Інтимна лірика в. Сосюри

Свiте ясний,

свiте мiй прекрасний,

я б хотiв у пiснi повсякчасно

лиш для тебе жити, не вмирать!

В. Сосюра

Натхненнi пiснi Володимира Сосюри лишилися нам, вони назавжди увiйшли до скарбницi культури українського народу i стали свiдченням високого таланту поета, його безмежної вiри у щастя людей на землi.

10 Клас

319

Сила мелодiйного слова Сосюри — у простотi i щиростi, духовнiй наснаженостi та художнiй довершеностi. Вiршi Сосюри продовжують по­лонити серця читачiв: i юних, i дорослих.

Прийшовши з краю, де «димарiє дальня даль i небо домнами палає», Сосюра захоплено говорив про свою Вiтчизну, про землю, яку «обернемо в Едем», про Днiпровi спiвучi хвилi. А надто щиро i задушевно про свої iнтимнi почуття. «Такий я нiжний, такий тривожний»,— признається поет, а ми вже вiримо, то ж хiба скажеш отак без нiжностi в душi:

Я би забув i образу, i сльози… Тiльки б знову iти через гать, Тiльки б слухать твiй голос — i коси, Твої очi сумнi цiлувать… Інтимна лiрика Сосюри — це найбiльша частина його поетичної спад­щини. Хоч, бувало, сам лiрик не мiг розiбратися у цьому. Так, у раннiй поемi «Залiзниця» вiн писав:

Сплелися боротьба й кохання,— I кращий хто, не знаю я, Найкращi надiї iнтимної лiрики проспiвав Сосюра ще у 20-х роках — у раннiй перiод творчостi. Та чимало їх, нiжних, задушевних, знаходимо i в його пiзньому доробку.

Поезiя «Так нiхто не кохав» написана 1922 року i в збiрках стоїть по­ряд із «Червоною зимою». То був час, коли нацiя ще пахла димом по­встань, у нiй вiдчувалися вiдблиски революцiйних пожеж.

А тут жагуча, мов весняна повiнь, розлилася пiсня поета. Сосюра смiливо говорить про безмежжя своїх почуттiв, говорить із пафосом:

Гей ви, зорi яснi!.. Тихий мiсяцю мiй!.. Де ви бачили бiльше кохання?.. Я для нею зiрву Орiон золотий, Я — поет робiтничої ранi. Поет не соромиться своїх високих почуттiв, зiрвати для коханої навiть сузiр’я цiлком по силi його лiричному герою.

Поезiя реально розкриває емоцiйний свiт людей. Згадки про зустрiчi i розлуки — це хвилюючi сторiнки життя кожної людини. Одну з таких сторiнок розкриває Сосюра у вiршi «Коли потяг удаль загуркоче…»

Тонкий i непомiтний перехiд вiд громадянського мотиву до власного, найболючiшого, коли поета зрадила дiвчина:

Днi пройшли… Одлетiла тривога… Лиш любов, як у серцi багнет…, Ти давно вже дружина другого… У ліричнiй мiнiатюрi «Бiлi акацiї будуть цвiсти», якi в iнших вiршах, поет виявляє глибокi iнтимнi почуття до своєї подруги. Цвiтiння акацiй — чарiвна, духмяна пора весни. Вона полонить душу, викликає любов до природи рiдного краю.

320

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Лiричний герой вiрша захоплюється красою життя. «Iстинне тiльки те, що прекрасне»,— говорив Олександр Довженко. I Сосюра знаходить те пре­красне всюди: в пейзажах Батькiвщини, у спiвах соловейка, у зустрiчах з на­реченою:

Солодко плачуть в садах солов’ї, так, як i завжди, незмiнно… В тебе i губи, i брови твої, як у моєї Вкраїни… Яке незвичайне порiвняння! Та воно притаманне творчостi Сосюри. Пiд впливом вiдомої однойменної народної пiснi написана подiя «Ва­сильки». Це невеличка, в дванадцять рядкiв мiнiатюра — роздум про вiчну красу життя. Порiвнюючи очi коханої з квiтками, лiричний герой роздумує: Одсiяють роки, мов хмарки над нами, i ось так же в полi будуть двоє йти, але нас не буде. Може, ми квiтками, може, васильками станем — я i ти. У вiршi нема суму, що таке недовговiчне людське буття. Автор оптимiстично, фiлософськи дивиться на прийдешнє, коли iнший дале­кий поет, «сповнений привiту, з рідними очима порiвняє нас». Така дiалектика життя.

У чому полягає прекрасне?– запитував Олександр Довженко в одно­му зі своїх виступiв. I сам вiдповiв: у процесi творення, у величi його наслiдкiв!

Вiдчуваючи «красу творення» Володимир Сосюра вiдкривав її всю­ди у життi. Вiн знаходив красу у людях, у їх думах, почуттях, прагнен­нях, працi. Вiн усе життя присвятив тому, щоб написати про цю красу у своїх вiршах. Й iнтимна лiрика поета — яскраве свiдчення цього.

ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО ВИРАЖЕННЯ ЛЮДСЬКОГО ПОЧУТТЯ В ІНТИМНІЙ ЛІРИЦІ В. СОСЮРИ

Щирість, задушевнісь, яскрава, емоційна наснажена образність, звернен­ня до найяскравіших людських почуттів — основні риси поетичної спадщи­ни В. Сосюри, кого справедливо називають одним із найтонших ліриків ук­раїнської літератури ХХ століття. Здається, кожен знає ці натхненні рядки:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання…

Поет творить хвилюючу гаму людських почуттів, народжених кохан­ням. Поетична гіпербола перших двох рядків стає камертоном усієї поезії, в якій В. Сосюра у народно-пісенному ключі оспівує чисте почуття любові: розквітає весна, прокидається земля, усе живе в той час, коли народжуєть­ся кохання. Образ весни співзвучний образу коханої з щасливими очима,