Незнайоме свято

Це була перша ніч у бабусі. Я довго не міг заснути, все слухав незна­йомі досі шерехи лісу, переспів птахів, незнайомі голоси. Сон непомітно зморив мене — і ось я чую ласкаве бабусине:

• Доброго ранку, синку! Вже сонечко встало, прокидайся. Сьогодні свято у нас в селі.

• Свято? Яке? — здивовано запитав я і зрадів — значить будуть гості.— Бабусю, що будемо готувати святкову вечерю?

• Ні, дитино! Це свято ми святкуємо біля нашого центрального ставка.

• Біля ставка? Що ж це за свято? — запитав я.— Я у нас у місті про таке не чув.

Вийшовши з будинку на подвір’я, я слухав бабусину розповідь:

• Свято це — одне з найважливіших у нашій країні. Святкують його 6—7 липня біля водойми. Хлопці вдень ходять лісом збирають хмиз, полінця, щоб було чим запалити вогнище. А дівчата йдуть у луки, збира­ють квіти, роблять ритуальне дерево «Купайла» чи «Марену», прикра­шають його стрічками, квітами. А ввечері всі збираються: дівчата пуска­ють вінки на воду, хлопці стрибають через вогнище, всі співають пісень, розважаються.

• Як розважаються? — все допитувався я у бабусі.

• Побачиш, синку, ввечері, так всього не розповіси. Давай зараз по­пораємось по господарству, а тоді зайдем до дядька Івана і разом підем на свято. Згода?

У мене ще було багато питань, але я зрозумів, що бабусі важко буде мені все словами пояснити. Ну що ж, почекаю до вечора. Дивно, про яке ж я свято ще не знаю, адже я так люблю свята!

24

УКРАЇНСЬКА МОВА

ЗАМІТКА ДИСКУСІЙНОГО ХАРАКТЕРУ В ГАЗЕТУ

Чистота — запорука здоров’я чи предмет суперечок?

Щовесни, тільки-но сходить сніг, вулиці і парки нашого міста набу­вають жахливого вигляду: за зиму там накопичилася велика кількість сміття. Влада, як завжди, оголошує двохмісячник «Зелена весна», і почи­нається боротьба за... так-так, за чистоту. Звучать заклики до населення взяти участь у цій благородній справі. Хтось з ентузіазмом береться за мітлу чи граблі і має від цього задоволення. Хтось скептично або навіть грубо відмахується, вважаючи, що це справа двірників. Дехто по-своєму реагує на такі заклики, продовжуючи смітити, де захочеться.

Що ж до нас, учнів шкіл, то вибір ми маємо багатий: можемо допома­гати батькам біля будинку чи на присадибній ділянці, а можемо тренува­тись із граблями біля школи. Є ще один варіант — брати участь у розчи­щенні міських парків. Ось де цікава робота! Після уроків або навіть і в навчальний час (мабуть, навчання вже не має такого значення, як чис­тота в парку), ми змушені воювати із купами листя — і не тільки листя. Скажете, що ми не надто перепрацювалися і наш святий обов’язок — допомагати. А у влади не вистачає коштів...

Та все ж таки, може, для такої роботи варто залучити більш серйозні сили, а не прикриватися школярами? Я вважаю, що кожен має займати­ся своєю справою. Тим більше, що прибирати за вас листя, шановні до­рослі, ми можемо, а от ви за нас навчатися — ні...