10 Клас

637

Основоположником французького символізму по праву вважається Поль Верлен. Його твори зі збірок «Сатурнічні поезії», «Добра пісня», «Романси без слів», «Мудрість» сповнені мотивів смутку, самотності, ре­лігійної містики.

Ці ж мотиви перейняли у французьких російські символісти:

Полностью жизни принять мы не смеем, Тяжести счастья поднять не умеем, Звуков хотим,— но созвучий боимся, Праздным желаньем пределов томимся, Вечно их любим, вечно страдая,— И умираем, не достигая…

(З. Гіппіус. «Межа»)

Але більшість російських символістів не тільки підтримали сутність нової концепціїї, а й доопрацювали її, переосмислюючи історичні події, як власні, а розвиток історії, розвиток життя вважали досягненнями внутрішнього світу людини. Таким чином, якщо особистість за короткий час подолає суєтність життя, значить вона зуміє приєднатися до вічних законів, які існують не абстрактно, а конкретно:

В моей душе лежит сокровище, И ключ поручен только мне! Ты право, пьяное чудовище! Я знаю: истина в вине.

(О. Блок. «Незнайомка»)

Російські символісти намагалися пояснити сутність нового для росій­ської літератури напрямку кількома критичними статтями, проте їх мис­тецтво було відірваним від життя. І навіть найвидатніші представники цього напрямку, залишаючись новаторами, не змогли злити воєдино жит­тя і творчість, повертаючись до реалізму.

Тема недосяжної мрії у вірші ш. Бодлера «плавання»

Свій твір французький поет Шарль Бодлер присвятив темі людської душі та її невід’ємній рисі — здатності мріяти і прагнути до чогось нового. На межі століть європейці знову відкривали для себе далекі екзотичні землі, і тому тема мандрів нерідко виникає у творчості поетів того часу. Але у Бод­лера ця тема звучить дещо інакше, як оповідь про внутрішню боротьбу лю­дини з собою і її нестримне прагнення до таємничих берегів мрії.

Кожний в юності мріє про далекі мандри, і для когось ці мрії втілю­ються в життя.

У нашій уяві світ безмежний, в реальності — «безмежно малий». Що змушує людей вирушати в путь? Одного — нещасливе кохання, іншого — «ненависть до вітчизни». Для інших мета мандрів — знайдення далеких,

638

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

невідомих земель, якогось Едему. Ці останні, напружено вдивлялися в да­лину, кожну скелю приймають за прекрасний смарагдовий берег, але зно­ву і знову — обман. Бодлер уподібнює таких мрійників до старого пішо­хода, котрий у просвіті маленького віконця на горищі бачить рай.

Ті, хто залишають землю заради іншої, кращої землі, недостойні на­зиватися істинними мандрівниками. Адже вони ніколи не знайдуть сво­го раю: він недовговічний, як зоря. Ельдорадо, міфічна країна щастя і на­солоди, пролягала за межами земної реальності і відкрита для людини лише мить.

Але є й інші мандрівники. Вони не тікають від турбот і нічого не шу­кають. Вони пливуть без напрямку й мети, їхня мрія, як хмаринка: сьо­годні вона тут, а завтра — там, вона змінює свої обриси від найменшого подуву вітру. Така мрія безплідна, і тому плавання таких мрійників нуд­не і безбарвне. Туга і тягар життя супроводжують його скрізь. Чому? Тому що у будь-якому краї мандрівники зустрічають лише самих себе, людсь­кий рід із його ницими пристрастями. А якщо на шляху мрійників-манд-рівників трапляється прекрасне — від цього їхня мрія стає дальшою від здійснення. Адже межі їй немає.

Вічні мрійники біжать крізь дні, милі і широти; вони шукають не земну красу чи багатство, а той край, «якому назви ще немає». Але де їм віднай­ти той заповітний край. Лише Смерть може врятувати їх від безплідного бігу — Смерть, єдина незвідана земля.

Вірш Бодлера, звичайно ж, алегоричний. Поет говорить не стільки про морські мандри, скільки про загальнолюдське прагнення до щастя і спокою, заради яких він позбавляє себе і щастя, і спокою, летячи невідь-куди за тремтливою хмариною своєї мрії. Люди наділені здатністю мрія­ти, і в цьому їх сила і їхня кара. Поет бачить кінець людських страждань у смерті, які усі людські пристрасті. Але у вірші звучить і інша нота: «є душі, які і в чотирьох стінах поборюють ворога». Може, для щастя лю­дині потрібно передусім заглянути в себе, і в своїй душі, а не за дальніми горизонтами, віднайти Едем своєї мрії.

ПРОТИСТАВЛЕННЯ ДІЙСНОСТІ ТА ІДЕАЛУ У ПОЕЗІЇ БОДЛЕРА

Бодлер збирає пізні квіти романтизму… Бунтівничий дух властивий не тільки його поезії, Бодлера можна вважати романтиком життя. Того­часна Франція здавалася йому нудним порожнім царством буржуа. Це поняття означало для поета не класову, а духовну категорію. Поет не прий­має такий світ, він прагне оновити його. Саме це зумовило його активну участь у революції 1848 р. Збірка його поезії «Квіти зла» — це духовні пошуки сучасної людини. Світ постає в образі моря, з яким ми зустріча­лися в романтичній поезії Байрона, Пушкіна. Зображуючи сучасну йому дійсність, як «море засмічених улиць міських», поет серцем лине до іншого моря, «моря, де сяйва багато». Не приймаючи прозаїчності буденного