Що для мене значить земля

У кожної людини власна точка зору щодо життєвих цінностей. Ос­таннім часом у пресі і по телебаченню дуже багато говориться про ду­ховні скарби нашого народу. Не знаю, чи виправдано це. Не впевнена, що наш час можна назвати бездуховним, адже ми звертаємося до народних традицій, цікавимося своєю історією. Люди різного віку відчули потяг до релігії. Безумовно, всім нам потрібні матеріальні цінності, адже без них людина просто не може існувати. Справа в тому, що ставлення до матеріальних благ у різних людей різне. Одні прагнуть збагатитися, інші ледве-ледве животіють. Одні знаходять у повсякденній праці джерело натхнення, інші — засіб існування. Але очевидним стає той факт, що люди різного матеріального достатку тягнуться до землі.

Я народилась і виросла в місті. І хоча місто наше потопає в зелені садів і парків, люди прагнуть зробити його ще кращим. Біля кожного будинку розбито клумби, за квітами доглядають мешканці. Дехто з них ніколи не мав земельної ділянки, а отже, навчились доглядати за квітниками. Коли я була зовсім маленькою, мені теж хотілось посадити щось власними ру­ками. Першою рослиною, яку я доглядала власноруч, була цибуля, по­саджена під балконом разом із квітами. Я так чекала врожаю, щоб приго­стити всіх сусідів, але одного ранку побачила, що мою цибулю хтось вибрав без мене. Мені було дуже боляче, але злодій не відбив у мене охоту працю­вати на землі. Наступної весни я разом із мамою сіяла квіти, а згодом поча­ла допомагати батькам на дачі.

Безумовно, овочі, вирощені на нашій ділянці — це допомога в домашнь­ому господарстві, але і для мене, і для моїх батьків є щось інше, що ріднить

80

УКРАЇНСЬКА МОВА

нас із землею. Ми, міські жителі, любимо працю на землі. Я милуюся бать­ком, коли він, копаючи грядки, з задоволенням вдихає свіже повітря, за­певняючи нас з мамою, що він не втомився, бо земля дає йому сили. Я з за­хопленням спостерігаю, як дбайливо мама розминає в руках грудочку землі, висаджуючи розсаду. А сама я люблю підпушувати землю у квітнику і по­ливати посаджені мною рослини.

І якщо говорити про сенс життя, то я вважаю, що він якраз у тому, щоб залишити щось нащадкам. Посаджений мною кущ бузку, троянди і духмяна липа — це мій перший внесок у майбутнє. Я так хочу, щоб моя рідна земля приносила насолоду не тільки мені, адже це так чудово, коли праця на землі приносить радість. Напевне, в жилах кожної людини тече кров наших давніх предків — землеробів. Ось тому ми так любимо про-бігтись по землі босоніж, тому так радо спостерігаємо, як парує земля після дощу. А той, хто ще не відчув своєї спорідненості з землею, на якій живе, по якій ходили його предки і зроблять перші кроки нащадки, обо­в’язково відчує: в цьому я переконана.

«ЛЮБИТЬ ЛЮДЕЙ МЕНЕ НАВЧИЛА МАТИ…» (В. СИМОНЕНКО)

Мати… Скільки приємних спогадів пов’язано з цим словом, скільки мож­ливого і неможливого зробила ця жінка для нас. Хіба хтось може бути ближ­чим за неї? Руки та обличчя жінки-матері — це те, що завжди заспокоїть, підтримає, збереже від будь-якого зла. Мати-Берегиня завжди поруч із нами.

Мама — найрідніша і найдорожча у цілому світі людина, і все в ди­тині — від матері. Це вона вчила нас вимовляти перші слова, посміхатися до людей, говорити з ними ввічливо, з любов’ю. Вона нас вчила бути до­рослими. І пізнаючи закони життя, саме від матері ми перейняли най-мудрішу науку — любити людей. Бо лише з любові народжується пре­красне. Мати вчила нас поважати друзів, бути вірними їм і у радощах, і у горі. Вірність — це почуття, яке теж виховала у нас ненька: вірність матері, вірність друзям, вірність батьківщині…

Ми, українці, вкладаємо триєдиний сенс у поняття «Мати». Це — Мати-Богородиця, яку українці обрали своєю заступницею. До неї звер­таються в молитві, в поезії, в піснях. Народна мораль ставить якнайвищі вимоги до жінки-матері. Ця прадавня етична засада втілена в Заповідях Господніх: «Шануй батька свого і матір свою, щоб довгими дні твої були на землі». Звідси — образ Матері-Берегині, яка завжди поруч із нами, як писав безсмертний Тарас Шевченко:

У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим…

Це наша земна Матір, яка дає нам життя, мудро формує наші почут­тя, наші устремління, творить людину. І цей триєдиний сенс виростає до

10–11 КЛАСИ

81

узагальнюючого поняття Матері-України, яка теж хвилюється за долю кож­ного свого сина, кожної своєї доньки.

Життя іде. Дорослішають діти. Та для матері дитина завжди залишаєть­ся дитиною і в 10 років, і в 30, і в 50. А тому ніколи не покидає її тривога за долю власної дитини. І завжди вчить вона своїх дітей творити добро на землі.

Ненці, яка дарує нам життя, яка вчить нас по совісті жити і любити людей, присвячені поетичні рядки М. Рильського, А. Малишка, Д. Пав-личка, Б. Олійника, В. Симоненка… До матері — хранительки роду, ніжної, чуйної, мудрої жінки — звернені найтепліші рядки поетів:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала…

В Україні стає доброю традицією відзначати в другу неділю травня день Матері, берегині, духовної опори роду. Цього дня вся наша любов, ніжність, чуйність їй — Матері, яка дала нам життя, і всім Матерям землі.

ХЛІБ

Хліб…

Він щодня приходить до нас — рум’яний, теплий, запашний, не­зрівнянний. А ще має багато імен — бублик, булочка, батончик, рогалик, паляниця, калач, паска, пиріг… І все-таки хліб.

Якщо на столі немає хліба — на ньому чогось не вистачає. Найголов­нішого. Бо хліб — то багатство, добробут. Люди ласкаво і шанобливо ка­жуть про нього: хліб — батечко, хліб — годувальник, хліб — усьому голо­ва. Спрадавна народ наш понад усе цінував хліб, сіль, честь.

Хліб супроводжує нас усе життя — від народження до глибокої ста­рості. У всіх народів він святий. Хліб берегли, на його честь складали гімни, хлібом зустрічали найдорожчих гостей. І щоб був у нас хліб, ми щодня повторюємо слова молитви і мовимо: «Отче наш, хліб наш насущ­ний дай нам днесь». І цю молитву батьки заповідають нам, а ми — нашим дітям. Бо хліб безцінний. Ні робота, ні смерть, ні життя, ні весілля — нічого на світі не обходиться без хліба. Він сильніший за все, смачніший за все, він дорожчий за золото, насущний і святий хліб із нашого поля.

І щоб зорати поле, теж потрібен хліб. І щоб розбити ворога. Щоб пе­ремогти і вистояти. Скрізь хліб, хліб, хліб. А без нього немає ні радості, ні свята, ні самого життя.

Людство знає жахливі роки без хліба, коли вимирали цілі села й міста, цілі місцевості й країни, так що жодній війні і жодній армії й не снилося таке спустошення.

Знати ціну хлібові, вміти його економити, бути бережливими і дбай­ливими господарями — це головні питання суспільства. Ось чому питан­ня про хліб лишається у нас головним.

82

УКРАЇНСЬКА МОВА

Ось таким є він — хліб. Його величність Хліб. То ж давайте ставитися до нього завжди з шаною і повагою. Не шкодуймо дати скибку хліба голод­ному. Хліб у світі — найголовніше, він — життя. І може, хтось із моїх ровес­ників стане кондитером чи пекарем і даруватиме людям хліб:

Як їсте ви паляниці, Калачі смачні їсте,— Не забудьте уклонитись Хліборобові за це!