Проблеми екології і ми

План

1. Ставлення до природи є усвідомленням рідної землі.

2. Наш спільний дім — Земля.

8–9 КЛАСИ

49

1. З пошаною до природи.

2. Земля не вибачає байдужості.

3. Наслідки безгосподарського ставлення до природи. ІІІ. Зберегти землю для нащадків — обов’язок кожної людини.

Усвідомлення батьківщини до кожного з людей приходить по-своє­му. Але приходить час — і кожний розуміє нерозривну єдність із рідною землею. Адже на цій землі зросли наші діди і батьки, на ній вчилися ходити ми і зроблять перші кроки наші нащадки. Споконвіку борони­ли цю землю наші предки, берегли її як найцінніший скарб. Вона завж­ди була їхнім багатством, яким пишались і захищали. А беручи від при­роди її дари, люди розуміли, що цих щедрот буде значно більше, якщо вони берегтимуть природу.

У наш час перед людьми гостро постала екологічна проблема. Це пов’язано з тим, що люди вирішили стати господарями природи, по­чали її підкоряти собі. Внаслідок роботи виробництв забруднилися ріки. Збільшення орних земель призвело до знищення лісів. Смер­дюче Каховське водоймище було колись мальовничою українською землею. Пішли під воду біленькі хатки, вишневі садочки і кучеряві верби над ставками. А колись красиве і багате Аральське море висох­ло, бо з нього викачали воду на зрошення засушливих районів. На­щадкам у спадок залишилися тільки прекрасні Шевченкові малюн­ки Аралу.

Люди необдумано експлуатують природу, а іноді просто не замис­люються над наслідками своїх вчинків. Безвідповідальність призве­ла до Чорнобильської катастрофи, від якої постраждали величезні регіони України, Білорусі, Росії. Внаслідок аварії загинуло сотні лю­дей. А скільки інвалідів, села і міста заражені радіонуклідами. Радіа­ційний фон і досі, через вісімнадцять років після аварії перевищує допустимі норми.

Скалічена земля, скалічені люди… Мені здається, що атомні електро­станції взагалі треба заборонити, адже доки вони існують, країна — в не­безпеці.

Осушення боліт на Поліссі залишило людей без питної води. А у нас в Харкові внаслідок зміни річища ріки з’явилися підтоплені жит­лові масиви. Річка зникла, залишивши по собі тільки назву. Є у нас Не-теченська набережна вздовж неіснуючої ріки. І таких фактів можна на­вести безліч. І найшкідливіше, на мою думку, те, що поруч із горе-господарями стояли байдужі люди, які просто спостерігали за зни­щенням природи. Прикро, але таких серед нас чимало.

Невже потрібно знищити, щоб потім відроджувати? Невже люди вчаться тільки на помилках? Потрібно нарешті зрозуміти, що людина — це частинка великої матері-природи, яку не слід підкорювати, а треба жити з нею в гармонії. Любити і берегти рідну землю, дбати про її бла­гополуччя — ось у чому полягає патріотизм.

50

УКРАЇНСЬКА МОВА

Незалежність моєї вітчизни

План

1. Осмислення поняття «незалежність».

2. Шляхами незалежності.

1. Я пишаюсь незалежною Батьківщиною.

2. Внесок наших попередників у незалежність України.

3. Ставлення до незалежності моєї сім’ї.

4. Труднощі на шляху незалежності.

III. Мій внесок у незалежність України.

Усі свідомі роки мого дитинства пройшли в незалежній державі. На­віть не розуміючи, що таке незалежність, я чув і знав про неї. Осмислен­ня приходило поступово. По мірі того, як я більшав, прийшло захоплен­ня історією і літературою. І хоча учителі і батьки вважають, що у мене нахил до точних наук, гуманітарні предмети мені до душі значно більше.

У п’ятому класі мені потрапила до рук книга Антона Лотоцького «Істо­рія України», з якої я дізнався про розвиток української державності. Саме ця книга заклала в моє серце почуття гордості за свою Батьківщину.

Пройшло чотири роки. Змінився я, змінилося наше суспільство. Але я не перестав пишатись тим, що живу в незалежній державі.

Почуття гордості пробудили в мені твори про славних українських лицарів-козаків. Я уявляв їх або в запеклому бою, або на легких «чаєч­ках», долаючими чорноморські хвилі. Вони захищали рідну землю від ворога, визволяли бранців із неволі. Ось у чому полягає їх внесок у неза­лежність.

А учасники Коліївщини! Я захоплююсь ними, хоча і розумію, що ба­гато в чому повстанці помилялися. Можливо, я був би таким же непри­миренним на їхньому місці, проте вважаю, що жорстокості було забагато, особливо стосовно старих та дітей. Хоча через два з половиною століття мені значно легше розмірковувати на цю тему, ніж їм тоді.

Я уявляю, як наш стражденний народ зрадів надбанням революції 1917 року — і яке було розчарування! Але патріотизм у кожного україн­ця в крові. Тому так щедро поливали рідну землю своєю кров’ю київські гімназисти і студенти в бою під Крутами. І це знову ж таки в ім’я неза­лежності!

Із величезною радістю сприйняли новину про незалежність України наші батьки. На початку дев’яностих років нашого століття Україна ніби ожила або прокинулась зі сну: мітинги, маніфестації. На вулицях бла­китно-жовті прапори і тризубці. Тоді я був ще дуже малий, щоб усві­домити велич цих подій; мало хто сподівався побачити на вулиці дер­жавну символіку незалежної України.

Зараз дехто скаржиться на незалежність за всі наші існуючі пробле­ми. А я вважаю, що всі наші біди тимчасові. Народ наш роботящий, ви­нахідливий, тож знайде вихід і з економічної скрути. Найголовніше — не панікувати, а сумлінно робити свою справу.

8–9 КЛАСИ

51

Нам, учням, треба працювати на ниві освіти. Навчатися сумлінно — тяж­ка праця. Але без знань ми не зможемо знайти свій шлях у житті. Незалежній Україні потрібні фахівці високого класу. Тільки так моя Батьківщина зможе стати рівною серед високорозвинених європейських держав.