Професія мого тата

Здійснилася моя давня мрія. Нещодавно я побував у тата на заводі. Мій батько слюсар-оператор, працює у технічному відділі програмної обробки.

Ось тато приніс перфострічку з програмою-завданням для верстата. Перфострічка — це креслення деталі, перекладене на мову чисел. Тато

22

УКРАЇНСЬКА МОВА

швидко переписав програму-завдання в пам’ять верстата, який відразу ж за­шелестів мотором і притягнув до себе робочий стіл-палету із складнющою деталлю. Моргнувши лампою, верстат висвітив на пульті стрункі ряди цифр. Потім потягнувся вгору, вибрав потрібний інструмент і переніс його у шпин­дель. Із неголосним дзижчанням шпиндель увійшов до горловини деталі і по­чав свердлити. На екран висипалися все нові й нові стовпчики цифр. Це верстат розповідав, що й як він робить. Тато зосереджено вичитував цифри, слідкуючи за роботою верстата. Деталі, що виготовляються, настільки складні, що вручну їх і перевірити неможливо.

Побувавши на заводі, я зрозумів, як багато треба вміти і знати, щоб працювати з найсучаснішими верстатами.

МОЯ БЕРІЗКА

Щодня я прокидаюсь від легенького постукування у вікно. Це будить мене красуня-берізка, струнка, висока, білокора.

Я пригадую, як одного весняного ранку дідусь приніс маленький са­джанець із зламаними гілками. Зібравши інструмент, дідусь почав розм­ічати місце для ями, а я замішував у чавунці глиняний розчин. Дідусь тим часом почав копати яму. Коли вона була готова, я, зануривши кореневи­ще у глиняну купелю, опустив саджанець у ямку. Потім почав закидати її, а дідусь ніжно підтримував берізку, легенько підтрушуючи. Зробили красиву луночку, полили деревце. Я щодня бігав до своєї берізки, догля­дав, поливав. І вона прийнялася, зашуміла листочками.

Моє деревце — це радість і краса, це гарний настрій і задоволення від праці.

ОПОВІДАННЯ ЗА ПОДАНИМ СЮЖЕТОМ

Як іванко став хоробрим

На шкільному подвір’ї росла велика і висока яблуня. Яблука у неї були рожевобокі, смачні. Учні завжди ласували ними і невдовзі яблук майже не залишилося.

Іванко прийшов до школи рано. На лавці під яблунею вже сиділо двоє дівчаток. Вони дивилися вгору на яблуню, де росло ще кілька плодів. Дівчатка подивилися на Іванка, і в їх погляді він відчув прохання. Нічого не кажучи, він рішуче підійшов до яблуні і поліз за яблуками. Іванко був боязким хлопчиком, але для дівчаток, коли поруч нікого з хлопців не було, йому хотілося бути хоробрим лицарем.

Раптом під ногою вломилася гілка, хлопчик ледве встиг схопитися рукою за міцний стовбур. Як же важко йому було втриматися, як страш­но! Але він знав, що йому ніхто не допоможе, нікому прийти, треба подо­лати страх самому.

Дівчатка внизу закричали, підскочили на ноги і злякано дивились на Іванка.

7 КЛАС

23

— Нічого, зараз дістану вам яблук, крикухи,— сказав Іванко, переводя­ чи дух.

Хлопчик продовжував лізти до останніх яблук. І ось вони — великі, золотобокі, рожеві, смачні.

Поклавши яблука до пазухи, хлопчик поступово спускався донизу. Знову тріснула поруч гілка, але Іванко вже не боявся — він же спускався з яблуками додолу.

Спустившись із дерева, Іванко повагом підійшов до дівчат і кожній дав по яблуку.

— А тобі? — здивовано спитали дівчата.

— Та нічого, обійдусь, я не дуже хочу. Дівчата захоплено подивилися на нього.