­лення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків — діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні не­рідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо