11 Клас

425

Я Б ПОБАЖАВ ТОБІ КОГОСЬ ОТАК ЛЮБИТИ, ЯК Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ…

(За поезією В. Симоненка)

Душевні сили людини невичерпні, коли їх освячує любов. Найвищим проявом любові є, на мою думку, материнська любов, любов дітей до батьків, з якої природно витікає пошана «до свого роду і народу», піклу­вання про їх добробут, здатність і готовність стати на їх захист у скрутну чи трагічну годину. Саме з цього формується найсвятіше почуття любові до рідного краю, рідної землі, до Батьківщини.

Власне, після Шевченкового «Я так люблю мою Україну убогу» немає в українській поезії жодного поета, який би не освідчився у своїй любові до України, до рідної землі, не поклявся б їй у вірності, у готовності віддати за неї життя. У цих поезіях в особливому сяйві і красі постає Україна, її народ, на якому «світ стоїть, прекрасний, багаті душею люди».

Василь Симоненко… З мужності народу, з горя і звитяжної боротьби виспівалася його поезія.

Зболений ранніми болями, одержимий жагою любові до матері-Бать-ківщини, він виповів цю любов і цей біль у слові пекучому й шаленому:

Дай мені у думку динаміту, Дай мені любові, дай добра, Гуркочи у долю мою, світе, Хвилями прадавнього Дніпра. Україна — мати, святиня, вона дає крила й снагу, глибінь роздумів і ху­дожні барви. У відданості поета Батьківщині — синівське щастя, його і сила, і честь:

Ти дала мені радісну вдачу, Кров гарячу пустила до жил. Я без тебе нічого не значу, Ніби птиця без крил. Гортаєш сторінки поезій Василя Симоненка і ще раз переконуєшся, що він, випоєний соками рідної землі, духовно багатий, сповнений почуттям гідності, очима господаря і спадкоємця дивиться на її історію і її майбутнє:

Щось у мене було І від діда Тараса, І від прадіда — Сковороди. Не шукаю до тебе Ні стежки, ні броду — Ти у грудях моїх, У чолі і в руках. «Грудочка землі», «Верба», «Прирученим патріотом…» Автор знову звертає увагу читача на чарівну природу України, на душевні скарби на­роду. Він пристрасно словами Великого Кобзаря наголошує, звертаючись до «приручених патріотів»:

426

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Нема на світі України, Немає другого Дніпра!..

Художня палітра творчості Симоненка багатюща. Цікаво, що мотиви громадянської та інтимної лірики поета зливаються в однорідний поетич­ний сплав.

Любов ліричного героя Василя Симоненка пристрасна, шалена. Його кохана — реальна жінка «одчайдушна, печальна, розхристана, голуба і без­жально освистана». Він зустрічає свою кохану просто на вулиці, серед людсь­кого натовпу, біля під’їзду. І в цій прозі життя він знаходить велич почуттів.

Ліричний герой кохає ніжно, чисто, палко. Любов дає духовне натх­нення, очищає душу:

І сьогодні вклоняється серце моє Тій земній, соромливій, жагучій жіночості, Що красою життя — материнством — стає. Це — Василь Симоненко. А взагалі, немає в світовій літературі особ­ливо в поезії, жодного автора, який би не присвятив своїх творів інтим­ним переживанням. Це ж можна сказати і про українських поетів — і кла­сиків, і сучасників. Їх твори освячені ласкавим світлом людяності, любові й доброти. Вони заворожують особливим чаром щирості, вистражданості, неспокою духу і чистоти почувань, високої людської гідності. Щаслива та людина, що вміє любити. Василь Симоненко вважав, що йому долею даровано багато щастя. На землі сміятись і страждати, жити і любить поміж людьми».

Любов у його поезіях набуває вселенського характеру. Це любов до всього, що оточує людину:

І тому світ завжди благословляє І сонце, що встає, і серце, що кохає.

ОБРАЗ УКРАЇНИ В ПОЕЗІЇ В. СИМОНЕНКА

Я… з твоїм ім’ям вмираю І в твоєму імені живу!

В. Симоненко. «Україні»

У шістдесяті роки ХХ століття в українську літературу приходить плеяда талановитих українських поетів — І. Драч, Л. Костенко, Д. Павличко, Б. Олій­ник, В. Стус, В. Симоненко. Вони прагнули наблизити людей до ідеалів доб­ра, справедливості, гуманізму, правди — цих загальнолюдських ідеалів, за якими не губилися ідеї національної свідомості, патріотичних почуттів.

Василь Симоненко прожив недовге життя — лише 28 років, але його життя продовжується в його поезії, бо вона близька своїми мотивами і сьо­годнішньому читачеві.

Тема рідної землі, України була провідною у ліриці В. Симоненка: