Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
12__2009.doc
Скачиваний:
17
Добавлен:
09.08.2019
Размер:
4.66 Mб
Скачать

Своєрідність романтизму е. По

Едгар По — надзвичайно яскрава постать у світовій літературі. Його поезія значною мірою вплинула на творчість поетів різних народів, але на батьківщині, в Америці, його вірші довго не розуміли і не визнавали. Його прозові твори стали підґрунтям нових жанрів, детективного і нау­ково-фантастичного, тому Ж. Верн і Г. Веллс вважали його своїм учите­лем. Його психологічні новели заклали підвалини психологічної прози. Його критичні праці сприяли формуванню американської національної літератури.

Така різноманітність творчих досягнень Е. По стала можлива тому, що він особливу увагу приділяв художній майстерності твору і розробив свою теорію про завдання творчого процесу, його особливості. Він пер­шим у літературі усвідомив емоційну силу слова і прагнув так будувати свої твори, щоб досягти найбільшого впливу на читача. У цьому полягає найяскравіша особливість романтизму Е. По.

Поезія, за Едгаром По, розкриває ідеали прекрасного, що створюються в уяві поета. Мета його творчості — створити особливий стан емоційного піднесення, в якому можливе миттєве прозріння прекрасного. Так, наприк­лад, побудований вірш «Крук», в якому читач разом із ліричним героєм пе­реживає прекрасні і трагічні почуття. Е. По точно розрахував будову вірша, його ритмічні зміни, навіть почуття, що викликають ті чи інші слова.

Ще яскравіше своєрідність романтизму американського письменни­ка виявилася в його прозових творах. Е. По віддавав перевагу невеликим за розміром жанрам — новелі й оповіданню. Він вважав, що великий твір, який не можна прочитати відразу, не з такою силою впливає на читача, тому що цілісність твору порушується. У прозі він поставив проблему зіткнення свідомості людини з реальністю.

Е. По вірив у Розум. Він вважав, що тільки розум може вивести лю­дину з трагічних протиріч сучасності. У цьому теж полягає своєрідність його романтизму, недаремно його називали раціоналістом у романтизмі.

В оповіданні «Маятник і провалля» По досліджує почуття жаху, що охопило душу героя, і здатність розуму мислити, дивлячись в обличчя смерті. Душа героя жахнулася від сутички зі світом, в якому для неї, душі, немає місця, але розум наполегливо шукає вихід навіть з явно безнадій­ного становища. Людина може мислити й мусить це робити. Щасливий

514

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

кінець цього оповідання — це нагорода розуму людини. Героя врятували від смерті і катувань інквізиції французькі війська, що увійшли в місто. Але якби не його здатність раціонально мислити, то він загинув би від катувань або від страшного маятника, або впав би у провалля.

Раціоналістичне спрямування романтизму По ще яскравіше вияви­лося в «логічних» оповіданнях, що започаткували детективний жанр. В оповіданні «Золотий жук» розповідь ведеться від першої особи, ім’я якої автор не називає, тому що оповідач уособлює типове мислення, властиве більшості людей. Головний герой — Вільям Легран — мислить незашоре-но, автор наділяє його видатними логічними здібностями. Е. По цікавить людина, процес її мислення, можливості розуму. Оповідач і Легран стали свідками однієї і тієї ж події. Але оповідач не звернув увагу на деякі дрібниці, що допомогли Леграну розкрити таємницю піратського скарбу.

Таким чином, своєрідність романтизму Е. По полягає в усвідомленні сили емоційного впливу слова, художнього твору на читача. Усвідомивши це, По прагне підкорити цю силу, розрахувати її, спрямувати її засобами художньої виразності. Романтичні герої Е. По, на відміну від більшості подібних героїв того часу, живуть у реальному, сучасному авторові світі. Їх романтична винятковість прихована в їх внутрішньому світі, в їх мож­ливостях відчувати й мислити.

ЧИМ ПРИВАБЛЮЄ МЕНЕ ЗНАМЕНИТИЙ ДЕТЕКТИВ ШЕРЛОК ХОЛМС?

Ось уже протягом кількох століть люди захоплюються талановитим детективом Шерлоком Холмсом, дивуються його здібностям. А створив героя своєю уявою і художньою майстерністю англійський письменник Артур Конан Дойль, який вважав, що для того щоб пізнати людство, тре­ба вивчити й дослідити людину.

У своїх шістдесяти оповіданнях про Шерлока Холмса письменник показав людину виняткових розумових здібностей, дуже спостережливу, здатну аналізувати факти і знаходити вихід із найскладніших ситуацій. Сюжети побудовані так, що читач постійно перебуває в напрузі. Він не знає таємниці до кінця.

Артур Конан Дойль зумів створити захоплюючі й різноманітні інтри­ги, він постійно знайомить зі звичаями, традиціями, природою своєї бать­ківщини, а особливо з легендами та повір’ями, які часто в житті героїв відіграють важливу роль.

Яке б оповідання ми не прочитали — чи «Собака Баскервілів», чи «Спілка рудих», чи «Пістрява стрічка», чи «Блакитний карбункул» або будь-яке інше, скрізь бачимо, що Шерлок Холмс стає на захист справед­ливості, співчуває і допомагає тим, хто потрапив у біду, кого пересліду­ють. Інколи він навіть ризикує своїм життям заради благородної мети.

Шерлок Холмс не може не захоплювати нас своєю спостережливі­стю, винахідливістю, умінням аналізувати явища і робити висновки,

7 КЛАС

515

широтою знань із різних галузей науки, пам’яттю. Саме цим він і при­ваблює читачів.

РАДІСТЬ ПО-ДИТЯЧОМУ ДИВИТИСЯ НА СВІТ...

(За оповіданням Г. Веллса «Чарівна крамниця») Герберт Веллс — видатний англійський письменник, автор багатьох романів, оповідань. Кілька поколінь читачів захоплюються його фантас­тичними творами. Веллсу-письменнику не бракувало уяви. Ще на по­чатку ХХ століття Веллс передбачив величезні можливості, пов’язані з відкриттям космосу, міжпланетними подорожами.

Про радість відкриття світу, незбагненну силу людської уяви розпо­відає оповідання «Чарівна крамниця».

В образах батька і сина письменник уособлює два різні світогляди. Перший, батьків, — це світогляд «поважної, дорослої» людини. Він відзна­чається виваженим критичним поглядом на речі, прагненням усьому дати логічне пояснення. Але людина з таким, позбавленим уяви, світоглядом опиняється в глухому куті, коли не може логічно розтлумачити явище. Тоді їй не залишається нічого іншого, як відмахнутися від незвичайного, зробити вигляд, що його взагалі не існує. Інший світогляд представляє дитина. Вона багато чого ще не знає, але вона радо і щиро сприймає нове. Її фантазія допомагає зазирнути за межі відомого, розширити свої уяв­лення про світ. Ця здатність по-дитячому подивитися на світ може пода­рувати чимало радості і задоволення. Письменник не протиставляє «ди­тячий» і «дорослий» світогляди, віддаючи якомусь із них перевагу, він лише показує, як обкрадає себе людина, коли вона неспроможна вірити у прекрасні дива.

СПІВІСНУВАННЯ РОМАНТИЧНОГО Й ОБИВАТЕЛЬСЬКОГО У ПОВІСТІ О. С. ГРІНА «ПУРПУРОВІ ВІТРИЛА»

Сьогоднішнє життя не балує нас романтикою, чимось піднесеним. Ми задихаємося й нікчемніємо у буденних турботах і, раптом усвідомлюючи це, підводимо очі до неба й немовби підносимося. Але вистачає нас нена­довго: буденщина має властивість затягувати. І все рідше й рідше задив­ляєшся в блакитну височінь чи на яскраві зірки. І доводиться самого себе струсити, інакше ризикуєш остаточно потонути в побуті й повсякденних турботах. Своєрідним допінгом, який, на мою думку, має освіжаючу дію, є грінівські книги, грінівські образи, коли в суєті суєт відкриваєш «Бегу­щую по волнам», «Блистающий мир», «Пурпурові вітрила» — і потопаєш у них, як у морі, як у сонячному світлі. Перечитаємо «Пурпурові вітрила»...

У героях і обставинах їхнього життя немає нічого казкового. Можна пізнати, наприклад, Каперну — село, в якому мешкають грубі, не здатні сприймати світ у всьому розмаїтті барв і звуків люди. Їх інтереси не про­стягаються далі відвідувань трактиру, вульгарних жартів, «брудних, як немиті ноги», анекдотів. Навіть таке прекрасне почуття, як кохання, цим

516

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

обивателям не дано пережити, усі їхні відчуття є приземленими й вульгар­ними: «Том, як ти одружився?» — «Я спіймав її за спідницю, коли вона хотіла вискочити від мене в вікно». У цій затхлій й мертвущій атмосфері єдиним способом захисту власної позиції і власного ж світосприймання є моральна стійкість, особливий талант неуподібнюватися юрмі. Тому почуття поваги відчуваєш до людей, схожих на Ассоль, яка не занепала в умовах нестерпної вульгарності, а зберегла поетичність, незаплямовану моральну чистоту, свій погляд на речі. І в глибині душі я переконаний, що навіть якщо б Червоні вітрила не з’явилися у її житті, Ассоль не зрадила б свою натуру — залишилася б такою самою, як була; прозаїчне життя Каперни не торкнулось би її.

Дійсно, що є спільного між дівчиною і капернівцями? Ось Ассоль іде високою луговою травою, вдивляючись в «обличчя» квітів і плутанину трав, розрізнюючи в них майже людські риси й пози. З деревами вона вітається, немов із живими людьми, розмовляючи з ними то подумки, то вголос. Такого відношення до світу не зрозуміти обмеженим і примітив­ним мешканцям Каперни. Байдужий погляд спокійно лине по поверхні речей та явищ. І ловиш себе на думці: як часто нам не вистачає того внут­рішнього зору, що незрівнянно сильніший, ніж звичайний погляду! Цей внутрішній зір, крім Ассоль, мали і казкар Егль, і капітан Грей. Капернівці, напевно, здивувалися б, довідавшись, що Грей переходив з однієї крам­ниці до іншої у пошуках потрібного йому відтінку червоного кольору. Цим людям не дано зрозуміти, що таке МРІЯ. Їх життєві намагання не вихо­дять за межі «бухгалтерського розрахунку». Адже саме мрія, вважає Грей, містить «зерно полум’яної рослини — дива», саме мрія допомагає обла­городжувати душі і перетворювати світ. Тому люди, які зачерствіли сер­цем, піддаються чарівливості Ассоль і Грея. Так, вугляру Філіппу дівчи­на обіцяє, що одного разу, коли він буде закидати свій кошик вугіллям, той обернеться на духмяний кущ. І Філіппу дійсно починає здаватися, що на старих прутках з’являються бруньки й ось-ось стрепенеться яскра­ве листя.

Обиватель теж бажає незвичного, дива, але незвичайне для нього — це радість від поразки того, хто мужніший за нього самого, душевно тон­ший, поетичніший. Обиватель відчуває заздрість до незвичайного і не терпить людської несхожості. І, читаючи «Пурпурові вітрила» Гріна, ми разом із героями відчуваємо торжество над прозаїчним й обивательсь­ким уявленням про життя, коли на очах у всіх мешканців Каперни з’яв­ляється корабель з яскравими вітрилами. І найголовніше диво полягає не в тім, що мрія раптом стала дійсністю, а в тім, що одна людина зрозу­міла, збагнула душевний світ іншої людини. Грін допомагає повірити в те, що кожний може подарувати іншому радість казки, незвичайність долі.

Читаєш книгу і розумієш, що найдивнішими своїми успіхами ми передусім зобов’язані самим собі. Треба тільки не чекати їх склавши руки, а наближувати своєю працею і своєю вірою. Саме праця і віра

7 КЛАС

517

є головними генераторами життєвого успіху. Саме праця і віра надають мрії енергії. Так, час від часу руки опускаються, і стає потрібним якесь енерге­тичне «підживлення». Для мене таким стимулятором є книга О. Гріна «Пурпурові вітрила», яка нібито говорить: усе високе і прекрас­не можливе, треба тільки боротися за нього!

НАД КИМ І ЧИМ СМІЄТЬСЯ А. П. ЧЕХОВ У СВОЇХ ОПОВІДАННЯХ?

Видатний російський письменник і драматург А. П. Чехов — автор ба­гатьох сатиричних і гумористичних оповідань, про які можна сказати «такі смішні сумні історії». У них він висміював такі людські вади, як ли­цемірство, рабське поклоніння, підлещування до начальства, грубість, нео­свіченість, нахабство, відсутність почуття власної гідності.

Так, поліцейський наглядач Очумєлов, головний герой оповідання А. П. Чехова «Хамелеон» — втілення готовності принижуватися перед сильнішими й владнішими. І він, і городовий Хрюкін, і натовп обивателів змінюють свою поведінку залежно від обставин, захищаючи потерпіло­го, коли думають, що собака когось із простих людей, і засуджують та висміюють, дізнавшись, що песик «генеральський».

Поліцейський наглядач до того ж грубий та неосвічений. Про це свідчить його мова: «Чому тут? Це ти навіщо палець?.. Хто кричав?» Він займається ще й здирництвом («За ним ступає рудий городовий з реше­том, вщерть повним конфіскованого аґрусу»).

В оповіданні «Товстий і тонкий» змальовується випадкова зустріч на вокзалі двох друзів дитинства. Нікчемний чиновник, «тонкий» Порфирій, як тільки дізнався, що його давній гімназійний товариш дослужився до таємного радника, починає принижуватися перед ним так, що того аж «занудило». Подібним чином поводяться і члени родини «тонкого» — дружина та син.

Оповідання Антона Павловича Чехова дуже короткі, але місткі. Пись­менник уміє коротким епізодом, влучним словом змалювати широку кар­тину життя. Причому, він сам висновків не робить, не втручається з ко­ментарями, але читачі добре розуміють, який негідний має вигляд людина-хамелеон, підлабузник та лицемір.

8 КЛАС

У восьмому класі на уроках зарубіжної літератури вдосконалюються навички аналізу твору: визначення ідейно-художньої ролі елементів сю­жету, композиції, пейзажу, авторської характеристики героя, його вчинків, портрета. Учні вчаться розрізняти, оцінювати конфлікти і чинники ду­ховного життя літературних героїв. Як вид письмової роботи у восьмому класі пропонується і складання плану власного усного або письмового висловлювання. Жанри і характер учнівських письмових робіт урізно­манітнюються: твір-роздум про художній твір, відгук, анотація. Теми, які пропонуються у восьмому класі, зорієнтовані на розкриття конфліктів, складності духовного життя літературних героїв.

МІФ ПРО ПРОМЕТЕЯ ТА ЙОГО ВІДТВОРЕННЯ В ТРАГЕДІЇ ЕСХІЛА «ПРОМЕТЕЙ ЗАКУТИЙ»

Трагедія «Прометей закутий» — найбільш відома трагедія грецького драматурга Есхіла, що жив на межі VI—V століть до нашої ери в Афінах, якого стародавні греки називали «батьком грецької трагедії».

Есхіл, як і інші діячі мистецтва у Стародавній Греції, завжди використо­вував міфічні сюжети у своїх творах. Пояснюється це тим, що міф відігравав дуже важливу роль у житті стародавніх греків. Ус і уявлення про світ, його походження, розвиток, майбутнє, усі сподівання, прагнення, нездійсненні мрії стародавніх греків, їх розуміння таких складних понять, як життя і смерть, людина і доля, зло і справедливість — усе це зосереджилось у міфах.

Прометей — один із улюблених міфічних героїв у Стародавній Греції. Міф про нього подає історію розвитку людства, як уявляли її собі в ан­тичності. За міфом люди були кволі й не могли ні думати, ні говорити, ні розуміти того, що бачили довкола. Прометей мав благородне серце, він перший зглянувся на людей і почав їм допомагати. Знічев’я й інші боги взялися навчати людей, але зажадали за це шани і багатих дарунків. Про­метей заколов жертовного бика й поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав лише кістки, але прикрив їх гарним жиром, а м’ясо склав у брудну шкуру, ще й прикрив тельбухами. Потім він запропонував Зев­су вибрати, яку частину люди будуть віддавати богам, а яку залишать собі. Зевс вибрав більшу купу. Відтоді люди їли м’ясо, а кістки жертвували богам. Розлючений Зевс заборонив Прометею підніматися на Олімп, а лю­дям відмовив дати життєдайний вогонь. Але Прометей за допомогою хитрощів викрав вогонь у богів і віддав його людям. За це Гефест за нака­зом Зевса прикував Прометея на краю землі до скелі; щодня прилітав орел і клював печінку Прометея, яка за ніч відростала знову. Після бага­тьох століть таких катувань Геракл вбив орла і визволив Прометея.

Цей міф був добре відомий усім стародавнім грекам. У трагедії пред­ставлено лише ті події з міфу, що відповідали творчому задуму автора, що хвилювали Есхіла-митця і Есхіла-людину.

8 КЛАС

519

Влада та Сила — слуги Зевса — приводять Прометея в пустелю, де Ге­фест заковує його. Із розвитком подій з’ясовується, що Прометей не тільки передав вогонь людям, а й започаткував людську цивілізацію: навчив об­робляти дерево й будувати житло, показав цілющі трави, першим запряг биків, звільнивши людей від найважчої роботи, привчив коней ходити запряженими, і кораблі — теж його винахід, навчив людей визначати зірки, лічити й писати, показав скарби землі: мідь, залізо, срібло, золото.

Образ Прометея відбиває етичну проблему, що хвилювала Есхіла про­тягом його творчого шляху: власна відповідальність особи за прийняте рішення. Прометей — бог, який має хист передбачення, він заздалегідь знав про страждання, що випадуть йому на долю, але не ухилився від них. Більш того, вже прикутий, він має засіб, що може позбавити його мук: щоб одержати свободу, йому достатньо назвати ім’я жінки, яка народить Зевсу дитину, що повалить Зевса, як той колись повалив свого батька Крона. Та Прометей відмовляється відкрити таємницю й готовий до ще більш жорстоких катувань. Скеля разом із прикутим Прометеєм від ударів блискавок і грому, що насилає Зевс, провалюється в страшне підземне царство Тартар. Образ Прометея — це образ людини, яка не зраджує своєї долі, яка відповідає за свої рішення і вчинки. Есхіл вірить у можливості людини, як і його герой.

Трагедія Есхіла відзначається вірою у прогрес та розвиток людства.

ЩО Я ВІДКРИВ ДЛЯ СЕБЕ В ДАВНЬОКЛАСИЧНІЙ СХІДНІЙ ПОЕЗІЇ?

(На прикладі творів Омара Хайяма та Нізамі Гянджеві) Справжнім відкриттям для мене в цьому році стало знайомство з тво­рами персидського вченого та віршописця Омара Хайяма й азербай­джанського мислителя і поета Нізамі Гянджеві. Відкриттям, тому що в їх творчості відбивається особливий менталітет східних народів, особлива духовність, особлива атмосфера. Усе це незвично для нашої європеїзова­ної свідомості. Крім того, завжди приємно розширити свій світогляд, своє знання про світ.

«Схід — справа тонка»,— фраза, що добре запам’яталася нам по фільму «Біле сонце пустелі». Дійсно, тут, на Сході, цінують витонченний смак і тонку роботу, тонкий одяг і витончену мудрість. Саме поети — Фірдо-усі та Навої, Сааді та Нізамі, Гафіз і Хайам — змогли у своїх творах визначити роль людини в навколишньому світі, оспівати силу розуму та почуттів. Їх лірика по-справжньому філософська, внутрішній зміст її спря­мований від споглядання до мислі. Століттями шліфувалося уміння східних поетів у короткій, але точній фразі висловлювати глобальну за значущістю та переконливістю мисль.

Цікава постать Омара Хайяма (1048—1131). Ось яку яскраву характеристику йому дає його ж сучасник: «Хайям був мудрець, що

520

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

глибоко знав філософію й особливо ж математику, у якій не було і немає йому рівних». Ці слова свідчать про різнобічність і талановитість ученого та поета. Омар Хайям був дуже життєлюбною і діяльною людиною. Він багато подорожує: Багдад, Нішапур, Дамаск... Він зустрічається з різними людьми, і ці зустрічі сприяють його розумінню добра і зла, жорстокості і милосердя. Зі спостережень за життям народжувалися поетичні рядки, датувати які ХI—ХII століттями іноді просто відмовляється свідомість — так сучасно вони звучать:

Для друга гідного душа на все готова:

І в ноги вклониться, не вимовивши й слова.

Дізнатися хочеш ти, чи є на світі пекло?

Є пекло: з підлою людиною розмова. Певного простору і часу для людей — немає. Вони ладні догоджати тільки тому, хто вище їх за посадою, за чином, за родинними зв’язками. Такі люди завжди викликали зневагу, але поки є ті, яким лестять прини­ження та плазування підлеглих, будуть і такі, хто готовий принижувати­ся і плазувати.

Омар Хайям писав у жанрі рубаї — однієї з класичних форм східної поезії. У чотиривірші римуються 1, 2 і 4 рядки, іноді й усі чотири. Вони мають однакову кількість складів і пронизані єдиним музичним ритмом:

Всі таємниці пильно зберігай, Щоб не дізнався нелюд і шахрай. І зваж: як з іншими ти поведешся, Того від інших і собі чекай.

Самотність... У цьому є своя драма. Однак є самотність вищої проби, коли людина, не бажає уподібнюватися до тих, яким за їх моральними якостями можна відмовити у званні людини. І ця самотність викликає повагу. Тільки мужня, горда і незалежна людина здатна не опуститися до рівня юрми ціною добровільного самовідчуження від неї. В унісон цим рядкам Хайяма звучать рядки сучасного російського поета, який нині мешкає в Ізраїлі, Ігора Губермана:

Когда кругом кишит бездарность,

кладя на жизнь свое клише,

в изгойстве скрыта элитарность,

Весьма полезная душе. Інший жанр, інший час, інші швидкості й ритми, але — на жаль! — внутрішньо людина змінюється дуже повільно, і знов і знов виникає не­обхідність абстрагуватися від сірості, недоумства, обмеженості заради збереження власного «я» і душевного здоров’я.

Іноді, спостерігаючи за життям і часто бачачи торжество несправед­ливості, філософ-поет дозволяє собі різкі й навіть зарозумілі оцінки:

Кульгава старість, юність бистронога — Все товпиться до вічного порога.

8 КЛАС

521

Недовго світом тішаться живі: Всі підем геть, у всіх — одна дорога.

Хайям розуміє, що причина соціальної нерівноправності — у нерозум­ному устрої суспільства, але оскільки усе у світі створено Аллахом, поет звертається з викликом і докором саме до нього.

Майстром іншого віршувального жанру, дуже поширеного на Сході,— газелі,— був азербайджанський поет і мислитель Нізамі Гянджеві (близько 1141—1209). Газель — невеликий ліричний вірш, який складається з 3—12 двовіршів. Основний зміст газелей — оспівування кохання до жінки, туга і сум з приводу нерозділеного почуття. У творах Нізамі ми знаходимо і виявлення життєвого досвіду, глибокої людської мудрості:

Скрізь, друже, таїна, куди не глянь,—

І де ключі до потаємних знань?

Не йди лихій судьбі наперекір!

Ось час прийшов — і ти знайшов шафір. Крізь століття долинають до нас слова азербайджанського мудреця, виховуючи в нас життєву стійкість і горду незалежність.

Перу Нізамі належать і декілька поем, найвідомішою з яких є «Лей­ла і Меджнун» (1188). Ця поема, заснована на стародавній арабській ле­генді, розповідає про нещасне кохання юнака Кейса (на прізвисько «Ме-джнун» — «Пройнятий коханням») до красуні Лейли. Події розгортаються навколо обставин виникнення пристрасних ліричних віршів змученого коханням Кейса:

Покіль живе душа в мені, потіль

Не прийдеш ти,— і мій не згасне біль.

Ти безліч маєш на землі рабів,

Я ж сам себе твоїм рабом зробив.

Покіль про тебе пам’ятаю я,

Спокійна й радісна душа моя.

Тебе забуду — тую ж мить моє

У грудях серце каменем стає. Незвичайні для європейської поезії образи, особливо вишукані і тонкі, заворожують читача й відтворюють екзотичну ауру Сходу. Знайомлячись з творами давньокласичної східної поезії, відкриваєш для себе світ, зна­йомий до цього часу лише за казками про Шахерезаду та Синдбада-мореплавця: яскравий, витончений, але при цьому глибокий та мудрий. Кожний твір являє собою розкішний коштовний камінь у барвистій мо­заїці світової літератури.

ГУМАНІСТИЧНИЙ ПАФОС ПОЕМИ Ш. РУСТАВЕЛІ «ВИТЯЗЬ В ТИГРОВІЙ ШКУРІ»

Поема Шота Руставелі «Витязь в тигровій шкурі» — найвидатніша па­м’ятка грузинської літератури доби Середньовіччя. Учені вважають, що вона була створена наприкінці ХІІ — початку ХІІІ століття за часів

522

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

правління цариці Тамари, «золотого періоду» в історії Грузії. Поема відби­ває типові риси середньовічного епосу, але й відзначається глибоким гума­ністичним пафосом.

Гуманізм поеми проявляється уже в обраному сюжеті. Цар Аравії Ро-стеван — у похилому віці, та він не має спадкоємця. На престол він ста­вить свою дочку, розумну і гарну Тінатін, яка кохає славного лицаря-пол-ководця Автанділа. Одного разу Автанділ і Ростеван під час полювання зустріли витязя у тигровій шкурі, вони спробували заговорити з ним, та даремно, витязь безслідно зник. Смуток таємничого лицаря не дає спо­кою Ростевану, і Тінатін, щоб заспокоїти батька, доручає своєму обран­цю Автанділу розкрити таємницю витязя. Автанділ охоче погоджується виконати доручення цариці. Пошуки тривають довго, і нарешті у гірській печері він знаходить загадкового витязя на ім’я Таріел, який розповідає свою сумну історію. Таріел — нащадок царського роду, воєначальник індійського царя, палко закоханий у царівну Нестан-Даріджан. Доля не сприяла закоханим: цар вирішив віддати Нестан-Даріджан заміж за хо-резмського царевича, ще й оголошує його своїм спадкоємцем. Таріел обу­рюється, він не тільки кохає царівну, а й має право на царську спадщину. Нестан умовляє Таріела вбити суперника й захопити владу, її звинувачу­ють у зраді і в коханні до зрадника та суворо карають: після жорстоких побоїв царівну таємно вивозять з Індії. Таріел кидається на пошуки ко­ханої, та марно. Втративши будь-яку надію, він залишає рідну країну, сам себе прирікає до самотності й оселяється у печері, де його і знаходить Автанділ. Вони стають побратимами і разом вирушають на пошуки Нестан– Даріджан. Герої знаходять царівну у недоступній фортеці, визволяють її і по­вертаються у рідні краї. Дві закоханих пари грають весілля в один день.

Середньовічний автор вибирає для свого епосу не історичну подію, а приватне життя героїв, тим підкреслюючи важливість звичайних людсь­ких стосунків, що було нехарактерним для героїчного епосу Середньові­ччя. Саме в цьому насамперед і виявився гуманізм автора.

Руставелі змальовує героїв, що попри всі перешкоди домагаються сво­го щастя. І читач усвідомлює думку автора — людина може здолати все, що заважає їй на шляху до особистого щастя. Автанділ і Таріел сприйма­ються як уособлення вірності, відваги, мужності. А жіночі образи вража­ють цілісністю характерів, здатністю до самопожертви заради щастя інших.

У середньовічній літературі не багато творів, в яких би внутрішній світ, переживання героїв займали таке важливе місце, як в поемі «Витязь в тиг­ровій шкурі». Розкриття психології героя було недоступним літературі того часу, і Руставелі на цьому шляху випередив багатьох своїх сучасників.

Поема торкнулася ще однієї проблеми, яка знайшла своє рішення у світовій літературі лише через кілька століть,— рівноправ’я жінки і чоловіка.

Усе це і наповнює поему гуманістичним пафосом, вірою середньовіч­ного поета в можливості людини, в її право на щастя. Ці загальнолюдські цінності близькі і сучасному читачеві.

8 КЛАС

523

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]