10 Клас

311

Образ Сонячних Кларнетiв у збiрцi — це образ всесвiтньої гармонiї. Поет оптимiстично сприймає природу, тонко вiдчуває її барви i звуки, показує її вiчно невгамовне життя. Але змалювання природи для Тичини не самоцiль, вона є невiд’ємною частиною повнокровного людського буття. Майстернiсть поета невiддiльна вiд змiсту його творiв. Вiрш «Гаї шумлять» — зразок нiжної i музикальної лiрики, яка, оспiвуючи природу, пiдносить значення краси i емоцiй як основи мистецтва. Основа цього вiрша, як i бiльшостi творiв збiрки «Сонячнi кларнети»,— народна поезiя. Це виявляється i в образах вiрша, i в художнiх прийомах: повторах, мелодiйнi ритмiцi, римуваннi:

Я iду, iду —

Зворушений.

Когось все жду —

Спiваючи.

Спiваючи–кохаючи

Пiд тихий шепiт трав

голублячий.

Чудовий образ весняного передгроззя змальовано в поезiї «Арфами, арфами…»:

Думами, думами —

Наче море кораблями, переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бiй

Вогневий!

Смiх буде, плач буде

Перламутровий…

Ус я збiрка пройнята радiсним вiдчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, усмiхається сонцю, квiтам, милується чарiвними хмарками, що бiжать по блакитному небi. Лiричний герой нiби «розмовляє» з природою, звiряє їй свої найпотаємнiшi, найiнтимнiшi почуття, захоплений її яскравими барвами, вiчним рухом, гармонією.

Природа зображена активно дiючою, вона захоплює поета («душi моїй так весело»), збуджує в нього найкращi почуття, викликає справжню музику в душi.

У поезiях «О, люба Інно», «З кохання плакав я» нiжно, з почуттям високої поваги до дiвчини висловлено прекрасне, чисте, як ранкова роса, почуття кохання. У «Сонячних кларнетах» поет ще шукає свого героя, намагається усвiдомити його iсторичнi перспективи; невпинний у твор­чому льотi, «чулий, тривожний» стоїть на перехрестях життя:

Йду в простори, я, чулий тривожний,

(Гасне день, облiтає, мов мак).

В моїм серцi i бурi i грози

Й рокотання — ридання бандур…

312

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Безперечно, збiрка Тичини «Сонячнi кларнети» — видатне явище в iсторiї української лiтератури. Можливо, головний секрет її привабливостi i для нас, теперiшнiх у її чудовiй молодостi, у свiжостi почуттiв, у молодiй радостi вiдкриття i сприйняття свiту.

Максим рильський Доповідь про поета

Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 р. в Києві у дворянській родині. Дитинство провів переважно в с. Романівка на Жито­мирщині. 1908 р. він вступив до приватної Київської гімназії В. Науменка і здобув там глибоку гуманітарну освіту. З 1915 р. М. Рильський навчався в Київському університеті — спочатку на медичному, а потім на історико-філо-логічному факультеті. Революція та громадянська війна не дали змоги закін­чити освіту, і М. Рильський змушений був переїхати на село, де вчителював до осені 1923 р. Після повернення до Києва він ще шість років викладав мову та літературу в середній школі та на робітфаці, доки повністю не присвятив себе літературній діяльності. У 1920-і роки М. Рильський належав до літературної групи «неокласиків» (М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Юрій Клен), яких об’єднувала не лише любов до своєї батьківщини та української літера­тури. Ґрунтовна освіта, інтелігентність, наявність мистецького смаку, обізнаність у світовій культурі та відсутність ірраціональної віри у світле май­бутнє були причиною органічного несприйняття невігластва і безкультур’я представників нового пролетарського мистецтва. «Неокласики» у своїй твор­чості були схильними до іронії, скептицизму та своєрідного фаталізму, що по­роджувалися знанням про відносність явищ життя.

У 1930—1932 рр. міняється доля поета: у країні розгорталися масові репресії проти національної інтелігенції, партією був проголошений курс на масову колективізацію, що призвело до голоду 1932—1933 рр. Не об­минула доба і М. Рильського: з березня до серпня 1931 р. він пробув «під слідством» у в’язниці. Після виходу на свободу поет, щоб засвідчити свою лояльність радянській владі, друкує у серпні 1932 р. «Декларацію обов’яз­ків поета й громадянина» та збірку «Знак терезів» (1932). Подальша творчість М. Рильського була позначена певним зниженням рівня худож­ності. Нетривалий період відносної творчої свободи поет пережив у роки Вітчизняної війни. У повоєнний період М. Рильський зазнав несправед­ливої критики та ідеологічних гонінь. Нове духовне піднесення він відчув лише після смерті Сталіна, коли з середини 1950-х рр. був послаблений ідеологічний тиск. Цей час поет назвав періодом «третього цвітіння».

У 1943 р. М. Рильський був обраний дійсним членом Академії наук УРСР, а у 1958 р. — академіком АН СРСР, очолював Інститут мистецт­вознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, залишивши критичні та наукові праці з мовознавства, літературознавства і фольклористики. Він також багато перекладав, зокрема з англійської (Шекспір), білоруської (Я. Купала, Я. Колос та ін.), польської (А. Міцкевич, Ю. Словацький),