10 Клас

259

…Ой, тi люди

з-пiд стрiх солом’яних!

Я їх не зношу.

Я їх топлю…

Лiсовик же, хоч i не має такої неприязнi, знає, що серед людей бува­ють i гарнi, але все ж таки попереджає Мавку:

…Минай людськiї стежки, дитино, бо там не ходить воля,— там жура тягар свiй носить. Обминай їх, доню: раз тiльки ступиш — i пропала воля!

Та Мавка його не слухає, вона зачарована грою Лукаша. Вона вiрить, що всi люди такi ж гарнi, добрi, вiдкритi, ласкавi, як Лукаш. Лукаш теж закохується у Мавку, але цьому коханню не судилося бути щасливим, бо Мавка — лiсова дiвчина, а Лукаш — людина.

Дядько Лев високо цiнить природу, шанує її, як Мавка. Вiн навiть по­мерти хоче у лiсi пiд старим дубом:

… Як буду вмирати, то прийду, як звiр, до лiсу,— отут пiд дубом хай i поховають…

У цьому творi Леся Українка говорить про те, що людина i природа — це єдине цiле, що людина повинна дбати про навколишнiй свiт. Сьогоднi, коли вiдроджується наша культура, духовнiсть, наша мова, «Лiсова пiсня» потрiбна читачевi. Вона безкрайня, як безмежна природа, поезiя та краса.

Образ лукаша в драмі-феєрії лесі українки «лісова пісня»

Ми знаємо тепер, хто був той «людський хлопець», що зачарував своєю грою, а далi й закохав у себе дочку лiсу, нiжну красуню Мавку. То — Лукаш, син простої селянки-вдови, небiж доброго i мудрого дядька Лева. У драмi не подано передiсторiї життя Лукаша, бо в цьому не було потре­би. Початок його життя в творi збігається з першими кроками вiд дитин­ства до юностi. Вiн з’являється бiля лiсового озера одного святкового дня на раннiй провеснi в супроводi свого дядька. Вся iстота Лукаша, як i при­рода навкруги, переживала ту прекрасну пору цвiтiння, коли серце пере­повнене мрiями про щастя, а весь свiт здається невимовно прекрасним. Хочеться жити i славити життя. I Лукаш славить його нiжним спiвом сопiлки, яку вiн щойно вирiзав i змайстрував у приозерних очеретяних зарослях.

Із самого початку поетеса пiдкреслює неабияку музичну обдарованiсть юнака. Як за народною легендою перелiтнi птахи приносять на крилах тепло, так Лукаш своїм спiвом пробуджує в природi буяння життя. На спiв його сопiлки «спочатку на вербi та вiльхах замайорiли сережки, потiм береза листом залепетала. На озерi розкрились лiлiї бiлi i зазолотiли квiтки на лататтi. Дика рожа появляє нiжнi пуп’янки».

260

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Духовний свiт Лукаша розкривається у його портретi. «Лукаш,— пише Леся Українка,— дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий i стрункий, в очах ще є щось дитяче; обраний так само в полотняну одежу, тiльки з тоншого полотна; сорочка «на випуск» мережана бiллю, з виложистим комiром, пiдперезана червоним поясом, коло комiра i на чохлах червонi застiжки; свити вiн не має; на головi бриль; на поясi ножик i кiвшик з ли­ка на мотузку».

Звернiмо увагу на одну важливу психологiчну деталь портрета: в очах Лукаша є щось дитяче. Це не тiльки вказiвка на незаплямовану буденщиною душу юнака, а й зовнiшнiй вияв властивої йому соромливостi, допитливостi, надзвичайної зацiкавленостi в усьому. Ди­тяче в очах Лукаша — це життєрадiснiсть, нiжнiсть, потяг до всього гар­ного, незвичайного.

Серед iнших позитивних рис вдачi Лукаша поетеса вiдтiняє його лагiднiсть, щирiсть. Вiн із великою повагою ставиться до старших, вжи­ваючи пошанну множину при звертаннi, любить дядька Лева, прислу­хається до його мудрих повчань про те, як слiд розумiти таємницi приро­ди, «як з чим i коло чого обiйтися». У його мовi немає лайливих слів або грубих виразів.

Мавка пробудила в Лукашевi найкращi порухи нiжної душi: вона за­ронила в його серце палку надiю на спiльне щастя, викликала у вiдповiдь любов, розвила притаманну його характеровi поетичнiсть, спiвучiсть.

Але характер Лукаша не вiдзначався такою гармонiйнiстю, як харак­тер Мавки. Свiтлi риси його натури чергувалися з темними. Буржуазна критика робила з цього висновок про нiбито природну «двоїстiсть» вдачi Лукаша, що в ньому, мовляв, вiд природи iснувало «двi душi». Але суть «двоєдушностi» Лукаша не в особливостях його як людини, а в тих соцiальних умовах, у яких вiн виховувався i якi наклали на нього помiтний вiдбиток.

Уже перша розмова Лукаша з Мавкою виявляє його нерiшучiсть. Зди­вована байдужiстю, з якою Лукаш говорить про вибiр майбутньої дру­жини, Мавка запитує: «Хiба ти сам собi не знайдеш пари?» «Я, може, б i знайшов, та…», шукає вiдповiдi на те запитання Лукаш i замовкає. З роз­витком дiї недоговорене стає зрозумiлим. Я знайшов би собi дружину по любовi,— нiби говорить вiн,— але хто знає, як поставилась би до цього мати, все село. Рiшучостi ж стати в конфлiкт із вiковими звичаями i не­писаними законами йому бракує.

Зустрiвши Мавку i вiдчуваючи до неї незвичайний потяг, Лукаш, про­те, не дбає, щоб та перша зустрiч не була останньою, а покладається на волю обставин. Коли на оклик дядька Лева Лукаш «подається йти», Мавка запитує його: «А вернешся?» Юнак вiдповiдає одним лише: «Не знаю». Таким же нерiшучим виявився вiн i пiзнiше.

Лукаш намагається захистити Мавку вiд несправедливих докорiв матерi, але та спроба була нетривкою i закiнчувалася його ж поступкою.