День захисників вітчизни

План

1. Вітчизну і матір не обирають.

2. Найвизначніше свято моєї сім’ї.

1. Військова династія.

2. Моя заповітна мрія.

3. Почесний обов’язок захисника.

4. Повернення давніх традицій.

5. Професія — захищати Вітчизну.

III. Всенародне свято.

Вітчизну і матір не обирають. Можливо, саме тому ці два слова часто вживаються поруч. Адже Вітчизну ми теж називаємо матір’ю. Кожний із нас під словом Вітчизна уявляє рідні обличчя батьків, друзів, рідних. І, захищаючи Вітчизну, кожний захищає найдорожче.

Для моєї сім’ї День захисників Вітчизни — не просто дата в ка­лендарі, а одне з найвизначніших свят. Мій прадід загинув, захи­щаючи Вітчизну. Його листи і похоронка бережно зберігаються у нашій оселі. Мама і бабуся навіть їздили на його могилу кудись на Львівщину. Мій дідусь — кадровий військовий. Куди тільки не кидала його доля! Разом із бабусею вони об’їздили майже весь ко­лишній Радянський Союз. Моя мама і народилась не в Україні, а на Камчатці. А мій татко — офіцер запасу. Після закінчення авіацій­ного інституту він два роки служив авіаційним техніком і має зван­ня старшого лейтенанта.

Я теж мрію стати військовим. Після закінчення школи сподіваюсь вступити до Харківського військового університету. Ось і буде у нас військова династія. Професія захищати Батьківщину, на мою думку,— най-почесніша з професій на землі.

Я не розумію юнаків, які намагаються уникнути військової служби, адже армія завжди гартувала і тіло, і дух. Лише в лавах армії кується мужність. Це моє переконання. Тому я багато уваги приділяю спорту, май­же стільки, скільки і навчанню.

Дехто говорить, що нам нічого захищати, бо у нас немає держави. Я так не думаю. Економічні негаразди — це процес становлення нашої молодої держави, це як хвороба, яку треба подолати. А хіба хвору матір кидають напризволяще? Ні, її лікують і захищають.

Я дуже радий, що Президент України узаконив день двадцять тре­тього лютого як День захисників Вітчизни. Сподіваюсь, що ми поверне­мося до традицій урочисто відзначати проводи до лав української армії.

52

УКРАЇНСЬКА МОВА

Така інформація вже була в пресі. Жителі Дергачівщини урочисто вітали юнаків, які поповнили ряди захисників Батьківщини.

Як добре, що ми живемо в миролюбній державі, але мир треба не тільки берегти, а і вміти захищати. А коли вже жінки обирають професію військових, то нам, сильній половині суспільства, має бути соромно за те, що є серед нас такі, що уникають військової служби.

День захисників Вітчизни — це свято сивих ветеранів і військово­службовців усіх поколінь, це свято нинішніх військових і тих, що при­йдуть за ними, це свято тих жінок, які чекали своїх рідних з армії або ділили з ними нелегку військову долю. Отже, День захисників Вітчиз­ни — всенародне свято.

Молодь і сучасність

План

1. Історію вершать молоді.

2. Молодь на передньому краї життя.

1. Гідні приклади попередників.

2. Молодь і демократизація країни.

3. У вирі політичного життя.

4. Вплив молоді на духовність суспільства.

5. Долаючи перешкоди…

III. Без сучасного не буває майбутнього.

Зображуючи портрет сучасника, я завжди уявляю молоду людину. Хоча старше покоління і вважає вік категорією філософською. Я пого­джуюсь із тим, що вік вимірюється не роками, а станом душі, проте при­клади свідчать, що історію вершать люди молоді.

Спілкуючись із ветеранами Великої Вітчизняної війни, які неодно­разово бували в нашому класі, я дізналася, що вік бійців складав два-дцять-тридцять років. Сорокарічні воїни, більшою мірою, йшли в обозі. Ні, зрілим людям не було легко ні на фронті, ні в тилу, де кувалася зброя для боїв, але розрахунок усіх тактичних операцій був зроблений на мо­лодих, здорових, спритних, загартованих.

У п’ятдесяті роки мій дідусь був на цілині. Знову молодь… А новобу­дови! Скільки їх було зведено руками молоді!

І ось нарешті роки дев’яності. Саме молодь підтримала шлях демо­кратизації країни: виступила за відродження національних традицій, рідної мови, багатонаціональної культури.

Дев’яності роки ознаменувалися піднесенням політичного життя краї­ни. Утворилися нові партії, громадські організації, молодіжні об’єднан­ня, лави яких поповнилися молоддю. Особливої масовості набув еколо­гічний рух. Юнаки і дівчата стали на захист усього живого на рідній землі.

А якого піднесення набули патріотичні почуття моїх сучасників! Мо­лодь відроджує вахти пам’яті, започатковані попереднім поколінням, віддаючи данину пошани не тільки загиблим, а й живим, тим ветеранам,

8–9 КЛАСИ

53

які потребують допомоги, співчуття і підтримки. Як важливо, що наше сус­пільство підтримує пропозиції ООН у проведенні заходів до дня людей похилого віку, дня інвалідів, дня боротьби зі СНІДом та палінням, висту­пає за здоровий спосіб життя.

Під час виборів Президента України молодь теж сказала своє вагоме слово, підтримавши курс на стабільність і розвиток держави. Молодим жити, отже їм робити вибір! Це особливо відчутно у нашому студентсь­кому місті. У Харкові більше двадцяти вузів, тому я можу стверджувати, що моє рідне місто має молоде обличчя.

Відчутний вплив молоді на духовну культуру суспільства. Відбудовчі роботи у зруйнованому харківському костьолі взяла на себе молодь. Юна­ки і дівчата різних національностей вирішили зробити свій внесок у рес­таврацію цієї пам’ятки архітектури. А скільки православних храмів відро­джується завдяки молоді! А той, хто поклав цеглину на будівництво храму, ніколи не скривдить немічного, не стоятиме осторонь чужого горя.

На жаль, правильну життєву позицію вибрати дуже важко. У той час, коли суспільство почало розподілятись на багатих і бідних, деякі люди забувають про милосердя. Немало байдужих людей з’явилось і серед мо­лоді. Це насторожує, бо той, хто сьогодні прислухається тільки до дзвону монет, чи почує завтра голос потребуючого допомоги? Чи не забуде по­ступитися місцем у транспорті літній людині? Чи подасть ковток води спраглому?

Я теж дитина свого часу, і, мабуть, у мене теж є безліч вад. Безумовно, ідеальних людей немає. Але я вважаю, що у будь-який час необхідно не втрачати людського обличчя, бо інакше ми не зможемо виростити гідних нащадків. Без сучасного не буває майбутнього. Тому я сподіваюсь, що я і мої ровесники знайдемо правильний життєвий шлях і не втратимо своїх позитивних рис.