10 Клас

629

а цього не відбувається. І глядач сам повинен домислити, що приховується за цим мовчанням.

Читачі п’єс Чехова особливу увагу приділяють авторським ремаркам, бо вони теж відіграють важливу роль у розумінні всього, що відбувається у п’єсі, створюють особливу атмосферу. Ось сцена Треплева і Ніни. Ре­марка: входить без капелюха, з рушницею і вбитою чайкою. Він кладе чайку біля ніг Ніни. Чому Чехову важливо, що Треплев без капелюха? Подальша розмова пояснює це. «Я мав підлість вбити сьогодні цю чай­ку», «Скоро так само я вб’ю самого себе». Читач розуміє, що щось дуже важливе для Треплева гине, можливо, гине його мрія. Можливо, гине чи­ста і довірлива Ніна. Тут не можна стояти в капелюсі.

У цьому теж виявилося чеховське новаторство. Герої не говорять про найпотаємніше, але читач розуміє їх.

«Чайка», як і всі великі п’єси Чехова, за жанром, визначеним авто­ром,— комедія. За традиційним визначенням це швидше трагедія або дра­ма, тобто драматургічний твір, де розкриваються нерозв’язані моральні проблеми, що призводять до загибелі персонажів. Називаючи свій твір комедією, Чехов ніби підкреслює, що «головна героїня» його п’єси — бу­денність, яка марнує кращі людські почуття і стосунки, яка руйнує осо­бистість і робить характери дріб’язковими, майже комічними. Таким по­стає перед нами відомий письменник Тригорін. Він не сприймає життя серцем з усіма його радощами і трагедіями, а робиться лише стороннім спостерігачем, і все, що відбувається навколо і з ним, для нього лише «сю­жет для невеликого оповідання». Така Аркадіна, талановита актриса, що може передати на сцені будь-які високі почуття, а в буденному житті їй шкода грошей навіть для сина і брата, вона байдужа до всього, крім влас­ного успіху. Невипадково Треплев у своїй останній репліці, коли вже ви­рішив покінчити життя самогубством, говорить про те, що маму може засмутити зустріч із Ніною. Він ніби не вірить, що його смерть мати сприй­ме трагічно. Такими жертвами буденності є й інші персонажі п’єси.

Сценічна доля «Чайки» не дуже багата. Її не часто, порівняно з інши­ми п’єсами Чехова, ставили у театрах. Новаторські пошуки Чехова-дра­матурга більш завершено втілились у таких п’єсах: «Три сестри», «Виш­невий сад», «Дядя Ваня». І все ж не випадково на кулісі Московського художнього театру, який відкрив Чехова-драматурга, зображена чайка. Ця п’єса була тим самим «першим птахом», що приніс оновлення, весну російської драматургії.

ПРОБЛЕМА ЖИТТЄВОЇ МЕТИ І ПРИЗНАЧЕННЯ ЛЮДИНИ У П’ЄСІ А. П. ЧЕХОВА «ЧАЙКА»

Антон Павлович Чехов у світовому літературному процесі займає од­наково визначне місце і як прозаїк, і як драматург. Але як драматург він визначився раніше. У вісімнадцятирічному віці Чехов розпочав роботу над своєю першою п’єсою, яка не вийшла в світ за життя автора.

630

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

Але велика робота Чехова-драматурга розпочалася значно пізніше, че­рез вісімнадцять років, з «Чайки», яку було завершено у 1896 році. Сам автор визначав її як роботу незвичну, работу всупереч усім правилам дра­матургії. «Чайка» — найтрагічніша комедія, сюжет якої складається з ла­біринту захоплень і пристрастей, виходу з нього немає, адже немає вихо­ду з низки суперечливих людських почуттів.

Кохання у творі — це сумні факти людських взаємин, які не мають розвитку: учитель Медведенко кохає Машу, Маша палко закохана в Треп-лева, Треплев безнадійно страждає за Ніною, яка, в свою чергу, кохає Три-горіна. Події рухаються повз героїв п’єси. Безумовно, Треплев і Ніна мог­ли б скластися в чудову пару і бути щасливими. Але вона кохає Тригоріна, який після нетривалого роману з нею повернеться до Аркадіної. Ус і ці нелогічні взаємини створюють дисгармонію п’єси, що з унікальної комедії-трагедії перетворюється на звичайнісіньку драму.

Драма «Чайка» наскрізно пройнята атмосферою неблагополуччя. Уній немає щасливих людей. Героям твору не таланить ні в великому, ні в найменшому, всі вони неудачники. Атмосфера самотності переслідує кожного з героїв.

Учитель Медведенко не може говорити ні про що, крім матеріально­го достатку, адже це проблема всіх учителів того часу: «Я получаю всего двадцать три рубля в месяц, да еще вычитают с меня в эмеритуру, а все же я не ношу траура».

Маша відверто розповідає всім, що вона нещасна: «А у меня такое чув­ство, как будто я родилась уже давным-давно; жизнь свою я тащу волок­ном, как бесконечный шлейф… И часто не бывает никакой охоты жить».

Отже з перших актів п’єси зрозуміло, що в її атмосфері панує загаль­не невдоволення життям. Люди надто поглинуті власними бідами, і тому вони не чують одне одного. Атмосфера твору — це атмосфера суцільної психологічної глухоти.

І на фоні цієї атмосфери — чайка-символ, який набуває різних зна­чень, по-різному живе в душі молодих героїв п’єси — Треплева і Ніни.

Ніна після усіх своїх нещасть почала відчувати себе чайкою, яку від нудьги підстрелила людина. Словом чайка вона підписувала свої листи, коли зневірилась у житті. Але Ніна — людина сильна, людина, яка вміє боротись і мріяти: «Я уже настоящая актриса, я играю с наслаждением, с восторгом, пьянею на сцене и чувствую себя прекрасной. А теперь, пока я живу здесь, я все хожу пешком, все хожу и думаю, думаю и чувствую, как с каждым днем растут мои душевные силы…».

Для Треплева чайка — це теж символ, але символ того, що не збулось. І хоча для нього, відомого письменника, пошуки сенсу життя так і не скінчились, але його, як і Ніну, можна віднести до одного табору, Триго-ріна і Аркадіну — до іншого.

Якщо Треплев до останньої миті в розпачі: «…я все еще ношусь в хао­се грез и образов, не зная, для чего и кому это нужно. Я не верую и не