Іван драч Доповідь про поета

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжин-цях Тетіївського району на Київщині. Найперший вірш семикласника Іва­на Драча було надруковано у районній газеті «Зміна» 8 травня 1951 року. Після закінчення середньої школи в Тетієві викладав російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвінячого, працював інструк­тором райкому комсомолу. Відбув трирічну службу в армії (1955 — 1958) і став студентом філологічного факультету Київського університету, який йому, вільнодумному студентові, не дали закінчити. П. Загребельний, що був тоді редактором «Літературної газети» (тодішня назва «Літе­ратурної України»), взяв його на роботу у відділ поезії.

Великої популярності І. Драч набув поемою «Ніж у сонце» (1961), яка була надрукована у «Літературній газеті» 18 серпня 1961 року з пе­редмовою І. Дзюби. Першу збірку поезій видавництво «Радянський пись­менник» відхилило. Вона вийшла 1962 року у Держлітвидаві під назвою «Соняшник». У цій збірці поет зробив спробу модернізувати українську поезію, залучивши сучасну термінологію та реалії науково-технічного прогресу 1960-х років, і привернути увагу до простої людини з її щоден­ними потребами та проблемами.

Пізніше виходили збірки «Протуберанці серця» (1965), «Балади буд­нів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974) (Державна пре­мія України ім. Т. Г. Шевченка 1976 року), «Київське небо» (1976), «Дума про вчителя» (1977), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми»

11 Клас

473

(1982), «Київський оберіг» (1983), «Храм сонця» (1988) та ін. Центральне місце у збірці «Храм сонця» посіла поема «Чорнобильська мадонна», в якій поет відгукнувся на жахливу подію 1986 року, що чорною плямою позна­чилася на всьому подальшому житті України. І. Драч, поєднуючи лірику, сатиру та гротеск, спробував осмислити моральні й суспільні причини та наслідки атомної катастрофи.

І. Драч закінчив Вищі сценарні курси в Москві, працював у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка. Він є автором кіносценаріїв «Криниця для спраглих» (1967) (прем’єра відбулася лише в 1986 році), «Камінний хрест» (1968) (за мотивами творів В. Стефаника), «Іду до тебе» (1970) (про долю Лесі Українки) тощо. За мотивами творів М. Гоголя І. Драч написав два кіносценарії — «Пропала грамота» (1971) та «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1984).

З середини 1980-х років І. Драч обирається до правління Київської організації Спілки письменників України, пізніше — його головою. З 1989 року — голова Народного руху України, з 1990 — депутат Верхов­ної Ради, з 1992 — голова товариства «Україна».

Художній світ івана драча

Про Івана Федоровича Драча останнім часом говорять більше як про політика і громадського діяча. В інтерв’ю до шістдесятиріччя поета жур­налісти дорікали йому за цей зв’язок, вважаючи, що це шкодить поезії. Але саме свідома громадсько-політична позиція автора у поєднанні з могутнім поетичним даром подарували читачеві поему «Чорнобильська мадонна».

Поезія І. Драча завжди відзначалася віддаленою асоціативністю, різким, ніби механічним поєднанням чуттєвої конкретики деталей із їх незвичним метафоричним наповненням, символізацією. Вже у перших частинах по­еми зустрічаємо такі образи-символи, образи-картини: «паморозь сива бузку посивілого», «у рудому лісі, що сонця рудіший», «лічильник Гейгера пищить так потойбічно». Ці штрихи короткі, але точні, бо достатньо місткі, аби окреслити руйнівну силу вибуху, який несе смерть усьому живому. Кожен образ проводить цю думку по-своєму. У перших двох висловах тра­гічну картину створює повтор слів «сивий» і «рудий», досягаючи худож­нього ефекту: у читача складається враження насильства над природою, передчасного її вмирання. Певну роль відіграє і зіставлення рудого лісу і та­кого ж рудого сонця. Адже і там і там не може існувати життя. Таким чи­ном, художній прийом несе певне смислове навантаження.

Однак не тільки зорові образи створює поет, щоб передати увесь трагізм того, що сталося. Радіація страшна ще й своєю непомітністю, коли тільки спеціальні прилади фіксують небезпеку. Метафорична конструк­ція «лічильник Гейгера пищить так потойбічно» максимально наближає реальний світ живих людей до світу мертвих. Поет сміливо вводить у мову вірша наукову лексику, найменування наукових приладів — «лічильник Гейгера», включаючи таким чином конкретну реальність у поетичний світ

474

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

людських емоцій, які наділяють реальні риси символічним значенням. Це значення ще й підсилюється словом «потойбічно». Так народжується траг­ічний символ загибелі. І подібних символів багато в усій поемі.

Розкриваючи тему екологічної катастрофи, автор звертає увагу на етичну сторону подій. Не випадково в поемі з’являється біблійна симво­ліка. Іван Драч подає чорнобильську трагедію через призму особистіс-них переживань, однак особистісне тут переходить межі «Я» і сконцент-ровує в собі ідею загальнолюдської трагічної долі. Як це вдається автору? За допомогою широкого спектра художніх засобів: метафоричності, по­будованої на асоціативних зв’язках, гіперболізації максималістськи загост­рених почуттів, побудови фрази. Так, оригінальний рядок «О ноче, но­чуй мене! Днюй мене, дню!» побудований із уживанням тавтології та граматично неузгоджених лексем. Цей прийом допомагає зрозуміти ба­жання ліричного героя повернутися до нормальних умов існування, пси­хічної рівноваги. Але як фатум постає образ вогняного хреста — уособ­лення тотальної всеприсутності й невідворотності лиха: хрест — «на всі небеса». Епітети «пекучий», «палючий», «огнений» та метафора «Падає з нього огненна роса» розкривають шоковий стан людей, які опинилися в епіцентрі катастрофи, і навіть їх фізичні страждання.

Експериментуючи над формою, Іван Драч підпорядковує засоби ху­дожнього зображення головній думці — показати всесвітність трагедії, яка сталася в Чорнобилі, зрозуміти її як попередження зарозумілому люд­ству, що, захоплюючись науково-технічним прогресом, забуває про обо­в’язок перед матір’ю-природою, про відповідальність перед Землею.

ЕКОЛОГІЯ МОРАЛЬНОСТІ ЧИ МОРАЛЬНІСТЬ ЕКОЛОГІЇ?

(Роздуми над твором І. Драча «Чорнобильська мадонна»)

Все упованіє моє

На тебе, мій пречистий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю,

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, благая!

Т. Шевченко. «Марія»

Україна! Як багато почуттів вкладено в це слово. Яка вона гарна, ве­лична і неповторна. Як багато винесла вона на своїх плечах!

Любов до рідного краю дарується дитині з молоком матері, з першим сказаним словом, піснею. А коли дитина зміцніла, вона топче малими но­гами землю, яку топтали її діди і прадіди. Ви ніколи не замислювалися над тим, що таке Україна? Невже ніколи серце не затремтіло, не почало