Поет — друг і захисник народу

(За поемою Лесі Українки «Давня казка») Поему «Давня казка» Леся Українка написала у 1893 році. Уцей час вона вже була відомим поетом. Про роль поета і його творів у суспіль­ному житті Леся Українка і написала в поемі «Давня казка». Саме тому головний герой твору — поет. В юності він славив красу природи, красу кохання. Його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною». За здібність писати вірші, у яких люди знаходили і пораду, і розвагу, співця всі любили, особливо молодь. А ще поет при­глядався до людського життя і, бачачи лихо і несправедливість, намагав­ся зброєю сміху його полегшити. Розширюється і тематика його пісень. Спочатку сатиричні вірші, що висміюють вади людського характеру, потім їдка сатира, сповнена ненависті до гнобителів і закликами до розправи:

Чи блакитна кров поллється,

Як пробити пану груди?

Поет розуміє, що краса невіддільна від служіння народу. Ця горда, безкорислива людина так відповідає графу на пропозицію продати свій талант за золото:

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

Поет завжди серед народу, запалює його і підтримує своїми піснями, коли у країні спалахує повстання. Поетові думи-чарівниці служили по­встанцям. І хоча графські слуги кидають митця у в’язницю, його пісні і гадки не можна замкнути у тюремних стінах:

І мого прудкого слова Не затримає темниця, Полетить воно по світі, Наче тая вільна птиця.

Отже, пісні поета потрібні людям. Вони підіймають бойовий дух, про­тистоять песимістичним настроям. Вони стають здобутками трудящих і допомагають у боротьбі за правду.

РОЛЬ ПОЕТА І ПОЕЗІЇ В СУСПІЛЬСТВІ

(За поемою Лесі Українки «Давня казка») План

1. Розуміння мужньою поетесою Лесею Українкою ролі художньо­го слова в житті народу.

2. Образ народного співця — оповідача «Давньої казки».

1. Моральна перевага співця над графом, мудрість і сила його поетичного слова.

2. Безкорислива допомога поета Бертольду у здобутті коханої і в перемозі над ворогами.

122

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

3. Боротьба з несправедливістю, за людські права.

4. Непідкупність, незламність і вірність своїм ідеалам. Попу­лярність поета в народі.

5. Художня довершеність і привабливість образу народного співця в поемі «Давня казка».

6. Значення назви твору, прийомів гумору та сатири. ІІІ. Чи стала давня казка сучасною?

ВОЛЯ Й ЛЮБОВ — ДВІ СТИХІЇ ОПОВІДАННЯ М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ДОРОГОЮ ЦІНОЮ»

План

1. Оповідання М. Коцюбинського «Дорогою ціною» — художнє відображення волелюбності українців, їх вірності в коханні.

2. Остап і Соломія — виразники найяскравіших рис українського народу.

1. Стихія боротьби проти поневолення в пролозі оповідання.

2. Причини втечі Остапа.

3. Важкі шляхи героїв до волі.

4. Глибина і щирість почуттів Остапа й Соломії.

5. Саможертовність Соломії.

6. Висока моральність героїв, їх вірність своїм ідеалам.

III. Художня майстерність М. Коцюбинського в реалізації ідейного задуму оповідання.

МОЇ ВРАЖЕННЯ ВІД ВІРША В. САМІЙЛЕНКА «УКРАЇНСЬКА МОВА»

План

1. В. Самійленко — поет українського національного відродження, ревний захисник рідної мови.

2. Вірш В. Самійленка «Українська мова» — діамант у короні ук­раїнської поезії.

1. Алегоричність першої частини вірша.

2. Паралелізм як основа композиції поезії.

3. Значення творчості Т. Шевченка в утвердженні української літературної мови.

4. Оригінальність і несподіваність художніх прийомів вірша «Ук­раїнська мова».

5. Стан розвитку української мови на сучасному етапі і ставлен­ня до цього моїх товаришів.

6. Мова — душа нації. Заклик у вірші В. Самійленка до збере­ження і збагачення мови.

III. Рідна мова — в рідній школі.

ПРОБЛЕМА ВІРНОСТІ ЛЮДИНИ РІДНОМУ КРАЮ, ВІДДАНОСТІ СВОЇЙ НАЦІЇ У ПОЕМІ М. ВОРОНОГО «ЄВШАН-ЗІЛЛЯ»

Талановитий український поет, перекладач, критик та історик вітчиз­няної літератури, пропагандист української культури Микола Вороний

8 КЛАС

123

довгий час був невідомий нам, бо його ім’я і творчість були заборонені. А по­ет лише намагався вивести українську літературу на європейський рівень.

Для поезії М. Вороного характерні глибокі філософські роздуми, патріо­тизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ, рідну Україну.

У поемі «Євшан-зілля» М. Вороний порушує проблему вірності лю­дини рідному краєві, своєму народові. Використавши легенду про пере­бування сина половецького хана у полоні, його забуття про рідний край і батька, поет із болем у серці звертається до людей, які відцуралися від своєї батьківщини, які, потрапивши на чужу землю, забули рідну мову. Чимало синів і дочок України блукають по світу у пошуках щастя. Це до них звернені слова поета:

Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій, В славі й шані пробувати.

У поемі «Євшан-зілля» в образі ханського сина бачимо тих українців, які шанують чужі звичаї і занедбали рідний край, які забули свої звичаї. Микола Вороний задає риторичне запитання:

Де ж того євшану взяти,

Того зілля-привороту,

Що на певний шлях направить,—

Шлях у край свій повороту?!

Роздумуючи над поемою, я пригадав слова Т. Шевченка «Хто матір забуває, того Бог карає». Я переконаний, що горе тій людині, тому наро­дові, який забуває своє коріння, свою мову, не дбає про свою країну. Тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.

Ми, молоде покоління, піднімаємось у своєму духовному і національ­ному зрості, крокуючи шляхами розбудови самостійної України, віддає­мо всі сили на благо нашої країни, мріємо про свій вагомий внесок у цю справу. Ми любимо свою Батьківщину, свій народ, свою мову, а тому такі близькі нам слова поета:

За честь і правду все віддай, Коли ти любиш рідний край!

Я гадаю, що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації, свого краю. Отож, я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові, своїй країні.

ПРОБЛЕМА ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ НАРОДУ В ПОЕМІ М. ВОРОНОГО «ЄВШАН-ЗІЛЛЯ»

Тривалий час перебували у забутті ім’я і творчість Миколи Кіндра­товича Вороного. Видатного майстра поетичного слова віднесли до роз­ряду дрібнобуржуазних поетів і понад тридцять років не друкували його

124

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

твори, а самого М. Вороного знищили у сталінських таборах. Але ім’я поета назавжди вписане в історію нової української літератури. М. Вороний своєю творчістю намагався вивести українську літературу на європейський рівень.

Для поезії М. Вороного характерні глибокі філософські роздуми, патр­іотизм і гаряче бажання щастя рідному народу, рідній Україні.

Проблема історичної пам’яті народу розкривається в поемі «Євшан-зілля». Твір був написаний у 1899 році, але зовсім недавно дійшов до нас.

Поема переносить читача у сиву давнину. Князь Володимир Моно­мах «під час походу» взяв у полон улюбленого сина половецького хана. Швидко юнак забув рідний степ, став «край чужий, чужі звичаї як свої рідні уважати». Але старий хан сумує за сином і споряджує до Києва по­сланця, щоб той відшукав хлопця й нагадав тому про рідний край. Знай­шов посланець юнака в Києві і заспівав йому пісень половецьких:

Але спів цей ніжний, любий Ані перший, сильний, дужий, Не вразив юнацьке серце,— Він сидить німий, байдужий.

Мудрий співак Ор все-таки знаходить спосіб зворушити душу юна­ка. Він дає йому понюхати сухого євшан-зілля. І відбувається диво:

Рідний степ — широкий, вільний, Пишнобарвний і квітчастий Раптом став перед очима, З ним і батенько нещасний.

Для чого автору ця стара легенда? Чи тільки цікава подія? Поет відпо­відає:

Ні, про інше щось говорить Те старе оповідання.

М. Вороний із болем у серці звертається до людей, які відцуралися від своєї батьківщини, які, потрапивши на чужу землю, забули рідну мову. Чимало синів і дочок України блукають по світу в пошуках щастя. Це до них звернені слова поета:

Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій В славі й шані пробувати!

Чи не згадаємо ми, прочитавши ці рядки, славнозвісне Шевченкове: «Хто матір забуває, того Бог карає»? Горе тій людині, тому народу, який забуває своє коріння. Історичне безпам’ятство руйнує нації.

Патріотизм М. Вороного, його любов до батьківщини не можуть не хви­лювати. Порушена поетом проблема історичної пам’яті народу і через сто років після написання твору продовжує бути актуальною. У нашого наро­да намагалися відібрати пам’ять, писали й переписували нашу історію. Але були і є в Україні люди, патріоти, які домагаються історичної правди для

8 КЛАС

125

народу України. Тільки пізнавши свою історію, усі світлі і темні її боки, ук­раїнський народ може усвідомлено будувати своє майбутнє.

ВІДГУК НА ЗБІРКУ МИКОЛИ ПОБЕЛЯНА «СНІГИ НА ДВОХ»

(З літератури рідного краю)

У 1999 році вийшла друком нова книжка харківського поета Миколи Побеляна «Сніги на двох». Вийшла вона у серії «Бібліотека альманаху українців Європи «Зерна». Із поезією для дітей цього автора ми знайо­милися уже в попередніх класах, а тому було приємно гортати сторінки нової збірки цього автора.

«Сніги на двох» — це збірка ліричної по езії, автор якої запрошує нас у світ його любові, населений людьми, птахами, деревами, квітами:

Любове ніжна, Я перед тобою Уклінно так, Благоговійно так... Без тебе я З життєвого Двобою Не вийшов би Ніколи і ніяк.

У передмові до збірки Анатолій Мойсієнко пише: «Микола Побелян — лірик від природи. У його поезії править бал любові...» Мені дуже сподо­балися теплі, задушевні інтимні вірші поета.

Ліричний герой його збірки — закохана людина, щира і відверта у своїх почуттях:

Мені так радісно з тобою В оцих снігах ції зими... Де під зорею голубою На всю планету — тільки ми...

Для нього любов — це всесильне, всеохоплююче почуття:

Фарбує космос Рами в золоте... Земля мов Жінка, що Любити хоче...

Ліричний герой не уявляє собі без любові навіть миті життя:

Вечоріє Тобою щоденно, І світає Тобою — без мене... День палає Тобою огненно І ночіє Тобою — теж...

126

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Щиро, відверто ліричний герой говорить нам про свої почуття:

Всупереч,

Мабуть,

Самому

Богу...

Я тебе

Безбожно так

Люблю...

Мені дуже сподобалися вірші М. Побеляна зі збірки «Сніги на двох», а тому я вам і раджу ознайомитися з ними. Відкрийте для себе харківсько­го поета Миколу Побеляна, його ліричну поезію, відкриту у своїх радо­щах і болях, у своїй відвертості і щирості.

ТВІР-ОПИС ЗА КАРТИНОЮ О. МУРАШКА «ПОХОРОН КОШОВОГО»

На картині «Похорон кошового» художник О. Мурашко відтворив народний ритуал похорону, якого строго дотримувалися запорізькі ко­заки.

На передньому плані — старий козак, який попереду похоронної про­цесії на шкіряній подушці несе булаву. Іде він повільно, малими кроками, ніби несе величезний тягар. Трохи зліва від нього іде козак, який, можли­во, заступить місце покійного. Художник, бажаючи привернути увагу, освітлив його постать. Козак ще молодий, міцної статури, приємної зов­нішності. У нього мужнє обличчя, засмагле від вітру і сонця. Здається, він нічого не бачить і не чує, бо важка дума тривожить його душу. На крок позаду несуть труну на дерев’яних ношах. За труною — чорний пра­пор як символ жалоби та невимовного смутку.

За труною ідуть козаки. На їхніх обличчях відбилася не тільки скор­бота, а й неповторні характерні риси людей сильних і мужніх, щирих і правдивих. Одягнені вони по-казацьки: шаровари, вишиті сорочки, жу­пани, чоботи-сап’янці.

Похоронна процесія заповнила всю широку долину вздовж старого лісу. Темний фон картини підкреслює душевний стан учасників процесії. Віє від неї і оптимізмом, впевненістю, що справа, за яку поклав голову кошовий, не загине. Її доведе до кінця молоде козацтво.

9 КЛАС

Дев’ятий клас — найбільш відповідальний і важкий етап шкільного курсу літератури. Перехід від уроків літературного читання до вивчення система­тичного курсу літератури на основі художньо-історичних принципів вимагає якісно нового ставлення школярів до красного письменства. Дев’ятикласни-ки-читачі перебувають у складному стані переходу від переважно моральної оцінки літературних творів до їх соціально-естетичного осмислення.

Дев’ятикласникам притаманні своєрідні якості, пов’язані з віковим розвитком, віковою психологією, переходом від підліткового віку до юна­цтва. Якщо п’ятикласники-шестикласники відзначаються «наївним реа­лізмом», тобто злиттям мистецтва і дійсності, емоційною цілісністю та схематизмом читацького сприйняття, то для учнів сьомих-восьмих класів художній текст цікавий настільки, наскільки він співзвучний з їхніми етичними проблемами у зв’язку з усвідомленням себе як особистості; у школярів стрімко розвивається читацька уява, здатність до конкретизації літературних образів. У дев’ятому-одинадцятому класах школярі повинні усвідомити історичні та естетичні зв’язки мистецтва і життя, причинно-наслідкові зв’язки у творі і відійти від конкретизації літературних образів.

Відповідно до чинних програм обсяг творчої роботи дев’ятикласника повинен складати 2,5—3 сторінки у класах з українською мовою навчан­ня та 2—2,5 сторінки у класах з російською мовою навчання.

Серед видів творів на літературну тематику можна виділити: харак­теристику героя; аналіз окремого епізоду, картини твору; порівняльну характеристику образів; аналіз твору чи творчості письменника в ціло­му; розгляд проблеми, порушеної у творі чи проблематики творчості; з’я­сування вражень і почуттів, які виникли під час прочитання книги.

Здебільшого при написанні таких творів використовується тричленна форма побудови: вступ, основна частина, висновок, хоча можлива й інша, оригінальна композиція.

Написання твору складається з таких етапів:

– вибір і осмислення теми;

– визначення основної думки (що ставиш за мету довести, утверди­ти, схвалити, засудити, у чому переконати);

– збір потрібного матеріалу (елементів характеристики героїв, фактів, доказів, спостережень, узагальнень, асоціативних образів), випи­сування відповідних цитат;

– з’ясування основного типу мовлення твору (розповідь, опис, роз­дум) та стилю мовлення (публіцистичний, художній, художньо-публіци­стичний тощо);

– складання плану (простого, складного, цитатного);

– написання твору на чернетці й перевірка.

У вступі до твору на літературну тему, як правило, характеризується час, про який ідеться, історія написання художнього полотна, згадується

128

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

автор або характеризується основна проблема, яку порушує і намагається вирішити письменник.

В основній частині твору-характеристики героя (а також узагальне­ного образу) описується: зовнішність; соціальний стан; рід діяльності; здібності, інтереси, захоплення; вчинки та дії; стосунки з оточуючими — рідними, близькими, друзями, співробітниками, сторонніми людьми, во­рогами; ставлення до природи; моральні якості; мова; ставлення автора та власні враження того, хто пише твір.

Про моральні якості героя можна дізнатися з того, як його характе­ризують інші персонажі, із самохарактеристики, із вчинків та дій, які ви­являють його ставлення до оточуючих, до навколишнього середовища, із того, як герой говорить.

Аналіз епізоду твору можна зробити: визначивши його тему; корот­ко з’ясувавши його зміст; схарактеризувавши образи (це можуть бути також узагальнені образи, наприклад, рідної землі, степу, отчого дому, дороги, моря); визначивши значення епізоду у розкритті загальної теми та ідеї; розкривши роль виражально-зображувальних засобів для ство­рення яскравої, художньо переконливої картини.

Порівняльна характеристика передбачає: коротку характеристику об’єктів порівняння; визначення спільних рис; з’ясування відмінностей та їх причин.

При аналізі художнього твору з’ясовується: літературний вид і жанр; тематика і проблематика; сюжет і композиція; позасюжетні елементи (ав­торські відступи, вставні епізоди, обрамлення, присвята, епіграф); систе­ма образів; символіка, художні прийоми та засоби; значення назви твору.

При аналізі творчості письменника в цілому: визначається темати­ка, проблематика творів, їх види і жанри; робиться узагальнений аналіз творів за темами та жанрами (особливо у поезії) з прикладами, цитуван­ням; з’ясовується відповідність змісту й форми; визначаються виражаль­но-зображувальні засоби, прийоми, які найчастіше використовує автор.

Твір дев’ятикласника може бути присвячений і розгляду окремої пробле­ми, висвітленої в окремому творі, у творах одного чи кількох письменників.

Найлегшим і найважчим одночасно є написання твору типу «Мої думки з приводу прочитаного та враження від прочитаного...» й твори, пов’язані з проблемними питаннями. Ці роботи вимагають не лише знан­ня літературного матеріалу, а й уміння формулювати свої думки, знахо­дити асоціативні зв’язки, паралелі, аналогії в реальному житті, застосо­вувати власний життєвий досвід, передавати свої враження.

Структура основної частини твору, в основі якого власні спостере­ження, думки і враження від прочитаного, може бути такою:

– які епізод(и), образ(и), проблема(и) привернули увагу і чому;

– що приваблює більше і чому — зміст чи форма;

– з чим асоціюється, з яким фактом, явищем, спостереженням із власного життя перегукується твір, проблема;

9 КЛАС

129

– який настрій викликає, до яких висновків підводить.

У висновку твору будь-якого виду підсумовується сказане, з’ясовується значення образу, теми, проблеми, творчості письменника, його місце в літе­ратурному процесі; відзначається художня майстерність; висловлюються власне ставлення до прочитаного, враження, які справив твір у цілому.

У творі на літературну тему думки повинні викладатися в логічній по­слідовності, без повторів слів та виразів; твердження мають бути аргументо­ваними. Цитати використовуються помірно, вони повинні бути невелики­ми за обсягом, влучними, точними і відповідати оригіналу. Твір може мати епіграф — висловлювання відомих людей, яке асоціюється або перегукуєть­ся з основною думкою чи проблемою, порушеною у творчій роботі учня.

ВЕСІЛЛЯ — ВАЖЛИВИЙ СКЛАДНИК НАРОДНОЇ КУЛЬТУРИ

План

1. Створення сім’ї — один з найголовніших кроків у житті людини.

2. Весілля — велична народна драма.

1. Етапи народного весілля.

2. Усталений склад основних дійових осіб.

3. Поєднання рідних обрядів, звичаїв, музики.

4. Краса весільних пісень.

5. Серйозні та комічні моменти весільного дійства.

6. Спорідненість весіль слов’янських народів.

7. Відображення в літературі весільних обрядів.

III. «Хай щастить вам, молодята».

ВТІЛЕННЯ В НАРОДНІЙ ДРАМІ МУДРОСТІ ТА ПОЕТИЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Нам, сучасним людям, важко уявити свій вихідний день чи свято без телевізора, магнітофона та іншої побутової техніки. А в наших предків усього цього не було. Проте вони не сумували, вміли себе розважати. І хай їхні ігри здаються нам тепер, дещо наївними, але ж скільки в них краси, мудрості, вигадки, таланту! Вони оповиті легендами сивої давнини, відшліфовані віками і тісно пов’язані з тим, без чого немислиме життя людини — з працею. Особливо з працею на землі, годувальниці нашою.

Ідеться, насамперед, про той розділ усної народної творчості, що зветь­ся народною драмою. Це і пісні-ігри, і пісні-сценки, і сценки-ігрища.

Уявімо собі чудовий весняний день на луках біля річки, чи на лісовій галявині, чи просто на зеленому моріжку. Свято. Діти, підлітки обрали собі Подоляночку, стали в коло і співають, показуючи, як дівчина встала, вмивається, чепуриться, «сіють» просо, «викупляють» «дівицю». Сміх, жарти, веселі перебіжки і заміна виконавців головних ролей. А це вже й не бездумна гра, а підготовка до серйозного дорослого життя: вияв сприт­ності, співочого таланту, вміння поводитися «на сцені». Та й до майбут­ньої «пари» можна краще придивитися.

130

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

А ось Різдво. Що краще та веселіше за це свято на селі? Тут і колядуван­ня, і щедрування, і вертеп, і Меланки, і водіння кози. Де ще можна показати свій акторський талант, дотепність! Але найпривабливіше те, що такі ігри-сценки були розвагою не лише для їх учасників, а й великим гуманним актом щодо односельців. Адже не миналася хата ні бідна, ні заможна, ні сім’ї, ні одинокі; всім «Коза» бажала щастя й добра, достатку в домі: «Де коза ногою, там жито копою. Де коза рогом, там жито стогом».

Коли ж після закінчення сільськогосподарських робіт наставала пора весіль — то це радісна пора для всіх — і для молодих, і для їх родичів, і для всіх гостей. Минуло багато віків, а сучасні молоді пари на весіллі намага­ються дотримуватися якомога точніше старовинних обрядів. Чому? Ма­буть, тому, що сім’ї раніше були більш міцними, а організація перед­весільних заходів була сповнена глибокого змісту, в основі якого — висока народна мораль. На жаль, зберігається тільки «дійова» частина весілля, а багатющий арсенал весільних пісень уже використовується мало. Хіба ж не заслухаєшся чудовими мелодіями, такими поетичними й зворуш­ливими словами цих пісень, поетичних народних мініатюр. Наречена тут і голубонька, і зіронька, і княгиня, й... «одрізана скиба хліба». Кожне ве­сільне дійство супроводжувалося відповідними піснями. А чого варті жар­тівливі приспівки, що тут виконувалися. Ось «піч наша регоче, коровая хоче; шишечки печуться, на коровай дмуться». А там: «Татарин, братик, татарин, віддав сестру за таляр, біле личко за п’ятак, косу русу віддав так...» Або хор світилок та дружок переспівує — пересміює бояр... Усе регламен­товане, сповнене здорового глузду, суворої народної моралі й глибокої по­етичності, художнього смаку, який говорить про невичерпну талано­витість наших пращурів.

Народна творчість — це живодайна криниця, яка ніколи не висохне.