Валер’ян пiдмогильний Доповідь про письменника

Валер’ян Петрович Пiдмогильний народився 2 лютого 1901 р. в с. Чаплi пiд Катеринославом (нинi увiйшло до складу Днiпропетровська) в селянськiй родинi. 1910 р. Валер’ян пiсля початкової сiльської школи вступив до Катеринославського реального училища, яке закiнчив у червнi

1918 р. Восени того ж року вступив до Катеринославського унiверситету.

1919 р. вiн залишив навчання i працював учителем у Павлоградi та Катеринославi. 1921 р. письменник переїхав до Києва. З 1923 р. В. Підмо- гильний працював редактором видавництва «Книгоспiлка», пiзнiше ре­ дактором журналу «Життя i революцiя», був одним iз засновникiв лiтера- турної групи «Ланка» (з 1926 р. — МАРС (Майстерня Революцiйного Слова)), до якої входили київськi письменники попутники (тобто пись­ менники, котрi не пропагували у творах комунiстичну iдеологiю, але й не виступали проти). 1929 р. В. Пiдмогильний переїхав до Харкова, де пра­ цював консультантом з iноземної лiтератури в кооперативному видавництвi «Рух». У груднi 1934 р. письменник був заарештований i за­ суджений на десять рокiв ув’язнення в концентрацiйному таборi на Со- ловецьких островах. 3 листопада 1937 р. В. Пiдмогильний був розстрiляний в урочище Сандормох у Карелiї.

Першi оповiдання В. Підмогильний почав писати, ще навчаючись в ре­альному училищi. 1920 р. вийшла збiрка, яка мала назву «Твори. Том І». 1921 р. друкуються оповiдання «В епiдемiчному барацi», повiсть «Остап Шаптала». 1922 р. в еміграційному журналi «Нова Україна», який видавав В. Винниченко, був надрукований цикл оповiдань «Повстанцi» та оповiдання «Іван Босий». 1924 р. вийшла книжка оповiдань «Вiйськовий лiтун», 1925 р. — повiсть «Третя революцiя». Популярнiсть i визнання принiс В. Пiдмогильному роман «Мiсто» (1928), який викликав широку дискусiю. Офiцiйна критика засудила твiр, визнавши його «наскрiзь несу-часним», «песимістичним», «класово ворожим», у якому «соцiальнi чин­ники» підмінені «психологiчними» тощо. 1930 р. на сторiнках журналу «Життя i революцiя» було надруковано роман «Невеличка драма», який також брутально засудили критики. В останнi роки життя письменник змiг видати новелу «З життя будинку», незавершена «Повiсть без назви» була надрукована лише 1988 р. В. Підмогильний багато перекладав, зокрема твори Вольтера, Д. Дiдро, О. де Бальзака, А. Франса, Г. де Мопассана, Г. Флобера та iн. Активно займався письменник і проблемами функцiону-вання української мови, уклавши разом iз Є. Плужником словник «Фра-зеологiя дiлової мови», який видавався 1926 та 1927 рр.

Прозу В. Підмогильного можна назвати iнтелектуально-психологiчною. Свiтогляд письменника сформований пiд впливом зарубiжної класичної лiтератури ХХ ст. та найяскравiших представникiв західноєвропейської фiлософiї поч. ХХ ст.: З. Фрейда, Ф. Ніцше, А. Шопенгауера. З-помiж попередникiв В. Підмогильного слiд згадати

11 Клас

349

кращих представникiв української оповiдної прози: М. Коцюбинського, В. Винниченка, В. Стефаника. Як i його попередникiв, письменника цiка-вила насамперед людина у проявах людського, її внутрiшнiй та емоцiйно-духовний свiт. Найкращий роман В. Підмогильного «Мiсто» написано за моделлю французького реалiстичного роману, передусiм «Милого дру­га» Гi де Мопассана. Письменник у романi «Мiсто» вдало поєднує реалiстичну манеру письма з поглибленим психологiзмом, увагою до взаємодiї свiдомостi та пiдсвiдомостi в людськiй поведiнцi, духовного та бiологiчного начал. Самотнiсть та вiдчуженiсть головних персонажiв про­зи В. Пiдмогильного в неприродному й абсурдному свiтi, породженi не­свободою людини, яскраво свiдчать про превалювання у фiлософсько-естетичнiй концепцiї письменника екзистенцiальних мотивiв.

ПРОБЛЕМА СЕНСУ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ В РОМАНІ В. ПІДМОГИЛЬНОГО «МІСТО»

Роман В. Підмогильного «Місто» з часу його виходу в світ й до сього­дення сприймався неоднозначно. Ключем до прочитання твору є епіграфи. Перший, взятий із талмуду, стверджує: «Шість прикмет має людина: трьо­ма вона подібна на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є; як тварина вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою роз­мовляє». Другий епіграф — з роману А. Франса «Таїс»: «Як можна бути вільним,... коли маєш тіло?»

В. Підмогильний — тонкий психолог, тому він намагається створити образ людини, в душі якої відбувається безперервна боротьба між добрим і злим началами, між духовним і тваринним, щоб простежити, хто ж буде переможцем. В. Підмогильний показує історію розвитку людини, що по­трапила з одного життєвого середовища в інше (із провінції до столиці).

Автор прагнув зрозуміти, хто є людина і яке місце їй відведене у цьо­му житті, для чого вона живе і як повинна жити. В. Підмогильний нама­гався поставити людину перед самою собою, змушував її зазирнути у власну душу, адже лише через пізнання людини можна дати відповідь на одвічне питання: у чому сенс життя?

Кожен герой роману — неоднозначна, нестандартна особистість. Для одних персонажів світ постає позбавленим сенсу, своєрідним абсурдним середовищем (Зоська, Максим). Для Бориса Задорожного, інструктора клубної роботи, сенс життя — у матеріальному задоволенні своїх потреб. Інші персонажі все життя прагнуть усвідомити творчі можливості свого «Я», адже самореалізація — головна мета їхнього життя. Кожен герой по-своєму реагує на складні життєві ситуації. Але страх перед майбутнім, відчуття непотрібності, самоти притаманні майже всім героям роману.

Найцікавішим у романі «Місто» є образ головного героя Степана Радченка. Читаючи твір, весь час задаєш собі питання: хто ця людина? «Завойовник» міста чи його «жертва»? З одного боку, ми захоплюємося

350

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

блискучим кар’єрним ростом Степана, але з іншого — нас обурює його жор­стокість у ставленні до жінок. Щоправда, герой час від часу каїться перед самим собою за свої гріхи. Але чи можна йти до щастя по головах та трупах інших людей? І хоча роман закінчується тим, що Степан переможно ди­виться на завойоване ним місто із вікна своєї фешенебельної квартири, але читач розуміє, що це ще не кінець. Місто «зтерло» героя, згубило в його душі одвічні людські чесноти. А хіба можуть лише матеріальні блага та ка­р’єра зробити людину щасливою? Звичайно, ні. У серці головного героя немає місця коханню, співчуттю, милосердю, а тому він — глибоко нещасна людина. Так, він розкрив своє творче я, досяг матеріальних благ, але сенсу життя так і не зрозумів...