«Ой у лузі червона калина»

(З історії стрілецьких пісень)

Коли почалася імперіалістична війна, був створений легіон під наз­вою Українські Січові Стрільці. Мужньо билися воїни з ворогами, відстоюючи незалежність України. Проводили вони і культурно-осві­тню роботу: створювали курси української мови, театральні гуртки, читальні. Стрілецькі поети Л. Лепкий та Р. Купчинський складали пісні.

Пісня «Ой у лузі червона калина» виникла у період зародження січового стрілецького руху і зразу набула широко розголосу, а для січо­вих стрільців стала своєрідним гімном. Ця пісня сповнена щемливої любові до рідної Вітчизни, пройнята духом нескореності нашого на­роду. Вона уславлює січових стрільців, які вели збройну боротьбу про­ти царських та польських військ. І слова, і мелодія пісні наскрізь на­родні. В уяві українців червона калина була символом рідного краю і дівочої вірності та краси. Найбільшу ідейно-художню енергію випромінюють слова, запозичені з історичного першоджерела:

120

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Ой у лузі червона калина

похилилася,

Чогось наша славна Україна

зажурилася,

А ми тую червону калину

підіймемо,

А ми нашу славну Україну

гей, гей, розвеселимо.

Пісня «Видиш, брате мій» сповнена невимовного болю, бездонного жалю і глибокого відчаю. Але і цей біль, і ця туга освячені великою лю­бов’ю до України, глибоким жалем за її безповоротною втратою: «В чу­жині умру...». Пісня народилася з любові до народу, до тих скривджених і знедолених, які змушені були розпливатися, як журавлі, у сірій мряці під голодним чужим небом.

Пісні Січових Стрільців поширювалися і поміж мирним населенням, стаючи народними.

ХИЖАЦЬКА НАТУРА ГЕРАСИМА КАЛИТКИ

(За п’єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч»)

Герасим Калитка — сільський багатій, у якого є двісті десятин землі. Та це його не задовольняє, він прагне збільшити свої володіння. Про свою мрію він говорить: «Ох, земелько... Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку...» Власницькі прагнення цього чер­ствого і занопадливого «стяжателя» сягають далеко. Він упевнений, що настане день і він скупить усю землю навкруги. Жадоба збагачення — єдина пристрасть Калитки. Вона повністю ним заволоділа. Навіть уві сні глитай марить: «Кругом, кругом усе моє».

Калитка — трудолюбива людина. Він не доспить, не доїсть і не прогу­ляє, але і своїм рідним та наймитам не дає перепочинку. Бо праця, він вважає,— то гроші, багатство. Він часто дорікає наймитам, що вони мало роблять, але багато їдять: «Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають». Власницькі інтереси навіть родинні та батьківські почуття притупили.

В одруженні сина шукає вигоду, бо хоче невістку і з приданим, і з грішми. А віддавши дочку заміж, Герасим Калитка відмовився дати за нею посаг. І хоча він і постраждав, навіть два зуби втратив, був задоволе­ний, бо п’ять тисяч зосталися у нього.

Калитка заздрить іншим і докладає зусиль, щоб досягнути ще більшо­го багатства. Тому і вирішив придбати фальшиві гроші. При цьому він пробує обдурити досвідченого шахрая, заплативши замість п’яти тільки три тисячі карбованців. Але сам потрапив у пастку, і це доводить його до самогубства: «Краще смерть, ніж така потеря!»

Отже, І. Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показав хижака-«стя-жателя», розкрив риси його характеру, примусив замислитися над такою вічною проблемою, як людське щастя і багатство.

8 КЛАС

121