Моя бабуся

Я люблю свою бабусю, і всі вихідні дні проводжу у неї.

Бабуся невеличка на зріст, худенька, з блакитними жилками на шиї й руках. Риси обличчя виразні, чітко окреслені, правильні. Вони вказу­ють на те, що раніше вона була красунею. Особливо мені подобаються її очі. В її погляді ніколи не було ні фальші, ні лукавості, ні хитрування. Її голубі очі освітлені зсередини м’яким живим сяйвом, вони випроміню­ють тепло і щирість навіть тоді, коли бабуся гнівається.

Коли б я не приїхала, на бабусі була біленька хусточка, яка різко відтіняла чорні брови і засмагле обличчя. Іноді хусточка зсувалася набік, і з-під неї вибивалося пасмо сивого волосся.

Бабуся знає багато казок, і мені подобається слухати її тиху неквапну оповідь. Ось така вона, моя люба бабуся.

Мій товариш

Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. І це справді так. Я пе­реконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. Його привітне відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. На вигляд він звичайний хлопець. Обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці. Високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко підстрижене густе чорне волосся. Ніс прямий. Широкі чорні брови роз­літаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З-під них дивлять­ся великі круглі сині, як літнє небо, очі. Погляд їх розумний, добродуш­ний, прямий і відвертий, як у кожної чесної людини. Та досить якоїсь навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. Очі ста­ють гнівними і пронизливими.

Товариш мій середнього зросту, широкий у плечах, дужий, спритний, витривалий, бо постійно займається спортом.

7 КЛАС

21

ОПИС ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ ЗА КАРТИНОЮ Ф. ПАНКА «ЮВІЛЕЙНЕ ПАННО Т. ШЕВЧЕНКА»

У нашій школі є Шевченківська світлиця. Там зібрано величезний ма­теріал про Тараса Шевченка, зберігаються твори поета, його картини. Цен­тральне місце займає «Ювілейне панно Т. Шевченка», виконане заслу­женим народним художником України Ф. Панком.

Кожного разу, коли ми заходимо до світлиці, зустрічає нас мужнє, во­льове обличчя Великого Кобзаря. Мудрий задумливий погляд темно-ка­рих очей і зморшки на лобі свідчать, що на його долю випало немало важ­ких випробувань. На голові в нього сива смушева шапка, на плечах кожух. З-під кожуха видніється сорочка червоного кольору. Портрет поета ви­конаний на тлі червоних ягід калини, квітів соняшника, дубового листя. Це символи України. Соняшники символізують сонце, листя дуба — мужність і нескореність, калина — красу. Фарби, якими виконаний порт­рет, яскраві, насичені, що створює урочистість та святковість. Цю карти­ну художник написав до 175-річчя з дня народження Тараса Шевченка. З того часу вона гостинно зустрічає відвідувачів нашої світлиці.

ТВІР-ОПИС ПРОЦЕСУ ПРАЦІ

Вишиванка

Вишивана сорочка — улюблений одяг кожної українки. Вони прикра­шали сорочку магічними знаками сонця, поля, води. Вважалося, що ці символи відводять від людини хвороби і нещастя. І сама тканина сороч­ки, і вишивка, і колір ниток мали чарівну силу.

Для вишивання потрібні нитки «муліне». Їх слід спочатку проварити із сіллю, щоб вони не линяли. Потім нитки слід гарненько прополоскати й висушити.

Найлегше вишивати на канві, бо на цій цупкій тканині плетиво ни­ток утворює маленькі й великі дірочки. Потрібно порахувати, скільки клітинок займе орнамент у ширину і, накинувши з кожного краю по чо­тири клітинки, відрізати шматок канви.

Втягнувши нитку у голку, можна братися до вишивання. Вколювати нитку потрібно у велику дірочку канви і виколювати нижче у дірочку так, щоб зверху утворився косий стібок. Це буде півхрестик. Коли зробити такі самі стібки назад по тих же проколах, косі стібки ляжуть в іншому напрямку і утворять хрестики.

Я вдячна бабусі за її науку, за те, що відкрила мені таємниці вишивки.