10 Клас

289

Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди: «Цілуй, цілуй, цілуй її,— Знов молодість не буде!»

Наскрізь ліризована й громадянська поезія Олександра Олеся. Прий­шовши в літературу у час революційного передгроззя, поет не міг не реагу­вати на бурхливі події нового дня. Духовно єднаючись із загальнонарод­ним піднесенням в країні, поет роздумує над участю свого слова, з пафосом заявляючи: «О слово! будь мечем моїм!» Але відгукнувшись на конкретні події, поет не стільки зображує їх реалії, політичний зміст епохи, скільки свої особисті переживання, співчуття до учасників тих подій, про що яск­раво свідчать суб’єктивно забарвлені вислови: «червоні прапори, …як ма­кові квітки», «свято землі», «серце, як арфа».

Романтик за світовідчуттям, Олександр Олесь сприймав світ у конт­растній кольоровій гамі і так само його відображав. Радісні, світлі моти­ви перемежовувались у його ліриці з мотивами суму і розчарування. Але не сумні настрої визначають особливість творчого «я» Олеся. Поет усе життя залишався співцем життєстверджувальних настроїв і переконань. Хотілося б, щоб тим оптимізмом пройнялися і ми, його сучасні читачі.

Степан васильченко Доповідь про письменника

Степан Васильович Панасенко (справжнє прізвище письменника) на­родився 27 грудня 1878 р. у м. Ічні на Чернігівщині в селянській родині. 1895 р. він вступив до Коростишівської семінарії, після закінчення якої вчителював на Київщині й Полтавщині. 1904 року С. Васильченко на­вчався у Глухівському учительському інституті, але змушений був зали­шити його і переїхати на Донбас, де за участь у робітничих демонстраці­ях 1905 р. він був заарештований. По виході 1908 р. з Бахмутської тюрми С. Васильченко повернувся до Ічні і присвятив себе літературній праці. 1910 р. він переїхав до Києва, де протягом чотирьох років працював у газеті «Рада» завідувачем відділу хроніки. У роки Першої світової війни перебував на фронті.

Під час визвольних змагань українського народу 1917—1920 рр. пись­менник активно співпрацював із урядом УНР. Так, 1919 р. у Кам’янці-Подільському С. Васильченко написав на прохання С. Петлюри задля боротьби з антисемітськими настроями та єврейськими погромами опо­відання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Після встановлення радянської влади у 1921 р. С. Васильченко працював завідувачем дитя­чим будинком, а в 1922—1926 рр. — учителем трудової школи в Києві. Помер письменник 11 серпня 1932 р.

С. Васильченко — письменник народницького спрямування, який від­стоював самобутність українського мистецтва, зв’язок із національною

290

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

традицією. Для творчості С. Васильченка притаманні поетизація національ­ного українського характеру, посилення емоційно-оцінного начала та по­глиблений психологічний аналіз. Так, у гуморесці «Мужицька арихмети-ка» (1910) дотепно зображено соціальний конфлікт між різними верствами українського села початку ХХ ст. Трагедія талановитої людини з народу показана у повісті «Талант» (1924). Помітне місце у творчості письменника посідає дитяча тематика («Циганка» (1910), «Волошки» (1911), «Дома» (1912), «Олив’яний перстень» (1927) та ін.) Також писав С. Васильченко п’єси («На перші гулі» (1911), «Кармелюк» (1927) та ін.), кіносценарії, фейлетони, багато перекладав. В останні роки життя пись­менник розпочав працю над великою повістю про життя Т. Шевченка «Широкий шлях», але встиг завершити лише першу частину «В бур’я­нах», у якій розповідається про дитинство поета.