Юрій яновський Доповідь про письменника

Відомий український прозаїк, поет і драматург Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902 року на хуторі Майєрове на Єли-саветградщині (нині село Нечаївка Кіровоградської області) в заможній селянській родині. У 1911–1919 роках Ю. Яновський навчався в Єли-саветградському реальному училищі, яке закінчив із золотою медал­лю. До 1921року він працював у різних установах Елисаветграда. 1922 року Ю. Яновський вступив на електромеханічний факультет Київського політехнічного інституту, звідки через два роки навчання його виключили за приховування соціального походження. Друкува­тися Ю. Яновський почав з 1922 року, дебютувавши віршами російсь­кою мовою. 1924 року був надрукований перший вірш українською мовою «Дзвін».

1925 року молодий поет переїхав до Харкова, де працював у ре­дакції журналу «Кіно», очолюваного М. Семенком. Того ж року

11 Клас

341

вийшла перша книжка новел Ю. Яновського «Мамутові бивні». 1926 року він став редактором ВФУКУ (Всеукраїнського фотокіно-управління) і переїхав до Одеси, де обіймав посаду головного редактора кінофабрики. Після звільнення 1927 року Ю. Яновський повернувся до Харкова, де активно включився до літературного життя, ставши членом ВАПЛІТЕ з першого дня її заснування. Після ліквідації ВАПЛІТЕ він і далі належав до позагрупового середовища М. Хвильового. 1929 року разом з усіма колишніми ваплітянами письменник брав активну участь у творенні місячника «Літературний ярмарок». Наприкінці 1929 року Ю. Яновський стає членом і засновником нової літературної орга­нізації ПРОЛІТФРОНТ. Разом з цією організацією він пережив її ліквідацію за наказом партії 1931 року та перейшов до офіційної спілки письменників.

На цей період припадає період розквіту таланту Ю. Яновського. 1927 року з’являється збірка новел «Кров землі», а наступного — книжка по­езій «Прекрасна УТ». Роман «Майстер корабля» (1928), написаний ав­тором на основі досвіду роботи редактором Одеської кінофабрики, одра­зу був сприйнятий критикою як новаторське явище в українській літературі. Наступний роман «Чотири шаблі» (1930), який по праву вважається од­ним із найкращих творів української літератури, викликав гостру негатив­ну реакцію офіційної критики і понад п’ятдесят років не видавався в УРСР. Письменник потрапив в опалу до офіційної влади. Роман у новелах «Верш­ники» (1935), в якому Ю. Яновський спробував виправити «ідеологічні помилки» попереднього твору, зміг з’явитися друком лише в російському перекладі в Москві, де після офіційного обговорення було дано дозвіл на друк твору в Україні.

Невдовзі Ю. Яновський написав п’єсу «Дума про Британку» (1937) до 20-річчя Жовтневої революції, яка мала успіх на радянській сцені. 1939 року письменник переїхав до Києва і очолив редакцію журналу «Ук­раїнська література» (з 1946 року — «Вітчизна»). Під час війни журнал видавався в Уфі, і Ю. Яновський фактично став координатором тогочас­ного українського літературного процесу. За роки війни письменник на­писав драму «Син династії» (1942) та видав збірку оповідань «Земля батьків» (1944).

Однак по війні на нього чекали нові неприємності. 1946 року «за про­паганду буржуазно-націоналістичної ідеології» на сторінках редаговано­го ним журналу «Вітчизна» Ю. Яновського звільнили з посади головно­го редактора, а наступного року ідеологічного розгрому зазнав його новий роман «Жива вода», який вже після смерті автора вийшов у спотворено­му вигляді під назвою «Мир» (1956). Полегшення прийшло лише 1949 року, коли письменникові було присуджено Сталінську премію за збірку «Київські оповідання». 1953 року Ю. Яновський видав драму «Дочка про­курора», яка користувалася успіхом у глядачів.

Помер Ю. Яновський 25 лютого 1954 року в Києві.

342

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ТЕМА ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ В РОМАНІ Ю. ЯНОВСЬКОГО «ВЕРШНИКИ»

Тема громадянської війни стала провідною у творчості Ю. Яновського. До цієї теми звертався він у новелі «Чотири шаблі», а потім у романі «Вершники». У чому ж особливість подання цієї теми письменником? Передусім у підході до зображуваного матеріалу.

По-перше, незважаючи на ідеологічні реверанси, конче необхідні в ті роки, роман «Вершники» порушує проблеми загальнолюдські: сім’я, рід, честь, батьківщина. Розглядаються проблеми на матеріалі національному, а отже, всі події конкретизовані, поєднані з українсь­кою історією.

Задовго до сьогоднішнього погляду на моральні та історичні засади ідеології соціалізму Ю. Яновський у новелі «Подвійне коло» ставить пи­тання про цінність людського життя. Кожен із братів відстоює свою прав­ду, а ціна тої правди — життя брата. Ніби засліпило щось очі Оверкові, який в останні хвилини не тільки не милує свого брата Андрія, а ще й про­мовляє: «Рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді і рід хай плаче, тоді брат брата зарубає, он як!» Хіба ж рід — не основа нації, що будує цивілізовану державу! Та Панасові Половцю не треба ні роду, ні держави, ні закону: «Рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?» Отже, ціна волі — людсь­ке життя? Ю. Яновський подає зображувані події не стільки з погляду ідеології більшовизму, доктрини про класову боротьбу, скільки з позиції гуманізму. Саме в цьому його мистецька заслуга. Крім того, всі новели, з яких складається роман, побудовані на українському матеріалі. Автор писав саме про те, як пройшла громадянська війна Україною. Особливо яскраво відображено це у новелі «Дитинство». Ю. Яновський розповідає про дитинство «товариша Данила», якого ми побачимо у новелі «Баталь­йон Шведа». Ця новела розказує не тільки про дитинство одного героя. Це ніби екскурс в історію свого народу, його звичаї, в яких відображаєть­ся ментальність українців. Саме тут коріниться суть гуманістичного світосприймання його героїв: вони повинні шанувати людей, нести жит­тя і волю, берегти саме життя.

Ю. Яновський, зображуючи події громадянської війни, пішов далі, ши­роко узагальнюючи філософську суть подій, даючи їм оцінку з погляду загальнолюдських цінностей.

ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНУ Ю. ЯНОВСЬКОГО «ВЕРШНИКИ»

Роман «Вершники» вийшов друком у 1935 році спочатку в ро­сійському перекладі П. Зенкевича, а потім і мовою оригіналу. Відтоді по­чався тріумфальний хід твору, що увійшов не тільки до «золотого фон­ду» української, але й усієї радянської літератури.