10 Клас

199

Ой Хмельницький Богдане, гетьмане,

Добрий розум тобі достався,

Що короля і султана, і кримського хана

Ти відцурався

Та з Москвою навік об’єднався.

Зараз дехто докоряє Хмельницькому, що він зробив неправильно, уклавши угоду з Росією на Переяславській раді. Але Хмельницький вбо­лівав серцем за долю України, дбав про те, щоб її не розшматували воро­ги, щоб шляхта польська не забрала у народу найсвятіше, що є у люди­ни,— християнську віру.

В історії України постать Богдана Хмельницького невід’ємна від най-святіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом пов’язане становлення української держави, формуван­ня української нації. Його внесок в історію рідного народу полягає у виз­воленні придністровських земель від ярма польських магнатів, збереженні мови, культури, будівництві української держави.

Досвідчений воїн і дипломат, визначний державний діяч, один із найосвіченіших людей свого часу, Хмельницький належить до плеяди най-видатніших постатей історії всіх часів. Ніхто так, як він, не зумів відчути душу народу, його найпотаємніші прагнення і думи. І народ, який дуже любив його за це, увічнив його образ у своїх невмирущих думах і піснях:

Ой спасибі тобі, Хмелю, Й превелика шана, Що врятував Україну Від польського пана…

У своїй творчості народ залишив пам’ять про цю людину, і ще багато поколінь дізнаються про нього. Пам’ять про Хмельницького не вмре, поки живе український народ:

Полягла Богдана голова,

Та слава його козацька не вмре, не поляже

Про лицарство всякому розкаже.

ЧОМУ ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ ПОЧИНАЄТЬСЯ З УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ?

План

1. Сконцентрована народна мудрість.

2. Усна народна творчість — поетична історія народу, джерело на­тхнення для письменників.

1. Історичні пісні та думи — теми для епічних полотен з історії народу.

2. Використання митцями народнопоетичних засобів виразності.

3. Народні прислів’я та фразеологізми як засоби характеротво-рення.

200

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

4. Міфи, народні казки — основа для літературної казки та фанта­стичних творів. ІІІ. Значення усної народної творчості як виразника народних дум, носія народної моралі.

Іван нечуй-левицький Доповідь про письменника

Іван Семенович Левицький (1838—1918) (літ. псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй) народився 13 листопада 1838 р. в м. Стеблеві на Київщині у сім’ї священика. Навчався в духовному училищі та в семі­нарії. Закінчив Київську духовну академію. Учителював у Полтавській семінарії, у гімназіях Каліша, Седлеця, Кишинева. Вийшовши у відстав­ку, оселився в Києві, де й провів решту життя. Помер І. Нечуй-Левиць-кий 2 квітня 1918 р.

Початок літературної діяльності І. Нечуя-Левицького припав на 60-ті роки. У 70-х — 80-х рр. були написані найбільш відомі твори письменника — «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюш­ки та матушки», «Хмари». На тлі художніх пошуків кінця ХІХ — поч. ХХ ст. його творчість відзначалась тематичним і стильовим консерватизмом.

Для прози І. Нечуя-Левицького характерне реалістичне відображення дійсності. Основна тема його творів — селянська. Увагу автора привертає соціальна проблематика. Він розкриває вплив кріпацтва на долі й мораль селян, показує процеси, що відбувалися в українському селі після скасуван­ня кріпосної залежності. У повісті «Кайдашева сім’я» прозаїк змалював ши­року картину складних процесів, зумовлених селянською реформою. На думку автора, саме соціально-економічні причини змінили традиційний устрій народного життя. Вони позначились не лише на майнових відноси­нах, а й на всьому комплексі народної звичаєвості, моралі та психологічно­му складі селянина. В окремих творах письменник змалював життя україн­ської інтелігенції (роман «Хмари»). Значний інтерес становлять фольклористичні та літературно-публіцистичні праці І. Нечуя-Левицького.