Традиції в моєму житті

План

1. Традиції і сучасність.

2. Моє ставлення до традицій.

1. Перше знайомство з традиціями.

2. Традиції збагачують нас.

3. Вплив традицій на моє життя.

III. Значення народних традицій.

У кожного народу є свої традиції. Їх історія сягає в глибину віків, по­єднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту.

В останні роки ми часто звертаємося до традицій, бо усвідомлюємо себе частиною великого народу з багатющими надбаннями культури. Той, хто не знає своєї культури і цурається своєї мови, не може з пошаною ста­витись і до культури інших народів.

Усвідомлення своєї причетності до великого народу — є усвідомлен­ням себе самого, усвідомленням своєї значимості в світі.

Моє перше ознайомлення з народними традиціями відбулося давно, коли я був ще дуже малим.

Було мені років п’ять-шість, коли я сам свідомо поніс вечерю до свого хрещеного. Тепер я знаю, що було це на Свят-вечір перед Різдвом. На­дворі вже стемніло, але ніхто не боявся темряви, дітей було дуже багато, хто ніс вечерю до родичів, а хто — колядував. Тоді я вперше почув

42

УКРАЇНСЬКА МОВА

колядки. Прийшовши додому, намагався згадати почуте на вулиці, але не зміг. Моя прабабуся розтлумачила мені і значення слів із почутої коляд­ки, і самого обряду.

Але найповніші враження про народні обряди я привіз зі Львова. Ра­зом з іншими учнями нашої школи два роки тому я побував на екскурсії у цьому старовинному місті. Наша подорож була не тільки цікавою, а й пізнавальною, бо ми не просто спостерігали народні різдвяні обряди, а й брали в них участь. Повернувшись додому, я навчив своїх друзів різдвяних пісень, почутих там, а наступного року ми й самі ходили коля­дувати, щедрувати й посівати. Так що всі Святки пройшли незабутньо. Відтоді я цікавлюся традиціями інших народів. Я із задоволенням читаю книжки, які містять свідчення про історію і культуру того чи іншого на­роду, я порівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших слов’янських народів.

Як приємно іноді буває дізнатися, що українські традиції багатші, мова — милозвучніша, пісні — мелодійніші. Яка гордість наповнює душу за увесь народ і за себе особисто. Навіть дивно буває: хтось милується українською народною піснею, а ти так пишаєшся, наче тебе особисто похвалили.

Скільки обрядів довелося мені побачити: і весілля, і свято Купала, і свя­то першого снопа… А скільки ще доведеться побачити! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збагатити його.

«Рідна мати моя…»

План

1. Мати — найсвятіша серед людей.

2. Приклад для наслідування:

1. Стосунки в нашій родині.

2. Затишна оселя.

3. Сюрприз для мами.

III. Це мені під силу.

У кожної людини є власні моральні цінності, найсвятіші речі і понят­тя. І одна з таких цінностей — любов до матері. Не даремно ж про матір пишуть поети і письменники, матір зображують живописці і оспівують музиканти. Перед матір’ю ми у невідплатному боргу за безсонні ночі, про­ведені біля колиски, за турботу і ласку, за велику материнську любов і за саме життя, подароване нею. Тому любов до матері — найсвятіше людсь­ке почуття.

Безумовно, є на світі моральні виродки: матері, які відмовилися від своїх дітей, і діти, які зреклися своїх матерів. Але, на щастя, таких небага­то. Більшість людей шанує материнство.

Для мене прикладом на все життя залишаться стосунки між членами нашої сім’ї. Моя мама ніколи не вчила мене поважати людей старшого покоління. Вона просто добре ставилась до бабусі, піклувалась про неї,

8–9 КЛАСИ

43

приділяла їй увагу. А коли бабуся хворіла, мама забороняла мені і моєму молодшому братові галасувати. Мама в усьому для нас приклад. Вона не говорить високих слів, а просто виховує нас своїм прикладом.

У нашій сім’ї дуже затишна атмосфера. І створила її мама. Вона ніко­ли не підвищує голосу, завжди доброзичлива і врівноважена. Навіть, коли у наших батьків непорозуміння, це не впливає на інших членів родини. Ніхто не кричить і не стукає кулаками об стіл, як часто буває у наших сусідів, просто батьки йдуть на прогулянку вдвох, а коли приходять, то можна бути впевненим, між ними — мир і злагода. І знову, це завдяки мамі, яка дуже вболіває за сім’ю.

Не даремно говорять, що матері невсипущі. Коли я лягаю спати — мама ще не спить, а коли я прокидаюсь — вона вже не спить. Мама стра­шенно завантажена і на роботі, і вдома.

Ми з братом намагаємось якомога більше їй допомагати. Коли батько столярить чи слюсарить, ми з братом намагаємось і допомогти йому і са­мим навчитися. А ось допомогати мамі на кухні чомусь соромимося. А це так несправедливо, адже моя мама заслуговує найкращого. Щодня я по­тайки від мами і від друзів вивчаю кулінарні рецепти. Хочу зробити їй по­дарунок до Восьмого березня — приготувати якусь смачну страву. І в той же час я не хочу, щоб друзі кепкували, що я малий. Проте, якщо жінки опа­нували чоловічі професії, то чому б представникам сильної статі не спро­бувати куховарити? Я думаю, мама зрадіє, що в неї такий здібний син.

Безумовно, мій найперший обов’язок — хороше навчання. Я намага­юся зробити так, щоб мама за мене не червоніла, щоб її лагідні очі не за­смучувалися. Я впевнений, що це мені під силу.